Стоїть верба обабіч лісу,

У стрічках вся, така краса.

Довкола ходить кіт гульвіса,

І коїть справжні чудеса.



Піде праворуч – сонце гріє,

Ліворуч піде – враз мороз,

В лісу… кацапи зачаїлись

І кожен другий – малорос.



Плекають наглую надію,

Красуню-вербу ізвести,

Спилять, спалить а прах розвіять,

Із ними військо і менти.



Та кіт муркоче – ХУЙ ВАМ В РОТА!

Скоріш удавитеся ви,

Ніж чините ось цю гидоту,

Бо на сторожі той весни,



Богатирі стоять поліські,

Дніпровських мавок омофор.

Мольфари всі, татари кримські,

І з ними дядько Чорномор.



То дух живий, наш дух Вкраїнський,

Наш руський дух, Бо РУСЬ ЦЕ МИ!

А не мордва чувашофінська,

Комуно-хохло-москалі.



Хохломоскаль – рідня Кощею.

Баби Яги він курви син.

Хахол продажний всій душею.

І брат його алкан-москвин.



Нам не потрібні оті пики,

Брехливе бидло, владний хам,

Духовні покручі, каліки,

Табачник, Путін, Чингісхан.



Не тільки душу але й розум,

Усе життя положим ми,

За нашу правду і свободу,

Хай згинуть хохо-москалі,



Стоїть верба обабіч лісу,

У розмаїтті квітів – трав,

І я там був, і кіт гульвіса,

Мені той вірш подарував.