[Recent Entries][Archive][Friends][User Info]
| November 14th, 2009 | |
|---|---|
| 03:31 am [Link] |      Сегодня 120 лет со дня рождения одного из самых любителей не только украинских читателей, но и многонациональной армии читателей всего Советского Союза. Остап Вишня (настоящее имя — Павел Михайлович Губенко, 13 ноября 1889 — 28 сентября 1956) — украинский писатель, юморист и сатирик. Родился 13 ноября 1889 года в хуторе Чечва близ городка Грунь Зиньковского уезда Полтавской губернии (ныне Ахтырский район Сумской области) в многодетной (17 детей) крестьянской семье. Наш земляк высмеивал слабости: свои, своих земляков, считая, как и Гоголь, «у кого уже не хватает духа посмеяться над своими собственными недостатками, лучше тому век не смеяться». Особенно беспощадно Вишня высмеивал слабость у украинцев инстинктов гражданского и национального единства, их инертность, анахроничные черты в психологии и мышлении украинцев, которые так дорого обошлись Украине. Предлагаю прочесть новеллу из цикла "Самостійна дірка". Это целый цикл из 21 произведения политических памфлетов , направленных против бандеровской националистической идеологии, многие постулаты которой, увы, стали официальной политикой современной Украины.
— Тю! Хто ж це на дірку куну костриці висипав?! — Та яка там костриця?! То моя голова, а не костриця. Це ―я! Український фюрер усього Правобережжя! Готову на прогулянку випустив! Задуха в державі! Територію треба розширювати, а то тхне, хоч плач! Ніде населенню розпросторитись. Воно к весні йдеться, гори розтали, і моря вийшли з берегів - нема ногою де ступити! — А для мене місце знайдеться? — Та як-небудь! А ти звідки? — Од батька! — Ну, як воно там? Чи скоро вже Київ візьмемо? — Київ?! Який там Київ, коли й самого батька взяли! — Як? Хто взяв?! — Німці! — Кого? Бандеру?! Батька нашого?! — Та його ж! — Куди? — У в'язницю взяли! — Та ну? — От тобі й ну! Ось листа мені дав, щоб дружині його як-небудь передав! — От тобі й маєш! Ну, лізь у дірку, поговоримо. Купа костриці зникла в дірці, а за нею, крекчучи, поліз туди державно-самостійний дипломатичний Кур'єр від самого верховного фюрера українсько-німецької самостійної й ні від кого незалежної держави. — Хлопці! ― промовила костриця.― Гість у нас! Візьми которий лопату та підгорни гори до стінки, бо нема куди людині й ноги простягти. Та канал би од моря прокопали, отам, поза південним кордоном, бо, бачите, уже по всій території море пішло. Та копай обережно, щоб солома в головах не підпливла! Копай глибоченько, може, який закордонний корабель припливе... — Копали вже... — Копай, я тобі кажу! Це справа не проста, а справа державна ― канали копати! — Казали, що міністром буду, а воно тільки те й робиш, що гори підгортаєш та канали копаєш! — Не базікай! Копай! Більшу дірку викопаєм, то й тебе міністром на лівий закуток призначимо! Ну, сідай, кур'єре. Так як же ж воно так? То казали, що гетьманом усієї самостійної України буде, а то взяли та в тюрму? Що ж воно це таке? — А я знаю?! — А хто ж знає? ―- Вони знають! — А нам хіба не цікаво знати? А що ж він там у листі до дружини пише? Не читав? — Не читав, бо запечатаний! Хлібом заклеєний і державним пальцем припечатаний! — А, може, як-небудь можна? Прочитаємо, хлібом заклеїмо й пальцем припечатаємо! Га? — Пальці ж у нас не державні! — Як не державні? — Та воно-то державні, так не верховні! — Та хто додивиться?! Умовила костриця державного дипломатичного кур'єра, і листа вони розпечатали... Самостійний український фюрер самостійної українсько-німецької держави пише до своєї Самостійної фюрерихи: «Гутен таг, майне лібер Химіє Калистратівно! Во первих рядках мого до вас листа, хайль Гітлер! Во других рядках мого до вас листа, хайль Гiммлер! Во третіх рядках мого до вас листа, хайль Герінг! Во четвертих рядках мого до вас листа, хайль Кох! Теперички, після всіх «хайль», майн лібер Химіє Калистратівно, сповіщаю я вас, що я, ― слава тобі, майн