Добрый вечер, проконсул

хочется поубивать всех арлекинов






Imported event Original

- Смерть в июне

Тени прежних открытий - давно равнодушный пожар.
Даже дым не достанет до нашего края Земли
Злая память о прошлом - бесполезно оставленный дар,
Чтоб сыграть бесподобно в «морская фигура, замри»

Получили надолго возможности чувствовать все
Но оставили только пустую свободу стареть.
И кривою ухмылкой перекошено небо-лицо.
Смерть в июне - внезапная смерть.

И шахтеры живут в катакомбах - попытка себя сохранить.
В сладострастном бреду зарождается миф о весне.
Все дороги не к Риму,а к вечно чужой Уолл - стрит.
Я ору во все горло, а не рыдаю во сне.

Обреченным покоем - беспокойствие утренних дел.
Остается лишь только пустая свобода стареть.
Неприступной границей означен возможный предел.
Смерть в июне - внезапная смерть.

Кто увидел - тот понял, в руке не растопишь снежок.
И на камень земли бесполезные капли дождя.
Но петлявший ручей все пытается вспомнить исток
И забыть навсегда это гнусное слово «нельзя».

Все паденья законны. Ненавижу я этот закон,
Оставляющий только пустую свободу стареть.
Искривленно пространство. Здесь даже деревья в наклон.
Смерть в июне - внезапная смерть.

                --> |  1 | 2  |

теперь и я =)
       

von Felice Schragenheim                 Що не було тебе, це - неможливо,                 завжди, здається, була - ти - усім                 це наші кроки разом - в ясність й тливо                 через життя і мрію наших снів                 Мені належних, з часу, коли у руки                 своє ти світло віддаєш - мені                 де твого серця цей повільний стукіт                 де зможу я воздвигти - новий світ                 і в час оцей не втратити спокою                 хай згубне лихо, і зруйнують дім                 та знаменом несу перед собою                 твого волосся - мерехтливу мідь

Dass Du nicht immer warst - ich fass es kaum!                 Mir ist, als seien wir stets so gegangen,                 so ganz zu zwei durch Leben und durch Traum,                 von Dunkel und von Licht zugleich umfangen.                 So sehr gehoerst Du mir! seit ich Dich hab,                 seit erst wohl zoegernd und doch voll Vertrauen                 Dein Herz sich ganz in meine Haende gab,                 fuehle ich Kraft, ein Leben aufzubauen.                 So geh ich hoffnungsfroh in neue Tage                 beim Neigen und Versinken dieses Jahrs,                 weil ich wie eine Fahne vor mir trage                 den Kupferschimmer Deines Haars.

       

               

НАСПІВИ         von Gottfried Benn                                 I                 О стати нам як наші предки знову                 у паліті болота слизом теплим.                 Життя і смерть, зародження і роди                 щоб струменіли в нас, нечутні й темні                 листком пливучи, осипаючись піском                 од вітру і ваги у форми дюни.                 Пташині пера, і граційність ос                 стражданням обпекли щоб наші руки                                 II                 Презирливі паяци, у любові                 ми безнадійні, опечалені слізьми                 Ми завжди думаєм, про нього – Бога                 Самі божественні, самі - в проказі - ми.                 Cпокійна бухта, темний лісу шум.                 Зоря оця –  важке калиногроно.                 Пантер кидання в кронах не почуть.                 Усе – лиш берег. Завжди кличе море

GESÄNGE                            I         O dass wir unsere Ururahnen wären.         Ein Klümpchen Schleim in einem warmen Moor.         Leben und Tod, Befruchten und Gebären         glitte aus unseren stummen Säften vor.         Ein Algenblatt oder ein Dünenhügel,         vom Wind Geformtes und nach unten schwer.         Schon ein Libellenkopf, ein Möwenflügel         wäre zu weit und litte schon zu sehr.                           II         Verächtlich sind die Liebenden, die Spötter,         alles Verzweifeln, Sehnsucht, und wer hofft.         Wir sind so schmerzliche durchseuchte Götter         und dennoch denken wir des Gottes oft.         Die weiche Bucht. Die dunklen Wälderträume.         Die Sterne, schneeballblütengross und schwer.         Die Panther springen lautlos durch die Bäume.         Alles ist Ufer. Ewig ruft das Meer –

       

                                        МОРЕ

                        завжди кличе море
                                        Готфрід Бенн

       
                        бо - кличе море, хто ж піде туди
                        скидаючи одежу - невагому,
                        і замість неї - загортаючись у дим
                        там – голоси, що з всіх сторін говорять,
                        і йдуть безліку – майже що пісок
                        який їм море це дарує з сілью
                        чи знаєш, ти, куди заплив язон,               
                        куди тепер закинеш свої сіті?               
               
