На днях на сайте СБУ в рубрике зондеркоманды «Робоча істориків»  появилась публикация главного сбушного нахтигаля Вьятовича «Кому і навіщо потрібен "перегляд" історії». В ней «пан» откровенно пишетя, о целях и задачах, поставленных перед его спецгруппой и о грандиозных планах по «перекройке» национального сознания граждан Украины. Он так и пишет: «Однією з найгарячіших тем в українському інформаційному просторі протягом останніх двох років є тема «перегляду» історії… Адже історія народу чи не найкраще відображає його ментальність, пориви, бачення себе в навколишньому світі, без врахування чого неможливо планувати важливі кроки, які впливатимуть на його майбутнє».

«…опертя процесу ухвалення та прийняття державних рішень на історію є не лише можливим, а й необхідним. Тому не слід автоматично негативно сприймати все, що пов’язане з політикою історичної, а краще сказати — бо ж перша надто широка, — політикою національної пам’яті.

Потреба такої політики в українських реаліях — особливо гостра. Адже тут досі активною залишається «історична пам’ять» (беру визначення в лапки, оскільки лише умовно можна говорити про історичність цього явища і його схожість на пам’ять), сформована радянською історіографією для обслуговування тоталітарного режиму… Небажання зачіпати радянську «історичну пам’ять» у незалежній Україні можна пояснити кількома важливими моментами. Насамперед не було достатньої кількості людей, зацікавлених у переоцінці минулого… бажання по-новому подивитися на українське минуле, відкрити його невідомі чи спотворені сторінки залишилося в дуже невеликої кількості людей. Це насамперед ті, хто постраждав від радянської влади, хто через особисті переживання не міг прийняти радянської моделі історичної пам’яті, ніколи її не приймав і, отримавши можливість бодай говорити вголос про свій досвід, кинувся виконувати просвітницьку місію. Саме такі люди стали головними дослідниками так званих білих плям історії…»

Здесь могу добавить, что согласно официальным данным архивов ФСБ, помимо амнистированных вследствие покаяния или вернувшихся к нормальной жизни после пребывания в лагере членов банд УПА, таких с 1961 года по 1989 год было около 1000 человек. Т.е. именно ради этой тысячи (добавить сюда их родственников) и затеяна эта «историческая прачечная». Если, конечно, не касаться геополитической составляющей.

Не прошло и нескольких дней после появления сбушного идеологического «темника», как вчера в вечерней программе ТСН прошел сюжет о том, что «70 років тому радянська влада закрила українські школи». Я раньше наивно считала, что существуют три вида лжи: ложь, чудовищная ложь и статистика. Оказалось, все они меркнут перед ложью, распространяемой с подачи президента Украины под чутким руководством СБУ, которое, видимо, только в переписывании заново видит основную задачу защиты безопасности Украины. Диктор бодро выстреливала в эфир: «створювали "єдиний радянський народ" - без національної пам'яті, із єдиною історією, єдиним майбутнім, і із єдиною мовою – російською… Після підйому української школи в 20-х роках, вже у 30-х вона пішла на спад. Політика русифікації, і не тільки в Україні, була добре спланована».

Я рассказала о «колониальном времени русификации», лишения нас языка, песен, традиций и превращения в безъязыкое племя. Теперь время кинуть взгляд на день сегодняшний и на то, как возрождается все, так жестоко попранное и уничтоженное.  Нахтигаль Вьятович говорит о задачах «гуманітарної науки в мобілізації суспільства на виконання завдань, що перед ним стоять». В числе прочих перед украинскими учеными в условиях ведения уже даже не информационных войн, а войн знаний, была поставлена задача формирования не новых научных концепций, не разработки перспективных научных направлений, не кооперации с зарубежными коллегами, в том числе и ближайшими, с которыми нет языкового барьера, а… создания нового, сугубо украинского понятийного аппарата.

Рассмотрим на примере медицины. Подруга, работающая в одном крупном медицинском учреждении, принесла мне «Російсько-Український Медичний Словник», который их обязали использовать для перевода медицинских терминов в документах и историях болезни (!) на украинский. Это – репринтное издание с книги 1920 года. Составитель и редактор словаря – Мартирий Галин, руководивший терминологической комиссией Министерства народного здоровья УНР. Необходимость создания новых, чисто украинских терминов обосновывалась тем, «що поривання народної душі і розуму до творчости, до перевертання всього чужого на свій лад, відповідно духові своєї мови, не можна припинити нічим». Кроме того, объяснялось что «російська медична термінологія така важка і незграбна по своїй конструкції», поэтому «перекладати медичну термінологію на нашу мову, додержуючись російської термінології, значило – поставити засади до утворення такої ж незграбної медичної літератури, чужої для розуміння народу». Каковы же «зграбні» термины, навязываемые украинизаторами медицины?

 Руссий                украинский (было)           украинский (теперь)

Агорафобия               агорафобія                                жах майданів