[Most Recent Entries] [Calendar View] [Friends View]
Monday, March 12th, 2007
| Time | Event |
| 12:30p | Масони... Масони? Масони!!! На відміну від "франк-масонів" "французько-англійського (мемфісько-міцраїмського) чину" (т.зв. „фармазонів”, на ідиш. „хитруни, пройдисвіти”) справжнє "масонство" (іврит. bonaim "споруджувачі") "шотландського чину" усвідомлює, що існує постійна небезпека перемоги Зла, бо завжди є більшість людей, які з радістю готові віддати свою свободу в руки "небагатьох здібних", обраних, які знають, що роблять зло, але вважають, що це "зло во благо", хоча нема нічого більш злого, ніж прагнення здійснити будь-що благо. "Справжні шотландці" — це посвячені у створений впротивагу "Мемфіс-Міцраїм" істинний "Шотландський чин" (невірна назва — "Червоне масонство" дана саме членами "Мемфіс-Міцраїм", які самі використовували блакитний колір; екзотерична назва — "Пріорат Сіону (Сіонське аббатство)", за Жаном Робеном та Деном Брауном; "Орден Істини Троянди і Хреста (розенкрейцери)", за Р. Леєм, Г. Лінкольном та М. Бейджентом ; "Орден Сонця, або Геродона, або Кварти", за Клодом Грасе д'Орсе та за Жаном Парвулеско; питання, чи слід його ототожнювати з масонською місіонерською організацією "Quatuor Colonalis" залишається відкритим; в деяких джерелах є свідчення про назви "Амалія (Амелія)", "Ана Флора", "Judd", "Theron" тощо). Назва "шотландський" в даному випадку є "екзотеричною" (для непосвячених), оскільки насправді походить не від самоназви "скотти" — "шотландці" (франц. l'Ecosse), а від дв.-англ. scytta "охороняти" (походить від кельтського слова, спорідненого з ірл. sciathán "край, сторона", "крило", scath "тінь", Скатах, — країна у володарки якої Кухулін вчиться військового ремесла ~ Скіфія/Скітія і амазонки), і правильною назвою є "Скіттанський чин". "Справжнє (Шотландське, Скіттанське) масонство" як таке — це не позитивісько-світська релігія, а ініціальна школа, котра вважає містерію Істини ("Алетеї") інтимно пов'язаною з внутрішнім змістом окремої особистості, котра цю істину здатна осягнути, бо вже містить її. "Справжнє масонство" вважає себе вмістилещем надісторичної та універсальної релігійності, базованої на відчутті єдності життя, на внутрішньому переконанні в існуванні "морального закону", на досвіді одночасно містичному та раціональному, пов'язаному з переживанням "священної" сторони життя, що вторгається у буденне існування. Пріоритетом є виховання і освіта, а не боротьба за "нову людину", переконання, а не примус, прощення, а не помста. "Справжнє масонство" допомагає пройти шлях, але не претендує на обов'язковість. Для "справжнього масона" вдосконалення рівнозначне "самобудівництву", він покликаний "вічно будувати", просувати справу містичного та раціонального пізнання. Цю "велику справу" він і повинен передати світові, "Храм" є не тільки відображення світу, але й відтворення на землі трансцендентної моделі (на Сході б сказали — дхарма гуру полягає у допомозі зведення мандали). Але без зведення небесного у поцейбічне, щоб отримати над ним жрецько-магічну владу, як це здійснює "Мемфіс-Міцраїм". Місія Ордену також у тому, щоб донести світові ще й ту істину, що органічна солідарність (соборність) всіх істот дозволяє стражданню одних служити заміщуючою жертвою, що викупляє гріхи інших (щоправда, не забуваючи, що християнське поняття жертви та викуплення хоча й пов’язане історично з відомими дохристиянськими настановами, але саме з причини цього зв’язку відміняє їх, і щонайперше, "первородний гріх" людини, тобто потенційну неможливість спасіння). Ба, більше! Вважається, що відомий фільм братів Вачовскі "Матриця" (1999) є демонстрацією ініціації в "справжньому масонстві", за якою ініціант (герой на ім’я Нео, тобто "новачок") повинен досягти стану "стронгера" ("більш сильного") і прийти до висновку, що реальність змодельвана неістинними установками, крізь які можна прорватися, як крізь сон (ініціюючий носить ім’я Морфеус), до "пустелі Реального", до вигнання з Раю . В цій ситуації "... масон уподібнюється земному раєві, до якого Бог приставив херувима з вогненним мечем для недопущення свавильних, котрі, будучи заражені всіма сімома гріхами, наважилися б наблизитися до посадженого Дерева Життя" , бо людина вже свавильно доторкнулася до іншого "дерева": "... Традиція — це райське дерево пізнання добра і зла, а окремі традиційні форми можна вважати гілками цього таємничого дерева..., кожну з них у свою чергу стала духовною віссю, символічно рівнозначною "центрові світу"...", "Традиція ... — це сукупність "нелюдських" знань, що передаються з покоління в покоління кастою жерців або іншими духовними організаціями", "...