| 5:02p |
Кругова оборона
Середина вівторка. Ні вже напевно кінець клятого вівторка. Треба доліплювати і виплювувати в божий світ черговий номер газети. У шухляді знайшла книжечку з віршами свого старого знайомого поета та журналіста з Закарпаття Олександра Гавроша. "Яні з побажанням тіл і стріл", вивидено дрібними літерами на тильній сторінці обкладинки. Відкриваю книжку, читаю рядки... Запало таке:
Я живу в твоєму серці мерхтливо свічечкою, яку ти
зі всіх сил хорониш від вітру.
Ти тримаєш мене на самому споді душі - у потаємній кімнаті,
куди заглядаєш, коли тобі зовсім зле. Тоді
дістаєш мій образ і годинами в нього вдивляєшся.
Ти сповідаєш мені свою печаль і шукаєш розради.
Я ж тільки мовчу. Адже образи не вміють говорити.
"Пам'ятаєш наше цвітіння?", - проводиш пальцем по моїх
губах, і твоїм тілом біжить млосна хвиля. Я - мовчу.
"Я ще живу в твоєму серці?", - гладиш мене гарячими
долонями.
Я - мовчу.
"Тільки не мовчі!", - твій голос тремтить.
- "Мені так потрібні твої слова"
Я силуюсь відкрити рота. Мої зіниці розширюються, а жили
набрякають. Я вчуся говорити, як німий. Ще одне зусилля.
Зараз я скажу своє слово. Зараз. Слухай!
Та дзвінок у двері не дає тобі почути відповідь.
Ти хапливо ховаєш мене на самий спід скрині своїх фантазій і
закидаєш різним лахміттям буденності. А своє сердце спішно
замикаєш на велику колодицю.
Все, тепер ти готова до кругової оборони, яку називають життям.
Життям, в якому нема місця нам з тобою. |