Я мир посылала на хуй... Знайшла сьогодні свою тіпа поетичну творчість різних років. Здебільшого - кінець 90-х початок 2000-х. Багато наївняка, який жив в моїй голові ще в ту пору, коли я носила шкіряний одяг та срібні фєнєчки з зображенням скелета та коноплі. То, напевно, добре, що люди - дорослішають і закривають очі на деякі моменти життя. Якщо б я продовжувала в тому ж дусі, була б вже в божевільні. В будь-якому випадку не судіть суворо:)
Я мир посылаю на хуй.
В поезде тупит стоп-кран.
Тысячи движимых статуй
Несутся по облакам.
Мне б «ангельской пыли» – горстку,
Или стакан воды,
Чтоб голос средь безголосья
Услышать сквозь шум пальбы.
Пальбы из вонючих задниц,
Насравших на тонкий слог.
Я тоже из тех блокадниц,
Сожравших, как тот хот-дог,
Собаку, что с дикой верой
Пошла под хозяйский нож.
Судите меня, кто первый?
Есть – голод. Другое – ложь.
Монеты дают за комья
Земли, что бросаешь ты
В могилу пусть погребенной,
Но вечно живой мечты.
А пиплу ему все по хер…
А нам трава да костер..
Сбрил хаер последний рокер
И в мусора попер…
( Read more... )