ця Першозданна Традиція розпалася на ряд окремих і на перший погляд незалежних одна від одної традиційних форм — кожна зі своєю власною системою вторинних "традиційних наук". До таких відносяться, зокрема, алхімія та астрологія разом з астро-алхімічною медициною, а також "традиційна географія та історія", "традиційна математика і фізика" і так далі аж до "традиційної етимології"..." . В цій ситуації стоїть одна єдина місія — не стихійне занурення у старі традиції, не "пристосування до нових умов" і компроміси, a спонукання заново відкривати свою нескінченність ("Премордіальну Традицію") у нових історичних умовах. Тому в політичному плані Орден заперечує і як т.зв. "права людини та громадянина" (які є лишень замасковані бажання якомогаменше нести обов’язків), так і т.зв. "права стану (еліти)" (які є лише прагненням створити державу в державі). При аристократично-елітистському режимі нація розколюється, при демократичному вона стає крихкою, перетворюється на прах. Справжні "кращі люди" аж ніяк не повинні турбуватися про якісь особливі права, вони повинні нести тільки особливі обов’язки. Роль ордену "справжніх масонів" у тому, щоб донести це еліті суспільства, яка своїм обов’язком повинна тільки гордитися, бо відуття це очищує і облагороджує, а претензія на права озлоблює і робить дріб’язковим та прискіпливим. Принцип, що прикрашає еліту, — noblese oblige ("благородство зобов’язує"), вона — природжені "стражі охоронних істин". Сам Орден "Шотландського (Скіттаенського) чину" складається з Внутрішнього і Зовнішнього кола посвячених. |
| 1:47p | Magnus Maximus (383-388 A.D.)  До кельтських островів доходили лише нечіткі перекази про ворогування гуннів та римлян, тож не дивно, що розповіді симпатизуючих гуннам галлів (гунни, наприклад, підтримували вождя багаудів Арморики лікаря Евдоксія) впали на вдячний грунт і трансформувалися в переказ про короля Артура і, можливо, надалі співвіднеслися з реальним королем кельтів Британії та з певним фактом походу на Рим в 382 р. британських легіонів вихідця з Іспанії (кельтібера) Максима, сподвижника Феодосія, що, ймовірно, в якійсь кельтській ієрархії належав до "Ведмедів": Артур – кельт. "ведмідь" (~ баск. hartz "ведмідь") як народноетимологічне витлумачення більш давнього слова, збереженого в ірл. Ard-Ri "верховний, високий король" (Artur latine sonatursum horribilem — “Артур латинською означає страшний ведмідь”, зауважує Ненній). Коли Максим у багряній одежі висадився в усті Рейну, галльські війська, місцева бюрократія і навіть мавританська кіннота підтримала прибульців. Після розгрому і вбивства у Ліоні Граціана Максим був проголошений саме імператором Британії, Галлії та Іспанії (тобто Кельтського світу), а Феодосій визнав Максима співправителем з резиденцією у Тревах. Ведучи переговори з міланським двором Валентиніана ІІ через свого сина Віктора, Максим одночасно розпочав жорстокі гоніння проти єресі присцилліан та самодурства місцевих рабовласників. В 387 р. він здійснює похід в Італію під приводом боротьби з прихильниками аріан Валентиніаном ІІ та його матері Юстини. Таємно йдучи за Домніном, котрий отримав у нього допоміжний загін проти варварів, що живуть у Паннонії, Максим підійшов до Мілана. Юстина з родиною втекла в Фессалоніку до Феодосія, де видала за нього свою дочку Галлу. Тому, коли Максим вступив у Паннонію, Феодосій швидко виступив проти нього, рекрутувавши вестготів, остготів, алан та гунів. Війська Феодосія були споряджені як гунни і являли собою кавалерійські ескадрони стрільців з лука. В першій же битві на ріці Саві Максим був розбитий, але прибула допомога на чолі з його братом Марцелліном. У битві біля Петавії були розбиті і ці війська. Частина перейшла на бік Феодосія, сам Максим втік у Аквілею, але там його наздогнали та вбили . У валлійській фольклорній традиції Максим відомий як Максен Вледіг, батько героя Овейна (герой "Івейна" Кретьєна де Труа). Одна з дочок Максима на ім'я Севера стала жінкою верховного короля Британії Гвортігірна (Вортігерна) Гвортінеу (420-440 рр), і їхній шлюб благословив сам святий Герман. Але після смерті Севери король згвалтував свою власну дочку і одружився на Ровені, дочці короля саксів-язичників Хенгеста, за що святий Герман прокляв його. З Максимом пов’язується й доля самого святого Патрика. Коли всі основні сили кельтського імператора переправилися з острова на материк, садиба його декуріона Кальпурнія, сина священника Потіта, зазнала нападу розбійників (піктів або скоттів), внаслідок чого п’ятнадцятилітній Патрик потрапляє у полон, і згодом його продають у рабство в Ірландію. Соратник і друг Максима Конан Меріадек захопив Арморику і був проголошений в 388 р.королем легіонерами, які за походженням були ірландцями, валлійцями та армориканцями. Саме Конан став родоначальником всіх суверенів Арморики-Бретані. Також із Максимом пов'язується в історіографічній традиції виникнення в Шотландії царства піктів, яких вважають за "агатірсів", найнятих римлянами для висадки в тил бритів (Гіральд Уельський, "Про навчання правителів", частина перша, ХІІ ст.) . |
| 4:30p | БЛИЗКАЯ THULE (я из рода, кстати, Басарабов) Болгарський дослідник І. Мітев звернув увагу на те, що ханський рід гуннів, з якого походить Аттіла (Етцель германських саг, Авітохол булгарських текстів) називався Дуло. Також відома розгалужена династія арабських емірів в Ірані, Іраку та Середній Азії Ад-Даула, яка правила в Х-ХІ ст. Вони, як правило, належали до партії шиїтів, а їхні халіфи характеризувалися світлим волоссям, білим обличчям та блакитними очима. У мовах народів Паміру, споріднених булгарам (булгарський літопис "Джагфар Таріха" називає мешкаючих у районі Паміру словом "камірці", що є натяком на кіммерійців, спільних предків булгар, саків, алан та вірмен), слово "туле" означає "богом облаштований порядок" (аналог санскр. Rta, іран. Arta / Ashi), а самоназвою тюркомовного етносу Північного Кавказу балкарців, на формування яких вплинули булгари, є саме слово "таулу" ("горці"). Також словом Туле була названа столиця кельтського державного утворення у Фракії в 3 ст. н.е. (тепер м. Тулово, біля Старої Загори), а її засновник, начебто, мав священне ім'я "Болг" (а інший - "Брем"). Болгарська літописна традиція (ієромонах Спиридон в "История во кратце о болгарском народе словенском") називає батьком Болга легендарного царя Коледа, на честь якого й відбувається зимове свято Коляда (аналог нордичного Юла-Йєля). І. Мітев вважає, що в цьому переданні про Коледу та Болга зафіксувався переказ про кельтського походження панівну касту Фракії, ідентичну кельтській кімврській (cymraeg) касті воїнів, названій "Каледвулх", переінтерпретованій у епічній традиції на назву меча короля Артура (латинська форма - "Ескалібур"). У сербських легендах фракійський "Болг" ("Вовк") виступає як міфологічний герой Вук ("Вовк") Вогняний Змій, який вступає у єдиноборство з батьком Вогняним Змієм (образ ірансько-аланських племен), який свого часу згвалтував його матір. У давньо-руських билинах йому іденичний князь Вольга (щоправда, билина про Вольгу і Микулу відома виключно в Прионежжі) . Також у давній столиці Валахії Тарговіште (до 1714 р.), що на р. Яломиці і в георгафічному районі Домбовіца, є сакральний топос Dealu-Kloster (Дялу-монастир), свого часу перебудований та розширений господарями Нягу та Матеєм Басарабами з відомою церквою святого Миколи. Тут саме коронувався в 1456 р. валаський господар Влад ІІІ Басараб, прозваний "Цепеш" ("Саджаючий на кіл") та відомий як "Дракула" (син рицаря європейського Ордена Дракона, в який його посвятив імператор Сигизмунд Люксембурзький; легенди про начебто звірства Влада розпускали скинений ним братовбивця і колишній господар Молдови Петро IV Арон та його союзник угоський король Матвій Корвин, а також турки, на визволення від яких Царгороду в 1461 р. Влад ІІІ розпочав православний "хрестовий похід", а також зрадники цього походу — молдавський воєвода Стефан Великий, який вдарив у спину валахам і захопив їхній форпост — Кілію, та угорський король Матяш Хуньяді, який присвоїв фінанси, виділені папою римським на хрестовий похід, а в 1462 р. ув’язнив самого Влада ІІІ на десять років