|
|
Пишет kipiani (![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo.gif){kind=small} kipiani)@ 2007-10-29 11:36:00 |
 |
|
 |
|
|
|
|
|
|
 |
|
 |
«Не расстанусь с Комсомолом...»
Сьогодні день народження мого батька, Теймураза Кіпіані: მამა, მე შენ მიყვარხარ, მე შენ გილოცავ!
Ну, й принагідно - в тижневику "Главред" вийшла статєйка до чергової річниці комсомолу.
***
29 жовтня – день народження ВЛКСМ. Всесоюзного Ленінського комуністичного союзу молоді вже давно немає, але цього дня сиві ветерани й зовсім ще не старі екс-«підручні партії» зустрічаються з друзями, щоб за чаркою загадати молодість. Ні про яку комуністичну ідеологію, звісно, не йдеться. Це той випадок, коли хочеться просто згадати буремну юність і тих, кому комсомол допоміг стати на ноги.
…Я довго думав, перед тим як переступити поріг комітету комсомолу Миколаївського педагогічного інституту. Зробив це в один із днів червня 1990-го, коли до незалежності було більше, ніж далеко. Просто прийшов і поклав на стіл заяву про вихід з організації. Написав, що маю ідеологічні розходження, але квиток не віддам: «он мне дорог как память».
І от моя заява чекає на візу – такий був порядок. Дівчина-комсорг знайшла, за що зачепитись, аби не підписати мені «вольную»: «Поки не здасте комсомольський квиток ми будемо вважати вас членом організації». Розвернувся і пішов. Я вже був вільний.
А зберігати для історії було що. Майже рік перед інститутом я працював в одному з перших київських кооперативів. Податків тоді, здається, ніхто з цивілізованих кооператорів не платив, обмежень на фонд заробітної плати теж не було. Тож, отримував шалені, просто фантастичні як на ті часи гроші.
Найбільша зарплата, з якої довелось заплатити членські внески, – 632 рубля. Це більше ніж три зарплати інженера і більше, ніж у секретаря ЦК Компартії. Для прикладу – кілограм відмінної шинки тоді коштував 3,50, а піврічна передплата найпопулярнішої тоді «Комсомольской правды» -- 7 рублів 80 копійок.
Пересічний комсомолець платив тоді щомісячний внесок 2 копійки. Мені ж хотілося залишити собі документ з печатками, який би засвідчував про те, що одного місяця заплатив аж 9 рублів 48 копійок комсомольських внесків. Це, звичайно, менше валізи партвнесків, які зі скандалом заплатив перший радянський мільйонер Артем Тарасов, але все одно гріло самолюбство.
Успішних «вихованців ВЛКСМ» є набагато більше, ніж прийнято вважати. Чимало політиків і чиновників, олігархів і бізнесменів середньої руки цього дня вип’ють по келішку за те, що «комсомол – не просто возраст, комсомол – моя судьба».
Останні «перші»
Посада у комсомолі 1970-80-тих – це був чудовий старт для подальшого сходження по партійній та державній службовій драбині. Але не всім пощастило. Незалежність України скрутила московські амбіції багатьом молодим кар’єристам, але водночас відкрила небачені раніше можливості для самореалізації тут, удома.
Нинішній нардеп від НУНС Анатолій Матвієнко пройшов шлях від першого секретаря Бершадського, що на Вінниччині, райкому ЛКСМУ до останнього на момент розвалу Союзу першого секретаря ЦК. Саме під його керівництвом у травні 1990 року з’їзд українського комсомолу розпочав зміни, які вже перезріли. Точніше, прикрив «фіговим листком» свою неадекватність моменту. Замість реального оновлення і створення плюралістичної і некомуністичної організації, яка б за принципом «парасольки», об’єднувала б самоврядні «молодіжки», було прийнято рішення додати до абревіатури ЛКСМУ три літери – МДС (Молодь за демократичний соціалізм).
Це було, може, й правильне, але дуже запізніле рішення. Потяг «ленінського комсомолу» вже пішов. І точно не в бік «соціалізму з людським обличчям». В цей час, поки ідеологи гралися в слова, переписували статути й писали нікому не потрібні резолюції прагматики розпочали переводити гроші комсомолу в різні госпрозрахункові фірми, асоціації, НТТМ (центри «науково-технічної творчості молоді») тощо.
Чимало останніх перших секретарів, проминувши кооперативну стадію накопичення капіталів, перейшли в бізнес. Вони були молоді, розумні й мали непогані зв’язки. Чи не найвище в ті роки доля підкинула випускника Чернівецького університету Олександра Зінченка. У 1989-1991 роках він працював у ЦК ВЛКСМ (завсектором відділу пропаганди та агітації, головою координаційного комітету у зв’язках з молодіжними організаціями СРСР) і мав хороші шанси на подальше просування вгору. В 1992 році він повертається в Україну, де його чекала бізнес-група в складі Григорія Суркіса. Валентина Згурського, Віктора Медведчука, Богдана Губського, а згодом і доволі успішна політична кар’єра. Яка обірвалася в один момент, у вересні 2005-го, коли державний секретар України невдало розіграв великий політичний пасьянс.