                        там море - мертве, всезбираюче, цей спрут
                        плоди земні – йому у сховищ амфори
                        куди тепер ти тягнеш свої руки,
                        з безликим серцем, схованим у ампулі?

                        тобі – це море, з громом колісниць*
                        йому – вітрильників своїх брабантські віяла**
                        тобі це море, думаю я, сниться
                        ти вслід за ним говориш - альфа, віт-
                        а*** море завтра, знай, прокинеться дощем               
                        сьогодні - день, в який відкрито двері
                        і входячи у них, не оглядайсь, бо ти вже
                        у морі - всезбираючому, мертвому
               
               
                * = корабля дурнів
                ** = темні
                *** = АЗ БУКИ

                                        огню цветку и камню
                                                        Вл. Ланцберг       
               
                закрытые шкатулки окон - им
                где ржавчина окраскою закату
                тем вечером кто ломит пальцы ив
                кто сам себе царапающий такты
       
               
                куда сентябрь свои отпустит стаи
                чугунных ангелов разжалованных птиц        
                куда теперь иззубренную сталь
                шиповник в марте выпустит? но спи -
       
       
                сомнамбула осенней этой глины
                тебе лишь стены необжитых камер
                твое имя царапают все иглы
                орла, цветка - на твердом теле камня
2007

После полуношных бдений, оказался ни на что не способным, функционируя в состоянии вялотекущей простужености, почти как в другие времена,  что в минус.


Также, невзирая на собственную дислексию, знакомился с барышней из житомира, рассказывал ей о Мандельштаме и Фулканелли, за что спасибо, как за сам разговор, так и за его возможность.

( ... )

В дополнение ко всему уверился в новых своих конспирологических построениях, о которых, впрочем, никому не скажу.

...

у меня осеннее обострение.

Мне тошно, бес.

                БУДІВНИЦТВО ПІРАМІД
                                                               
                       
                        Не будівництво - виростання із землі
                        з вогню і глини, з пилу під повіками
                        суха земля твоїх майбутніх змін
                        занесена піском. В диханні вітру
                        Спіральний танець розгортання змій
                       
                        І ось - ці Леви, серце їх  - опал
                        цих вечорів, що дихають грозою,
                        серпневе чи сухотне опадання
                        цього вогню, далеке і зникоме
                        Подібне ельму, переходить в спогад.
                       
                        Де це обличчя із вогню і німбів
                        Стає фіалкою вростаючою в серце,
                        стає флейтисткою, мелодією днів
                        цих наступаючих осінніх. Посеред
                        всіх імен - її одне лиш не піддасться тлінню
                               
                        За світлом цим - в провалля цих зіниць.
                        Чи ж весла вій оцю розітнуть тину?
                        Всі імена з долонь своїх - зітри,
                        Цю піраміду називають - лабіринт,
                        Цей камінь - завтра - зможе - говорити.

                                                                   адресату
                      
                часовым охранять твой покой и уют
                в спорышевой тиши нам сверчки и их лютни
                пусть их звуки хрупки, и пускай - разобьются
                догорев, августовские вспышки салютов

               
                это - мы - завтра - сфинксами в бронзовой пыли
                нам - жестяные флейты*, печали овидия
                желтый лист корабля, ну куда ты заплыл
                не бежи, оглянись, и мы завтра увидим..

                 
                мы увидимся снова сквозь стены оград
                под завесой золы вдруг нашедшие лица
                затаимся в дожде и под зонт спрячем дар
                Все печальны прогнозы. Шаг за шагом, сквозь листья**.
               
  * - дудки


2005-2008

via svonz

...

         Переломлення хлібів
(reminiscentia, за R. M. Rilke)



                Долоні - майже хліб.  Це те колихке море,
                Що тягнеться до нього з всіх сторін       
                Бо він - той ніж, що розтинає морок               
                В якому нам стояти на колінах.

                В якому нам ставати новим сном.
                Йому ж вдивлятися в твої порожні очі,
                в стігійську ніч, де йде лемурів сонм
                (у тінь, півтінь, у безвість, у безсоння)
               
                У пустоту фантомів і фонем -
                (блаженні ниці, що цього не знають)
                Вони ростуть у ньому, це - дерева
                Вони тремтливу плоть його одеж зривають

                Бо він тепер - щось більше, аніж хліб.
                І дивляться на нього як в незриме -
                (він будучи в одній кімнаті з ними)
                все більше віддаляється
               
                від них.

Месяц отсутствующим.
Поэтому пользователей
                                       

drosselmeir

variable

grajo

native_dance

plupluka

с ДР (=.

Некоторые фоты, под( . )

Двадцать шесть.
                                                          Настало время сметь
                                                                  Михаил Красавин

                Це час такий - для руйнування веж.
                Час переходу - з сумніву до сумніву.
                де речі - ріки, і виходять з меж
                своїх імен, і це ми звемо сумом.
                       
                Хисткі споруди, знай, - вони крихкі.
                будівлі, гори - хто там знає, хто...
                Це час такий - ти чуєш оці кроки?
                Це стукають у двері... Хто це, - Хронос?
               
                Це Флот такий. Чи ж щогли - до небес?
                Це ніч така. Це лиш смола їх сяйва.
                Не бійся. Це - нічого. Це - мине. -

                Прокинься завтра. В тиші і у тайні.

Вернулся.

                fuhrer большое спасибо за гостеприимство.

Фоты как-то позже, так как много всего надо, новую неведомую музыку, например, слушать.
(впрочем, несколько под ( катом) )

1) Роза никому.
Целан

2) Unending rose^*
Борхес

                Ненарекаемая роза - никому.
                Закрытый сад с камеями и камнями -
                Мимоидущему. И если отомкнут -
                Ты сможешь сосчитать число всех капель?

                Недосягаемая роза. В чьих руках
                она теперь? Почти уже разрушена.
                Но, знай - она не пыль, а прах
                твой - Адам-и-сфинкс, теперь - смотрящий на -

                Неузнанную розу. Мир вокруг
                Неё - сгорающий, рождающийся новым
                из глины, слепленной по форме рук
                - её поднявших. Из чужого голоса

                Неназываемая роза. Не назовут.
                Все звуки для неё - лишь шум и ярость.
                Где различить бессилен - всякий слух,
                Что в этой Розе для Азора - алеф.

Произвел дома некоторые изменения.
Переставил книги на полках.
...
В ожидании лета.
Лето - время жары, яблок и дорожной пыли.
Как по мне, так нет ничего лучше.

Природа - это гештальт, в рамках которого человек высоких культур сообщает единство и значение непосредственным впечатлением своих чувств. История - гештальт, из которого его фантазия стремится постичь живое бытие мира по отношению к собственной жизни и тем самым интенсифицировать ее действительность.

Математика и принцип каузальности ведут к естественному упорядочению явлений, хронология и идея судьбы - к историческому. Оба порядка охватывают, каждый для себя, весь мир. Разлмчен лишь глаз, в котором и через который осуществляется этот мир.

Освальд Шпенглер, «Закат Европы»

Н а б у к к о


                Червона глина у його руках.
                чи в мертвій формі він знаходив новий подих?
                куди тепер тікає ця ріка...?
                чи ти по хвилях цих ходити зможеш?

                бо вже, за день якийсь, - закінчиться весна.
                і ця ріка, - ти знай, тепер - зміліє.
                те що раніш він бачив тільки в снах, -
                тепер горіло на стіні у формі літер.

                і він здирав ці літери з стіни
                як мертву шкіру - від живої плоті
                здирають вкриті бубнами сінними
                готуючи ґрунт для нових полотен

                і байдуже йому - ціною, циною...
                він в твому сні - розпався - на частини,
                він весь втискався тілом до стіни
                він, зрештою, і сам ставав стіною.

                ...він задихався, корчився від слів
                рубаючи гілки гарячим спижем.
                і зрештою, він став тим, що й у сні, -
                йому даровано сім років тиші.

С днём рождения, дорогой проконсул.

