|
|
Пишет Pavlushka (![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo.gif){kind=small} kly)@ 2007-11-14 09:20:00 |
 |
|
 |
|
|
|
|
|
|
 |
|
 |
Мінськ. Миттєвий погляд.
Одноденне відрядження до Мінську.
Перший закордон, мабуть тому ТАК цікаво. Тим більше, що Білорусія така близька і така невідома.
Весь вільний від роботи час—запитання. Дякую колегам за гостинність і терпіння.
Перше, що впало в око--окрім снігу, рясного, невтомно підіймаючого настрій і погрожуючого розмазати під очима великі чорні синці—широкі проспекти, чистота (хоч можливо це теж хибне враження, якому сильно сприяли снігові замети), невелика кількість людей, невелика кількість зовнішньої реклами. Приємно.
Пункт обміну валют знайти нелегко. В спеціальних місцях (що дуже нечасто трапляються) стоять мікроавтобуси (схоже, з охороною), в яких через маленьке віконечко видно клавіатуру і дві руки, що дають за кілька зелених папірців пачку кольорових. З багатьма нулями ( один американський долар коштує близько двох тисяч білоруських рублів) і кумедними незвичними підписами під картинками (наприклад, „нацыанальны мастацкі музей рэспублікі Беларусь”). Мова взагалі дуже радувала. В громадському транспотрі не могла наслухатись, як оголошували станції: „наступни припинок..”(перепрошую, український трансліт).
До речі, одноразовий проїзд в метро котштує на наші гроші 1,5 гривні. Можливо мені здалось, але від обличчь в мінському метро не так віє порожнечею та безвихіддю.
Автомобілі на дорогах переважно радянські або старі іномарки.
В країні офіційно дві державні мови. Білоруську розуміють, але не спілкуються нею. Вона гине (сос..). В школах та ВУЗах навчання ведеться виключно російською. Колись була спроба відродити мову в освіті відкрили кілька ліцеїв з білоруською мовою викладання, але зараз їх вже нема. В селах спілкуються суржиком (він ще якось цікаво у них називається, але я забула слово). Може повчити білоруську? Вона така хороша. Мені дуже сподобалась.
З рік тому відкрили нову бібліотеку. Будівля багатоповерхова, має форму гранованого діаманта, міниться кольорами багатьох ліхтариків. Часом стінами бібліотеки майорить прапор Білорусії, інколи біжить рядок реклами, в інший час вся будувля палає однорідним яскрасим світлом. Бібліотеку в Мінську не люблять. Говорять, що на її зведення пішли кошти, шо брались зі стипендій та інших соціальних виплат. Тепер до бібліотеки водять екскурсії туристів.
Потяг, що мав прийти о шостій ранку, затримався на дві годни. колеги, що зголосились мене зустріти і поводити своїм містом, думаю, тихо раділи на обнесеному сніговими заметами вокзалі. Тому екскурсія відмінилась. Тобто, відклалась. До офісу бігли галопом, встигнувши побачити проспекти, величезний сірий паралелепіпед якоїсь будівлі радянського часу, на площі перед якою взимку заливають ковзанку і катаються всім містом. Чомусь напросились теплі спогади про фільми накшталт „Джентельменів удачі” та „Іронії долі”. Під звуковий супровід місцевих, хоч і порівняно молодих, але добрих легенд побачила (яка невідповідність!) макдональдс у приміщенні монументальної строгої сірої будівлі, костелчик з червоної цегли (схожий, але меншого розміру є у Львові), металеві скульптури, напівзасипані снігом (серед них дівчинка зі скелетом парасольки. вищезгаданий скелет являє собою якусь цінність, бо його, як виявилось, часто крадуть і невтомно відновлюють).
В місті багато храмів різних конфесій. Католицьке Різдво—державний вихідний. Сьоме листопада—теж державний вихідний але це не так дивно.
