Войти в систему

Home
    - Создать дневник
    - Написать в дневник
       - Подробный режим

LJ.Rossia.org
    - Новости сайта
    - Общие настройки
    - Sitemap
    - Оплата
    - ljr-fif

Редактировать...
    - Настройки
    - Список друзей
    - Дневник
    - Картинки
    - Пароль
    - Вид дневника

Сообщества

Настроить S2

Помощь
    - Забыли пароль?
    - FAQ
    - Тех. поддержка



Пишет boga4 ([info]boga4)
@ 2016-02-09 21:52:00

Previous Entry  Add to memories!  Tell a Friend!  Next Entry
Зимова Чорногора
Всім привіт, цей блог після багаторічної перерви знову живе. І тут ви зможете прочитати про подорожі, число "42" і всяке тому подібне.



Отже, зимовий похід по Чорногірському хребту.
Так сталося, що я вже кілька років не буваю в Карпатах влітку. Одного разу з"їздивши взимку, я зрозумів, що ось вони де, лютий треш і содомія гірського туризму, коли лізеш по пояс в снігу, а пальці рук відігріти вдається з дуже великими зусиллями.

Мій старий коріш Паша, він же Вождь, палає ідеєю підкорити пік Леніна (не тому, що клав великий болт на процес декомунізації, а просто від бажання побувати на вершині семитисячника, а пік Леніна в Киргизії відповідає цьому критерію). В Карпатах він хотів, за його словами, перевірити снарягу і себе самого. З Вождем я уже ходив в зимові походи, а тому досить швидко погодився. Мене легко вмовити на такі поїздки. (на Леніна він мене також агітує, але для цього потрібно десь намутити грошей).



Ідея була такою: приїхати в Шибене, звідки піднятись на Попа Івана, і від нього йти по хребту в напрямку Говерли, піднятись на неї, а далі вже опціонально: або скинутись в Лазещину, або піднятись на Петрос і вже звідти спускатись до цивілізації. Цієї зими я на Петросі уже був, тому мене і план-мінімум влаштовував. Несприятливим фактором була погода: на початку цього місяця розпочалась відлига і могло бути жарко із мокрим снігом в горах.



Ми приїхали ранковим франківським поїздом і вже в 6 ранку їхали в автобусі до Верховини, де, поснідавши несмачним борщем і пельменями в генделику біля автовокзалу, найняли таксиста за 250 гривень до Шибеного. Можна було дочекатись автобуса, але Вождь агітував виїхати якомога раніше, щоби ще в перший день піднятись на Попа і заночувати в обсерваторії. Не знаю чому, але я погодився. У Шибеному ми перевдягнулись, з"їли по бутерброду і пішли вгору. На дорогах були калюжі і не вірилось, що нам не доведеться по цьому мокрому псевдозимовому гівну весь похід пензлювати.

А це уже трохи вище, гівно я не фоткав).

Втім, чим вище ми йшли, тим нормальнішим ставав сніг, і біля Веснарки уже перестало бути мокро. Але тут снігу, як завжди, було багато, а із снігоступами у нас не склалось. Я не встиг перед виїздом їх арендувати, а у Вождя саморобні снігоступи із листів дюралю кріпились кішками, котрі він колись позичав у друга. Коли "правильні" кішки довелося віддати, він позичив інші, але під ці уже снігоступи нормально одягатись не збирались. Вождь кілька разів одягав їх за час нашого походу, і через якийсь час із матюками знімав, бо йти незручно.


Чудо-снігоступи Вождя.

Ми трохи провалювались і добрели до веснарської знаменитої колиби із пічкою. Вирішили, що сьогодні уже не піднімемось на вершину, а тому є сенс комфортно заночувати тут. Так і зробили.

Гречку насущну дай нам сьогодні.

Я прокинувся через пару годин після того, як заснув. Пічка натопилась так добре, що підпалила дрова, які сушились поруч. Добре, що Вождь встиг їх загасити, поки ми не задихнулись.
Ще десь за півгодину до запланованого (на 5 ранку) вставання, я знову прокинувся, бо почув, як хтось ходить по нашій колибі. Включив ліхтарик, вийшов у коридор - нікого, а двері закриті, як ми і закривали. Промайнув маленький чорний силует. На столі лежав надгризений буханець хліба. Яка шумна ця миша, падлюка!


Вождь так добре розпалив пічку, що ледь нас не спалив.

Незважаючи на ці перипетії, я непогано виспався в теплій колибі. Снідаємо і йдемо.
Підйом на вершину був досить важким. Спочатку багато пухлого снігу біля Марічейки, потім слизький наст ближче до верху.


