“…це гра така парубоча та дівоча. Він вилазить на неї і
стулюють тоді вони животи з животами і дужчеб шо робили та й те друге,
бояться слави і бояться, шоб не “пробить”, цеб-то, шоб та перегородка
не знищена… більш нічого і не роблять, а тіко
граються, усе він здержується, шоб не пробить таки, а тіко трошки так
собі вмочить у неї і плоть як сходить з його, не впускають у неї. […]
Притула різних сортів є. Одна з боку; отой ноги здави, а то є, шо одну
ногу підніме трохи, шоб там якось способніш йому там було трохи. Друга
притула зверху є, тіко ноги у купі здавлені. А то є одну ногу його
опускає між свої ноги, тож годить йому. А то є обидві ноги пускає у
середину, тіко не допускає, щоб він робив діло настоящо, а так тіко на
половинку члена або й менче, тіко це сама страшніша…”

(Грушевський Марко. Дитина у звичаях і віруваннях українського
народу. Матеріали з полудневої Київщини. / Обробив З. Кузеля //
Матеріали до українсько-руської етнології. – Т.8 – Л., 1906)

(2 commentaires | Laisser un commentaire)