Стус і Нобель: Демістифікація міфу Детектив. Справжній детектив – з убивством наприкінці. Так виглядає фінал історії про номінування українського поета і політв’язня Василя Стуса на Нобелівську премію з літератури 1985 року.
Найпопулярніша інтерпретація цієї трагедії виглядає дослівно так:
„Тернопільське видавництво „Лілея” цього року випустило друге видання монографії „Нобелівська інтелектуальна еліта й Україна”. ...Серед них був також поет-дисидент Василь Стус, якого 1985-го нобелівський лауреат Генріх Бьолль висував на здобуття Нобелівської премії з літератури...”.
„День”, №226, 12 грудня 2003 р.
Або так:
„...У таборі поет продовжував залишатися поетом і зумів навіть передати на волю свої записи – «З табірного зошита», які були висунуті на здобуття Нобелівської премії 1985 року...
Відомо, що в табір, де політв’язень Стус відбував покарання, надійшла телеграма, в якій повідомлялось, що він висунутий на Нобелівську премію і, серед іншого зазначалося, що мертвим премію не присуджують”.
„Контракти”, № 47, 21 листопада 2005 р.
І навіть так:
„...Найтрагічніша доля у Василя Стуса, якого висунув на отримання Нобелівської премії німецький письменник Генріх Бьолль у 1985 році. Вважається, що тогорічна премія вже була присуджена талановитому українському поету та борцеві за свободу проти тоталітарного режиму, коли він помер (читай: був вбитий) під час голодування в карцері 3 вересня 1985 року”
„Дзеркало тижня”, № 36, 9-15 вересня 1995 р.
( Read more... )