Взагалі бізнесменів і політиків з комсомольських «бонз» часів перебудови вийшло чимало. Нині призабутий, один із перших українських мільйонерів Валерій Бабич мав за спиною відмітки в трудовій книжці про роботу завсектором і заввідділом райкому та міськкому, співробітником апарату ЦК тощо.
Зразковою вважається біографія екс-першого секретаря Дніпропетровського обкому комсомолу Сергія Тигіпка, який одним із перших реалізував свої менеджерські таланти в банківському бізнесі. Інший дніпропетровець Олександр Турчинов (у 1987-1990-му – секретар райкому, заввідділом агітації та пропаганди обкому) теж почав шлях у великий бізнес і у велику політику, створюючи підприємства під комсомольським дахом.
У жовтні 1990 року зник з політичної карти комсомол Львівської області. Його тоді очолював Олександр Шлапак (нині – голова Держказначейства, а до того – ???). Організацію перейменували в Демократичну спілку молоді Львівщини. З цим, правда, не погодилася група ідеологічно-стійких і вони за кілька днів… відновили старий обком ЛКСМУ – правда, вже без приміщень, фінансів, власної газети. Важко було придумати щось більш фантасмагоричне – на тлі епохального студентського голодування, департизації вузів, вуличної мітингової стихії вони відроджували один із уламків «щасливого комуністичного вчора». По завершенні перереєстрації стало ясно, що колос розвалився. З чверті мільйона колишніх членів ВЛКСМ області в оновленому «ленінському комсомолі» залишилися 15 тисяч осіб, у ДСМЛ – трохи більше. Решті молодих львів’ян ідея революційної перебудови суспільства на засадах марксизму-ленінізму виявилася не потрібною.
Кілька тогочасних регіональних лідерів комсомолу не випали з кадрової обойми й по сьогодні. Скажімо, один із очільників Блоку Литвина, екс-губернатор Сергій Гриневецький мав багатий послужний список і за часів історичного матеріалізму – від першого секретаря Роздільнянського райкому до керівника комсомолу Одещини.
Блискучу комсомольсько-партійну кар’єру зробив у радянські часи і беззмінний лідер КПУ Петро Симоненко. З найнижчої ланки, інструктора райкому, і аж до секретаря ЦК ЛКСМУ і лідера комуністів Донбасу. Крім невеличкого досвіду роботи у вуглепромі все його життя – це ідеологічна робота. Як засвідчують результати перевиборів, не без успіху… Його товариш-конкурент Леонід Грач теж півжиття віддав комсомолу: секретар «ячейки» в ПТУ, інструктор ідеологічного відділу в Керченському міськкомі, а відтак – керівник комсомольської організації ВО «Керчрибпром». Далі – суто партійні сходинки.
Кілька ватажків молоді минулого є в почті Юлії Тимошенко. Івано-франківці Дмитро Шлемко та Ярослав Федорчук працювали в різні роки на керівних посадах в тамтешньому обкомі ЛКСМУ, а один із лідерів ПРП Ігор Гринів – секретарем з питань національного відродження у львівському міському комітеті. Треба відзначити, що Гринів разом із друзями з Товариства Лева та «Меморіалу» у 1989-1990 роках всіляко сприяв демократичним перетворенням, то його нинішні одноблочники – докладали чималих зусиль, щоб мінімізувати вплив «т.зв. демократів».
Другий ешелон
Каховський міськком комсомолу Херсонської області дав «путёвку в жизнь» двом відомим політикам – бютівцю Миколі Баграєву та соціалісту Станіславу Ніколаєнку. Міністр освіти встиг зробити обласну кар’єру по партійній лінії, а відповідальному за культурно-масові заходи в Блоці Юлії Тимошенко завадив серпневий путч 1991 року. І тоді виникла ідея «Таврійських ігор»…
Взагалі, «массовики-затейники» краще адоптувалися в ринкових умовах, ніж комсомольські ідеологи. От, і Юрій Богуцький, стартувавши теж на Херсонщині (заступник відділу пропаганди та культурно-масової роботи обкому), через аналогічний відділ ЦК дослужився до міністерського крісла. І дотепер непогано себе в ньому почуває. Бо, як кажуть, на своєму місці.