никакой жизни больше. Птица, пой.
Д. Давыдов

бо їм тепер - ця форма - звірів, птиць, чи німф
їм синій прихисток вечірнього розпаду
вони тепер вже більше, - ніж німі

гримлять громами проминулих одчаїв

спускаючись (бо час прийшов) - з гори
(час піднімати кинуте каміння)
в них на руках одне тавро - «згори»

це знак найважливішого з умінь

їх руки сочаться вже хлібом і вином
їх колір наче містить - всі наступні - кольори
вони собі вже винесли свій вирок
з зелених паростей і білих пер просмолених
із ріні шорсткої під твоїм язиком -
піщаних іскор перетворених у сонця

Боженька, и почему меня черти не возьмут?
У них, наверно, лучше, чем тут.

      Эва Браун. Дневник. 02. III. 35

переходити рейки - мостити великі мости
чи скидати на Місто - свій великий і стаєний біль
о, ця гра так проста, особливо, коли всі фігури - білі

особливо, коли всі ходи проголошено німо чи стишено -

бо цей міст, ти возводиш, у всякому разі - із крихт
і ця мить, що вділили тобі - знай, - коротка
все, що звідано - літери взяті із скрипт -
все, що прийде - не більш, ніж на тіло короста

тож все те, що прийде - ти дивися на нього із веж
переходити рейки - простіше ніж сходити з ...
ці всі знаки, всі міти, які ти розвісиш на древах

все такі ж бо: проколені, прo'кляті, навіть, - живі..

берегись его обидеть,
случайно как-нибудь толкнуть
                                           Н. Гумилев

не смій підняти камінь од землі
не смій зайти в оцю таємну залу
і стережись, бо не живуть там, - скніють
садівники небаченого саду

чи той це сад? чи - пастка, пустка, -
чи потороччя з коренів і жил -
воно ще білі нігті в тебе впустить
тоді, коли - навіщо? - скажеш - жив?

о ти, істото, вся закутана у сон,
ти недомовна, ти несправжня, не...
не знаюча, не ждуча, того, - що...
вдивляється в твоє лице із дзеркала...

і що тепер - вугіллям у долонях -
твоїх вогнем - останній твій обол?
знай: мегаліти, ці камінні гори дольмени

сторожкі велети, що ждуть нових облог,
чи то обмов - уже ідуть до тебе
з вином, з водою, з радістю, і з болем

байдуже що...

з єврейської поезії (їдиш)
(переклади Валерії Богуславської)


*  *  *
Перец Маркіш
КУПА
11

Поволі! Вітре, стережись у мандрах ґудзуватим полем!
Як йти по купі черепів, по снігу змішаному з кров'ю?
Оце бенкет тисячоліть, ця шкіра мамута обсмолена
Доплюне кров'ю - й ти свої крила важенні, вітре згорнеш!..

Чигають навколо криниць з підзем'я животи порубані,
І випинають кістяки, як рогів і копит луна.
В криницях двох тисячоліть блукання завірюх розгублене,
І досі їх тужливий схлип не досягає дна...

Поволі! Купа в небо пре, роти дрилями хмари смокчуть,
І гній з роздряпаних кісток світ порохом переміря,
Червона юшка божевіль плачем перекипа в моря...

На шибениці батька ти не дуже, вітре, перекочуй,
Він смертю в купи відкупивсь, де мама просто спить моя.
Поволі! Вітре, стишуй крок, за кроком крок повз мої очі!..


( Перец Маркіш, Шимен-Шмуель Фруг, Марк Шагал, Урі-Цві Грінберг )

Во время дождя, внимательный наблюдатель без труда замечает куда-то торопящихся людей, с какими-то странноватыми, мягко говоря, надголовными сооружениями.
Мне всегда было интересно: кто все эти люди, и зачем они так поступают?

Сам же я во время дрейфа нефигово промок, взамен этого, пью горячий кофе с корицей и цинамоном.

кто посмеет потребовать больше?

из битых нимбов понаделай себе радуг.
в них радость - (чья ещё, как не твоя)?
и светится она - не хуже радия
и уголькам зрачков  - чего бояться?

они улиссом возвращаются - с итак.
кораблики! - триеры! - в лужах петри..
из всех возможных пунктов - встретьте там                       
где дымзавесой осыпается их пепел

где всякий шарф - приравнивать к петле
где из зубов не прорастишь адама
где непонятно даже - вы сотлели, нет?
во всяком случае, - наделай себе радуг.