kipiani's Journal

Наші діаспоряни
Цей матеріал вийшов сьогодні у тижневику "Главред"

День Соборності, на жаль, перетворився на ще один формальний день, «щоб покласти квіти» і «щоб перегорнути келиха». Суть вікопомної події повністю вихолощена, при тому, що в сучасній Україні є кого і з ким «злучати». Звичайно, зараз вже немає потреби на Софіївському майдані збирати людей з Києва та Львова для того, щоб заснувати єдину державу. Україна є, але усвідомлення справжньої соборності бракує.

Надто мало зусиль докладається, щоб долучити до українотворення розсіяних світом земляків, тих, чиї діди покинули свої міста й села заради землі і волі. Або хто втік від «перших» і «других совєтів», не бажаючи брати участь у комуністичних експериментах. Або тих, хто не витримав перших вже самостійницьких злиднів і пішов тяжко працювати в італіях, португаліях, греціях.

Нині в світі нараховується не менше 10 мільйонів осіб українського походження – від Камчатки і до Аргентини. Навіть в Африці – Мозамбіку, приміром – створюються наші земляцтва.

Деякий час тому ми вже зверталися до теми іноземців, які працюють в Україні (див. «Главред» № 43, 2007). Тоді без проблем вдалося зібрати інформацію про півсотню впливових особистостей – банкірів, менеджерів великих компаній, науковців, діячів шоу-бізнесу, навіть зірок телебачення, які носять в кишенях паспорти всіх провідних світових держав.

Але, як з’ясувалося, іноземців українського походження працює на неньці-Україні не так вже й багато. Ми не Ізраїль, не Балтія і не Вірменія, в яких потенціал діаспори задіюється в тисячу разів краще. Держава не має програми повернення співвітчизників на батьківщину. Не всіх, звісно, хоча б тих, хто прагне цього, але не має можливості або не знає як.

Та все ж, одиниці повернулися додому – з Торонто та Філадельфії, Лондону та Мюнхену, Швейцарії та Бельгії. Дехто – як політик Слава Стецько, військовик Святомир Фостун чи скульптор Михайло Дзиндра – вже навічно спочили в рідній землі. Але сьогодні згадуємо тих, без кого не можливо уявити Київ політичний, бізнесовий, культурний, інтелектуальний…

1. Антонович Омелян

Народився в 1914 році в Долині на Станіславщині. Член ОУН з довоєнних часів. Три роки відсидів у польській в’язниці, а також у концтаборі Заксенгаузен. Навчався в Академічній гімназії у Львові, гімназії в Перемишлі, католицькому університеті в Любліні, Вищій торговій академії в Познані, Торговій академії в Берліні, на юридичному факультеті Українського університету в Празі. З 1950 року живе у Вашингтоні. У 1980-му разом із дружиною Тетяною заснував благодійну фундацію. Меценати вклали близько трьох мільйонів доларів у реконструкцію нового корпусу Бакалаврської бібліотеки Києво-Могилянської академії, реставрацію будівель бібліотеки ім. Стефаника, побудову музею «Бойківщина», у престижну мистецьку премію, лауреатами якої стали Михайлина Коцюбинська, В'ячеслав Брюховецький, Микола Рябчук, Збіґнев Бжезінський…

2. Бандера Степан

Журналіст. Громадянин Канади. Має диплом асистента юриста, студіював журналістику в Університеті Райерсон в Торонто. Вперше приїхав в Україну напередодні референдуму на підтвердження незалежності України і навіть зміг за неї проголосувати, бо назвався сином видатного художника і дисидента Опанаса Заливахи. Працював редактором у дослідницьких проектах та пресі, телеведучим англомовних новин «5 каналу». Онук легендарного провідника ОУН.

3. Богдан Батрух

Громадянин Швейцарії. Мистецтвознавець. Гендиректор компанії «B&H Films Distribution», яка тримає близько половини кінопрокатного ринку, представляюючи такі компанії як «Universal Studios», «Paramaunt Pictures», «Columbia Pictures», «Walt Disney», власник мережі кінотеатрів «Кінопалац», Поки що єдиний бізнесмен, який надає повний цикл послуг з дублювання фільмів українською мовою. ( Богачевська-Хомяк, Грабович, Гайдамаха, Ґудзяк, Зінкевич... )