і отримав свободу тільки тоді, коли перейшов у католицтво, одружився на родичці короля і з новими військами вторгся в Валахію). Державу волохів (Россовлахію) у 1324 р. заснував родоначальник династії великий воєвода (ерцгерцог) Басараб І (1310-1352 рр.), син, за угорськими документами, половецького ("куманського") князя Thocomerius’a (Ток-Томіра/Тимура, 1290-1310 рр.; руські літописи знають під 1295 р. князя Токтоміра, монгольського представника у Криму, то деякі ототожнюють його з представником гілки Джучидів Тука-Тимуром, син якого Уранг-Тимур мав, за Абульгазі, володіння в Криму; проте до гілки Орду-Ічена з нащадків Чингіз-хана також належав Тока/Тукай-Тимур, васал і брат Орду-Ічена, сина Чингіз-хана, а його внук Савур, син Урук-Тимура, розбив ставленика хана Узбека в Азербайджані; сучасником Тока-Тимура був його родич Саси-Бука/Буга, хан Синьої орди в 1310-1321 рр., родоначальник валасько-польської шляхти Сас, який за наказом хана Узбека утихомирював Угорщину та Галичину і, можливо, саме він вбив галицько-волинських князів Андрія та Лева Юрійовичів). Валаські хроніки XVII ст. називають першим валаським воєводою якогось міфічного Раду Негру ("Раду Чорного"). Басараб І (Bazarab, від турец. bassara "давити, пригноблювати" ~ латин. oppressore "т.с." ~ рос. "опричник"/укр. "опришок"), як і його батько, теж спочатку називається в угорських документах як "наш вірний трансальпійський воєвода", але згодом — як "невірний святій короні". Саме Басараб І розбив в 1330 р. біля Посади військо угорського короля Карла І Анжуйського, і не без допомоги рицарів-тамплієрів, які перейшли на бік волохів. Аналогічний до сакрального валашського топосу Дялу монастир Путна збудував ставленик Влада ІІІ молдавський господар Стефан Великий, де і був похований в 1504 р. На початку XVIII ст. значна частина жителів Валахії (Банат і Срем), які були головним чином етнічними сербами і втікали від турецького поневолення батьківщини після 1459 р., емігрувала на галицьке Покуття, де заснувала поселення з "волоським правом" та перенесла топоніміку зі своєї батьківщини (серед них — Торговиця, Делева, Тулова). |
| 5:00p | ТУЛЕ И КОРОЛЬ АРТУР В певних європейських традиціях Туле стала розглядатися сакральним і містичним центром нордичної традиції (Туле-Огігія у Плутарха) та включена в коло передань про рицарів короля Артура. У середньовічному романі "Ланцелот", у його німецькій версії, яку здійснив Ульріх Зацікхофен, наявний епізод із самим рицарем Ланцелотом. Інший рицар Руадюран зустрів у лісі жахливу змію, котра вмовляла його, щоб він поцілував її. Руадюран відмовився, відмовилися й інші рицарі Артура. Але Ланцелот подався у ліс, і коли появився монстр, без вагань, на прохання змії, цілує її. Тоді змія стає жінкою дивної краси. Це була Елідія, дочка короля острова Туле, яка була приречена бути змією, доки найкращий рицар світу не поцілує її. Тут напрошується паралель з українською казкою про прихованого героя (Іванко-дурник), який рятує змію з вогнища (або від загрози вбивства), вона виявляється царівною і дарує своєму визволителеві чарівну каблучку, за допомогою якої герой будує летючий корабель. У іншому творі Артурівського циклу, "Персевалі" Роберта до Борона синьо-золота (!) зоря Арктур називається "животворним сонцем Геліодсі", "новим полюсом", на котрий вказує магічний спис. Геліодсе — це неозорий материк і шлях до нього знали мореплавці Туле: "Корабель зупиняється посеред океану, і навіть ураган не здатний зрушити його. Сушу утворюють застиглі сапфірові хвилі — там ростуть прозорі дерева, плоди яких не слід зривати, бо їх аромат вгамовує спрагу та нагодовує". Саксон Граматик розповідає про те, як Гормон (пор. з горою Гермон — північною межею Палестини і тим, що ім’я Галахада співвідноситься з назвою однойменної палестинської долини), син Гаральда, прагнучи вдосконалюватися духовно шляхом таємниць світобудови, а не застосуванням зброї. В першу чергу він вважав за доцільне перевірити свідчення мешканців Туле про царство якоїсь Герути з величезною кількістю скарбів. Щоб добратися туди, слід переплисти Океан, залишити позаду сонце і зорі, плисти в безмежному просторі хаосу і зрештою прибути до землі, де нема світла і панує вічна ніч. |
| << Previous Day |
2007/03/12 [Calendar] |
Next Day >> |