Дороги, як завжди взимку, перед вершиною не видно, тому піднімаємось по азимуту і трохи крутіше, ніж влітку. Ближче до обсерваторії видимість забирають хмари, ось вам традиційний зимовий вид на Білого Слона:





Я був тут рік тому, і такий вид спостерігаю стабільно.

Я - останній з правого боку на правій фотографії.

Якісь активісти відновлюють обсерваторію, у одній кімнаті зробили нари і стіл, подекуди є нове перекриття стель. Чомусь ці ж активісти вирішили забити вхід дошками, тому всі тепер ходять через вікно. Ось такий він, беззмістовний і безглуздий вітчизняний екоактивізм :).
Обідаємо в обсерваторії і йдемо далі. Видимість ніяка, рятує лише GPS. До вечора встигаємо дійти до Дземброні і біля неї, прямо на хребті, викопуємо яму під намет і будуємо снігову стінку.


Друга ночівля досить холодна, із намету не хочеться вилазити навіть за природною потребою, а запаковувати і розпаковувати рюкзак - тортура для пальців рук, у рукавицях-верхонках же це робити не вдається.



Наш раціон - гречка, рис, тушонка, риба, трохи овочів на зажарку і поганенький чай з бергамуттю (куплений Вождем). Гурманство в зимових походах зазвичай не популярне.



На третій день знову встаємо ні світ ні зоря (десь о 5й), ми у хмарі, як завжди. Ідемо і йдемо, але просуваємось повільно. Ближче до вечора доходимо до Несамовитого, спускатись до нього не будемо, адже видно снігові карнизи. Проходимо страшненьке місце, де хребет звужується до півметра, і доводиться йти по "вістрю ножа". Не злетіти би вниз.

Вождь і веселий гребінь над Несамовитим.

За цією фігнею уже Туркул, вирішуємо ночувати перед ним. Третя ніч уже тепліша, ніж попередня.


Коли виходиш вночі за покликом природи.


Знову ранній підйом, і ми штурмуємо Туркул - траверсувати його взимку неможливо.


А далі Данціж, Пожижевська, Брескул. Вітер поволі посилюється, і перед Говерлою стає майже штормовим. Йти на найвищу точку Цієї Країни неприємно, ну але ж це гора, а ми туристи, і чому б нам скоритися поганій погоді?
У  своєму комфортному темпі (він досить швидкий) виходжу на вершину трохи раніше напарника і спостерігаю, як місцеві гуцули підкорюють Говерлу у зв"язці із автомобільного тросу, в треніках і туфлях. На їх фоні відчуваєш себе трохи дивно у всьому своєму комплекті зимового одягу для походів :).


Підходить Вождь, і ми вдвох намагаємось віддзвонитись рідним і повідомити, що у нас все ок. Чи то дякуючи штормовій погоді, чи то у зв"язку із роздовбайством українських мобільних операторів, ще вдається лише з мтсівського номера, не вдається з київстарівського, і то зв"язок переривається. Інтертелеком теж працює, але не дає інтернету, що вже казати про мтс. Так, забув вам сказати, що я граю у ingress, це така гра, в якій ти ходиш і робиш певні маніпуляції із об"єктами на карті. Нема інтернету - нема зламу порталів, ну і ладно, все ж це не основна мета походу по Чорногірському хребту :).


Спускаємось з Говерли в бік перемички з Петросом, вирішуємо, що на нього уже можемо не встигнути, бо поїзд завтра, і спускаємось кудись в напрямку колиби, позначеної на карті. Звісно ж, заблукуємо в якісь дикі єбені, йдемо по руслу потічків, доводиться знову ночувати в наметі, а не в колибі.



На останній день все ж виходимо на нормальну дорогу і добрідаємо до Лазещини, де проходить дизель-"раховоз". Кінець походу, в Франіку я уже традиційно шкутильгаю з натертими в останній день ногами, у Києві радію душеві, дивану і лайтруму з фоточками. Так, я розівчився фоткати, доведеться заново оволодівати цим навиком, або просто тягати з собою зеркалку, бо G9 і я в походах якось погано сумісні, чи що.







(Читать комментарии)

Добавить комментарий:

Как:
(комментарий будет скрыт)
Identity URL: 
имя пользователя:    
Вы должны предварительно войти в LiveJournal.com
 
E-mail для ответов: 
Вы сможете оставлять комментарии, даже если не введете e-mail.
Но вы не сможете получать уведомления об ответах на ваши комментарии!
Внимание: на указанный адрес будет выслано подтверждение.
Имя пользователя:
Пароль:
Тема:
HTML нельзя использовать в теме сообщения
Сообщение: