неустановленное следствием

грех патернализма

со скрежетом дочитал, кстати, вторую свою книжку українською - "Українська публічна теологія" о.Кирила (Говоруна).

Отчасти, конечно, жульничество в стиле: христофашизм - это христианство, поражённое идеологией, вставшее в услужение тоталитарному государству, воно перебудовує себе у відповідності до вимог тоталітарних режимів. А вот публичная теология - это совсем другое, она розвивалася у напрямку осмислення з християнської точки зору демократичної моделі побудови суспільства и "Щодо Мюррея, то його внеском було примирення традиційної католицької політичної етики з нормами американського політичного лібералізму... надобилося багато часу та клопіткої праці таких теологів як Джон Мюррей, аби Другий Ватиканський собор погодився з тим, що демократія не суперечить Євангелію" итп. Ну, то есть, понятно: обслуживание Церквями той идеологии, которая нам не нравится - это ужас-ужас, а вот той, которая нам нравится - это прогрессивная теология, всем втыкать!

Кстати, благодаря этому книжка становится парой к "Политическому исихазму", Петрунина, тоже сугубо спекулятивной, помнится, монографии, но, соответственно, подводящий христианство под пяту не американского либерализма, а московского третьеримизма ткскть (впрочем, там есть и прямые смысловые совпадения, только с противоположными оценками; например - про то, что настоящая симфония Церкви и государства, в том виде, о котором так любят рассказывать в МП, существовала вовсе не в Византии, а под турками, которые признавали Церковь отдельной институцией и сотрудничали с Ней на паритетных началах, а в святой матушке-Византии императоры к Церкви относились как к своему инструменту и вертели Ею как хотели).

А постоянное педалирование о. (Говоруном) духовной ценности Майдана занятно читать параллельно с писаниями на ту же тему Дзенсея Терасавы - опять же видно, как был бы Майдан, а на что его натянуть - ангажированный человек всегда найдёт.

Вобщем, публичная теология о.(Говоруна) - это, конечно, не научная дисциплина нифига, но симпатичная религиозно-политическая публицистика для умных (то есть, со справочным аппаратом и всё такое). Собственно, он там предлагает интересное: переформатирование как раз идеи симфонии с бинарной модели - "Церковь - государство", на тройственную: "Церковь - общество - государство". Как это реально сделать, не оч убедительно пишет, но идея стОящая.

А ещё мне про грех патернализма понравилось:

Етіологія клептократії епохи Януковича базується на таких гріхах як жадібність, гординя та патерналізм. З жадібністю та гординею все зрозуміло. Я хотів би більш детально зупинитися на патерналізмі. Патерналізм базується на тому, що громадянин делегує значну частину своєї свободи “вищій інстанції” - наприклад, державі. Якщо жадібність та гордість - це гріх проводу держави, то патерналізм - це гріх громадян. Провід лише користується цим гріхом – як Великий Інквізитор в “Братах Карамазових” Достоєвського. Інквізитор тут є типовим правителем нео-радянської держави, який забирає у своїх підданих тягар свободи і дає їм натомість ілюзію захищеності - хоча самої захищеності насправді немає. Нео-радянська людина завдяки цій ілюзії відчуває певний комфорт. Між тим, патерналізм як відмова від свободи та відповідальності - це порушення самих фундаментальних засад людського буття. По суті це відмова бути людиною - дегуманізація. Патерналізм призводить до нездатності людини розвивати зрілі стосунки з іншими людьми, адже стосунки можуть будуватися лише на вільному прийнятті іншого та відповідальності за свої дії. В той момент, коли людина примушує іншого або піддається примусу, особистісні стосунки стають неможливими. В такому випадку може бути тільки удавання або імітація відносин. Подібна імітація - це ушкодження особистості, яке серед іншого унеможливлює побудову здорового суспільства. Здорові суспільні стосунки базуються на відчуті відповідальності та солідарності громадянина, який вільно приймає і усвідомлює свою роль у суспільстві. Нездорові ж стосунки будуються на примусі до тієї чи іншої ролі у суспільстві і призводить до імітації громадянськості.

( Read more... )
Хороший о.(Говорун) вобщем.

офф-топы:

на волне порицания првзщтнц Алексеевой я вспомнил своё давнее недоумение, почему во многих городах Украины улицы названы в честь её мужа. Почитал Википедию: не мужа, оказалось, а мужниного дедушки. Гад был тот ещё и к Украине отношения не имел вроде как, так что ответа нет. Но хорошо излагает Википедия:

К 1937 году научная полемика трансформировалась в борьбу с «врагами народа». В результате дискуссии между Вильямсом и академиком Николаем Тулайковым о пользе применения травопольной системы земледелия, Тулайков был арестован и погиб.

это называется "Вклад в науку", угу.

+++

трепещет вата от сайта Миротворец