Горгона Пилипівна. Рєбята, ви нє студенти, случайно?
Савка (спльовує). Ми доктори, нахуй.
Горгона Пилипівна. Зачєм же ви так грубо? Я к вам по-харошему. Вот у мєня сєстра в городє, она тоже студєнткой била, так, знаєте, інтересно – новая жизнь. А у молодьожі сєйчас вообщє тяга к знаніям. Я б кажется всьо б отдала, чтоб знов ето всьо пєрєжіть – такой ето кайф. Так чтолі по-вашему називаются еті ощушєнія? Ви нє смотрітє, што я старая, я ваші еті молодьожниє слова знаю, сама такая була. І випить могу, і поговоріть, і поспоріть. Ну от, скажіте. – хто ваш любімий поет? У мєня такоє мнєніє, єслі чєловєк нє любіт поезію, он сам сєбя обкрадиваєт, мнє жалко такого чєловєка! Ілі, когда я віжу молодой, культурний чєловєк бьйот кота, ето ж он сам сєбя обкрадиваєт, ето ж он нє кота бьйот, а сєбя! А ви говоріте, для мєня єслі чєловєк нє любіт пріроду, нє любіт животних, нє знаєт поезію родного края, он для мєня нє существуєт!

Під час балачок Горгони Пилипівни Савка і Ахванасій сидять мовчки, дегенеративне відкривши роти, як то роблять хворі на аденоїди, і мовчать.

Горгона Пилипівна. От я смотрю на вас: молодиє, здоровиє, умниє, всьо у вас єсть, – і завідую вам по-харошему. Всьо у вас впєрєді!
Ахванасій. Заїбала нас тут, шось пиздить, а шо – хуй просциш.
Савка. Переїби, шоб не пизділа.

Ахванасій пиздить Горгону Пилипівну. Горгона Пилипівна падає довго і важко, як мішок з гавном. Входить Хабібулін з відром, у відрі кипить борщ, зварений з орла.

Хабібулін. Ми з неї тоже будем борщ варить, чи може так зажарім, нахуй, да і з’єдім?
Савка. Чурка хуєв! Скіки тєбя учіть можна, блядь! А шо, борш залупою їсти будем?

Хабібупін похапцем кидається за ложкою. Тим часом Ахванасій витаскує з борща противну орлячу голову і висмоктує в неї мозги.

Ахванасій. Ти, Савка. попробуй! В голові фосфору дохуя, волоси випадать перестануть.