гот! ― сиджу в тюрмі. Покликали мене сам гер Гіммлер (хайль!) і дали спочатку ручку поцілувати. Я поцілував, та й кажу: «Дозвольте ще й нижче поперека!» А вони кажуть: «Ніззя, бо в мене, ― кажуть, ― там після Франкфурта-на-Одері чиряк сів!» Вони з Одера на самохідному доті їхали й нижчепопереком в амбразуру вгрузли та й перестудилися. «Поцілуєш, ― кажуть, ― після Франкфурта-на-Майні, а тепер, ― кажуть, ― у тюрму сідай, бо треба, ― кажуть, ― так зробити, що ми вроді з тобою посварилися, і що ніби ти проти нас! Ферштейн?» ― питають. ― «Ферштейнаю, ― кажу, ― ласкавий пане!» ― І знову їх у ручку! ― «А своїм, ― кажуть, ― бандерівцям перекажи, щоб по схронах ховалися. Ферштейн?» ― питають. ― «Ферштейнаю, ― кажу, ― ласкавий пане!» І знову їх у ручку. ― «А ти, ― кажуть, ― у тюрмі сидітимеш. Радянська влада й увесь народ думатимуть, що ти й усі твої дер-банди проти нас! А раз проти нас, то, значить, за них! Ферштейн?» ― питають. ― «Ферштейнаю», ― кажу, і знову їх у ручку. ― «А про тюрму не турбуйся, буде непогано! Годуватимуть! Афідерзейн!» Уклонився я їм низенько, ще раз ручку поцілував, і вони пішли... Отже, майне лібер Химіє Калистратівно, все гараздо їсти дають. Ранком кава, на обід вурст з пшоняної каші, а ввечері вурстхен з свинячого кізяка, ― в них, кажуть, найбільше вітамінів «Г». Живу, одне слово, непогано (хайль Гіммлер!), сидітиму, доки скрізь дізнаються, що мене заарештовано, ― а потім випустять. Полатай підштанки, та латки клади краще з ковдри, бо скоро на гетьманський престол сяду, так щоб не муляло. Обнімаю тебе, майн лібер фюрериха, майбутня фюреро-гетьманова, Химіє Калистратівно! Твій фюрер гетьман Степан Бандера». Подивилася костриця на дипломатичного кур'єра, а кур'єр ― на кострицю. Костриця й каже: — Так он воно як! Хитрий, падлюка! — Як ти сказав? ― кур'єр до нього. — Хитрий, кажу, наш пан фюреро-гетьман! — То ж бо й є. — Ну, підгортай, підгортай, хлопці, гори! Та канал прокопуйте! Спать треба лягати. На справжню державу закандзюбилося! Гетьманові вже підштанки латають!
По деяких селах українсько-німецькі банди переховуються по схронах, зроблених у вигляді викопаного в землі великого нужника. (Факт) Та й потягли Івана Темного будувати українську самостійну, навіть од розуму не залежну, державу. Почвалав Іван Темний на державну роботу. Прийшов, дивиться ― стоїть державний будинок, такий, як і в царів та цісарів навіть був: у такі будинки і царі і цісарі пішки ходили. Одразу трохи був здивувався Іван Темний, що треба в державну дірку влазити, та проте поліз ― вся ж самостійницька держава туди лазить, бо другого державного ходу нема, та, до того, ще й дуже вже йому ту самостійність вихваляли. І недарма вихваляли, бо такої самостійної держави, щоб усе населення разом з державною владою мали за державні кордони саму тільки дірку, ― такої держави, ще й як і світ стоїть, не було. Проліз Іван Темний у державу. Назустріч йому лізе рачки голова держави. Іван до нього: — Здорові були. А голова української держави Йому на відповідь державною мовою: — Гутен таг! — Як ся маєте? ― Іван питає. А голова української держави йому: — Вас? — Та ні, я питаю вас! Підійшло до Івана державне населення ― чоловіка з п'ятнадцятеро, а то, може, й з двадцятеро, показують Іванові територію державну: — В оцьому, ― кажуть, ― кутку ― гори, а в цьому кутку ― море! Хай живе самостійна держава! І почав Іван Темний державу свою українську самостійну будувати. Іван Темний з'діда-прадіда ― селянин, все життя по господарству порався, в збіжжі та в товарі кохався. З'явилися і тут у Івана Темного цілі табуни бліх, отари вошей, обріс Іван замість пшениці та жита волоссям і на обличчі, і в носі, і у вухах. Прийшов якось темної ночі з дірки додому, поперелякував дітей, настрашив дружину. Так і жив у самостійній українській державі Іван Темний, чухаючись та з німецького автомата у чесних своїх земляків стріляючи. Жив, аж поки прийшла його дружина, взяла за скуйовджене