![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo.gif){kind=small}
давно не читал ничего красивее @ 07:04 pm
Аж до смерку косар не відривав ніг від ниви. Довго чекала його суму тиха хата, сповнена голосінь. У закривавлені шибки стукотіли мертві діти, просились на цвинтар. Лише стривожена ніч була запрошена на похорони, де за священика правили ворони. Як схід сонця косар звівся над нивою. Зігнуте вістря коси, занесене у небо, різало повітря, неохоче опускаючись додолу. Коса зіткнулась зі стеблом і аж відскочила, пронизуючи повітря зойком. То косареві наснилась мертва сім'я. Звук, що йшов від коси, змусив його розплющити очі. Колись зігнуте вістря коси, що дивилось у землю, виструнчилось, зайшовшись бойовим гуком. То косарі сурмлять, ідучи на Покоси.
| | Add to Memories | Tell A Friend