Радує широта простору. Будівлі не високі. Рідко трапляються дев*ятиповерхові. Частіше п*яти. Місце. Багато вільного місця. Одним словом, мені сподобалось.
Одноденне відрядження до Мінську.
Перший закордон, мабуть тому ТАК цікаво. Тим більше, що Білорусія така близька і така невідома.
Весь вільний від роботи час—запитання. Дякую колегам за гостинність і терпіння.
Перше, що впало в око--окрім снігу, рясного, невтомно підіймаючого настрій і погрожуючого розмазати під очима великі чорні синці—широкі проспекти, чистота (хоч можливо це теж хибне враження, якому сильно сприяли снігові замети), невелика кількість людей, невелика кількість зовнішньої реклами. Приємно.
Пункт обміну валют знайти нелегко. В спеціальних місцях (що дуже нечасто трапляються) стоять мікроавтобуси (схоже, з охороною), в яких через маленьке віконечко видно клавіатуру і дві руки, що дають за кілька зелених папірців пачку кольорових. З багатьма нулями ( один американський долар коштує близько двох тисяч білоруських рублів) і кумедними незвичними підписами під картинками (наприклад, „нацыанальны мастацкі музей рэспублікі Беларусь”). Мова взагалі дуже радувала. В громадському транспотрі не могла наслухатись, як оголошували станції: „наступни припинок..”(перепрошую, український трансліт).
До речі, одноразовий проїзд в метро котштує на наші гроші 1,5 гривні. Можливо мені здалось, але від обличчь в мінському метро не так віє порожнечею та безвихіддю.
Автомобілі на дорогах переважно радянські або старі іномарки.
В країні офіційно дві державні мови. Білоруську розуміють, але не спілкуються нею. Вона гине (сос..). В школах та ВУЗах навчання ведеться виключно російською. Колись була спроба відродити мову в освіті відкрили кілька ліцеїв з білоруською мовою викладання, але зараз їх вже нема. В селах спілкуються суржиком (він ще якось цікаво у них називається, але я забула слово). Може повчити білоруську? Вона така хороша. Мені дуже сподобалась.
З рік тому відкрили нову бібліотеку. Будівля багатоповерхова, має форму гранованого діаманта, міниться кольорами багатьох ліхтариків. Часом стінами бібліотеки майорить прапор Білорусії, інколи біжить рядок реклами, в інший час вся будувля палає однорідним яскрасим світлом. Бібліотеку в Мінську не люблять. Говорять, що на її зведення пішли кошти, шо брались зі стипендій та інших соціальних виплат. Тепер до бібліотеки водять екскурсії туристів.
Потяг, що мав прийти о шостій ранку, затримався на дві годни. колеги, що зголосились мене зустріти і поводити своїм містом, думаю, тихо раділи на обнесеному сніговими заметами вокзалі. Тому екскурсія відмінилась. Тобто, відклалась. До офісу бігли галопом, встигнувши побачити проспекти, величезний сірий паралелепіпед якоїсь будівлі радянського часу, на площі перед якою взимку заливають ковзанку і катаються всім містом. Чомусь напросились теплі спогади про фільми накшталт „Джентельменів удачі” та „Іронії долі”. Під звуковий супровід місцевих, хоч і порівняно молодих, але добрих легенд побачила (яка невідповідність!) макдональдс у приміщенні монументальної строгої сірої будівлі, костелчик з червоної цегли (схожий, але меншого розміру є у Львові), металеві скульптури, напівзасипані снігом (серед них дівчинка зі скелетом парасольки. вищезгаданий скелет являє собою якусь цінність, бо його, як виявилось, часто крадуть і невтомно відновлюють).
В місті багато храмів різних конфесій. Католицьке Різдво—державний вихідний. Сьоме листопада—теж державний вихідний але це не так дивно.
Радує широта простору. Будівлі не високі. Рідко трапляються дев*ятиповерхові. Частіше п*яти. Місце. Багато вільного місця. Одним словом, мені сподобалось.