волосся, витягла з державної дірки, привела до представників радянської влади, вклонилася та й каже: — Простіть, товариші, мого Івана Темного, дозвольте йому дома жити та чесно працювати, а я хоч українсько-націоналістично-німецькі державні воші йому повичісую та іржавою косою шерсть пообрізаю! Простіть, може, ще з нього люди будуть! Простила радянська влада Івана Темного, обдуреного, затурканого агентами гестапо ― українсько-німецькими націоналістами. Живе тепер Іван Темний не в державній дірці, а у власній селянській хаті. Живе, працює... Тільки діткй Іванові, прокинувшись інколи вночі та згадуючи, як їхній татко українсько-німецьку державу будував, ― од жаху здригаються та щільніше до своєї мами пригортаються. УКРОУНА Й УКРОУНЦI (Розвiдка науково-дезодоративна) ПЕРЕДМОВА Е таке старовинне народне прислiв'я: «Не руш оунця — воно не смердiтиме» , але за часи Вiтчизняноi вiйни оунцi почали смердiти, сказати б, самодiяльно, отже, з огидою доводиться вживати дезодорацii. З проханням до сусiдiв мати напоготовi пульверизатора з «лiсною водою» беремося за цю науково-дезодоративну розвiдку. ОУН?! Що воно таке? Це, як воно себе само кличе, е Об'еднання украiнських нацiоналiстiв. I. ЩО ВОНО, СПРАВДI, ТАКЕ - УКРОУНА? УкрОУНа це, з'виняйте на словi, держава. Походить од дiеслова не «держать», а «держатись». Як воша кожуха. УкрОУНа держиться, бо ii держать. II. ТЕРИТОРIЯ Держава УкрОУНа суцiльноi просторонi, тобто територii, не мае, а розташована вона клаптиками по гестапiвських смiтниках та по iнших не дуже дотепних, але потрiбних для людства мiсцях, що потребують асенiзацii, та ще по хащах, ярках, яругах, глинищах. Таке розташовання дуже часто викликае боротьбу укр-оунцiв за територiю з вовками, дикими кабанами та карпатськими ведмедями. Бiльш-менш спокiйними мiсцями вважаються тi, що розташованi по смiтниках та асенiзацiйних закладах. III. НАСЕЛЕННЯ Населення зветься — укроунцi. Жiночоi статi в них немае. Самi чоловiки. Розплоджуються за допомогою гестапiвських листiвок та нiмецьких марок. Своiх дiтей не мають, через те дiтей взагалi не переносятъ i рiжутъ. Працюють темними ночами, бо денне свiтло iм слiпить очi. Удень — сплять. IV. ВЛАДА Цар — Гiммлер. V. РЕЛIГIЯ Бог — Гiтлер. Моляться на нього й прикладаються до нього — ззаду. VI. МОВА Мова дуже барвиста, багата на синонiми. Влада до них: «На-на-на! Кусi! Кусi! Кусi!» Населення зразу ж одповiдае: «Гав! Гав! Гав!» Дуже характернi такi, примiром, зразки найрозповсюдженiших мовних виразiв: Цар. Бандеро! (Бандера — це в укроунцiв те, що в злодiiв «пахан»). У селi N пришить усiх чесних селян. По мокрому! (Кидае монету). На клац. Форвертс! Бандера (хапав зубами монету). Клац! Гав! Гав! Гав! Це значить, що укроунцi мусять вирiзати в указаному селi всiх чесних селян вiд старого до малого. Взагалi мова дуже чудернацька, якась така строката: одне слово — людське, а друге — нiмецьке. Така, примiром, фраза: — Я сьогоднi зарiзав у селi дитину, що сидiла в садочку й гралася. По-оунсь'кому буде так: — Iх гойте зарiзав у гардорфi дитину, що зiтценiла у гартенi й гралася. Це, мiж iншим, найтиповiша фраза, що ii раз у раз говорять укроунцi своiй владi. Влада на це вiдповидае: — Зер каряшо, гезiндель! «Гезiндель» — по-людському — сволоч! VII. УКРОУНСЬКI ЧЕСНОТИ Найхарактернiшi й найпритаманнiшi укроунськi чесноти: запроданство, зрада, пiдлота. VIII. ФIЛОСОФIЯ УКРОУНЦIВ Iудаiзм. Повна збiрка творiв фiлософа Iуди Iскарiотського за назвою «30 срiбних карбованцiв». IX. ДЕРЖАВНИЙ ГIМН Ще нiхт гешторбен УкрОУНа. Нi Гiммлер, нi Гiтлер, Ще в нас, брудерн запроданцi, Шурке (1) бiльш розквiтне. 1 Ш у р к е — пiдлота. (Авт.) X. ДЕРЖАВНИЙ ГЕРБ На жовто-блакитному полi — могила з застромленим в неi осиковим кiлком. На кiнцi осикового кiлка конопляна петля. Державний герб править за символ майбутнього УкрОУНи й укроунцiв. XI. ПРО НАЙСТРАШНIШЕ ДЛЯ УКРОУНИ Й УКРОУНЦIВ Братерство й дружба народiв Радянського Союзу. |