Достатньо вчасно опинитися у потрібний час у певному місці. Погортаємо біографію власниці алкогольної імперії «Артеміда» Ганни Антоньєвої: 1988-89 – відповідальний організатор відділу пропаґанди та культурно-масової роботи Кіровоградського МК ЛКСМУ, відтак – 1990-1995 – директор, дитячо-юнацьке спортивно-оздоровче т-во «Юніор». А по тому – один із найбільших в Україні виробників оковитої.
З комсомолу – в КДБ. Таким шляхом пройшов відомий у недавньому минулому депутат від ПРП Олександр Жир. Перед тим як зробити непогану кар’єру в спецслужбі він трохи більше року (1982-1983) пропрацював першим секретарем Марганецького міськкому, що на Дніпропетровщині.
Кілька «професійних комсомольців» є в активі Партії регіонів Недавній їхній надактивний спікер у парламенті Вадим Колесниченко має в своїй біографії секретарський рядок – був «першим» у м. Володимир-Волинському на Житомирщині, а Олександр Єфремов – у Луганську. Їхній одно партієць, гуманітарний віце-прем’єр Дмитро Табачник таких висот у молодості не досяг. Єдиний його «комсомольський» рядок у його CV – заввідділом, Київський МК ЛКСМУ/ МДС. Там же в цей час працював його нинішній ідеологічний опонент, «нашеукраїнський» бізнесмен Микола Мартиненко.
А, приміром, бютівський мультимільйонер Сергій Буряк у комсомолі зірок не хапав. Але комсоргу Київського інституту народного господарства пощастило в вікопомному серпні 91-го опинитися в кріслі голови правління Орендкоопбанку УРСР, який згодом став «Брокбізнесбанком» - одним із лідерів фінансового ринку.
Та й один із найбагатших одеситів, депутат-«регіонал» Леонід Климов на комсомольську стезю став не надовго. Прийшов з посади зав магазином «Спорттовари», попрацював трохи в «орг-інструкторському» відділі Центрального РК ЛКСМУ, а згодом опинився в кріслі начальника торговельно-виробничого сектору Одеської залізниці і директора Приморського продторга. Що означала ця посада? Все! у нього в руках був дефіцит. А, отже, і влада.
***
У вересні 1991 року відбувся останній – XXVII з'їзд ЛКСМУ (МДС). Збори ухвалили рішення про перетворення на Спілку молодіжних організацій України. Два роки потому було вчергово відновлено діяльність ЛКСМУ– як молодіжного крила КПУ.
Сьогодні день народження мого батька, Теймураза Кіпіані: მამა, მე შენ მიყვარხარ, მე შენ გილოცავ!
Ну, й принагідно - в тижневику "Главред" вийшла статєйка до чергової річниці комсомолу.
***
29 жовтня – день народження ВЛКСМ. Всесоюзного Ленінського комуністичного союзу молоді вже давно немає, але цього дня сиві ветерани й зовсім ще не старі екс-«підручні партії» зустрічаються з друзями, щоб за чаркою загадати молодість. Ні про яку комуністичну ідеологію, звісно, не йдеться. Це той випадок, коли хочеться просто згадати буремну юність і тих, кому комсомол допоміг стати на ноги.
…Я довго думав, перед тим як переступити поріг комітету комсомолу Миколаївського педагогічного інституту. Зробив це в один із днів червня 1990-го, коли до незалежності було більше, ніж далеко. Просто прийшов і поклав на стіл заяву про вихід з організації. Написав, що маю ідеологічні розходження, але квиток не віддам: «он мне дорог как память».
І от моя заява чекає на візу – такий був порядок. Дівчина-комсорг знайшла, за що зачепитись, аби не підписати мені «вольную»: «Поки не здасте комсомольський квиток ми будемо вважати вас членом організації». Розвернувся і пішов. Я вже був вільний.
А зберігати для історії було що. Майже рік перед інститутом я працював в одному з перших київських кооперативів. Податків тоді, здається, ніхто з цивілізованих кооператорів не платив, обмежень на фонд заробітної плати теж не було. Тож, отримував шалені, просто фантастичні як на ті часи гроші.
Найбільша зарплата, з якої довелось заплатити членські внески, – 632 рубля. Це більше ніж три зарплати інженера і більше, ніж у секретаря ЦК Компартії. Для прикладу – кілограм відмінної шинки тоді коштував 3,50, а піврічна передплата найпопулярнішої тоді «Комсомольской правды» -- 7 рублів 80 копійок.
Пересічний комсомолець платив тоді щомісячний внесок 2 копійки. Мені ж хотілося залишити собі документ з печатками, який би засвідчував про те, що одного місяця заплатив аж 9 рублів 48 копійок комсомольських внесків. Це, звичайно, менше валізи партвнесків, які зі скандалом заплатив перший радянський мільйонер Артем Тарасов, але все одно гріло самолюбство.
Успішних «вихованців ВЛКСМ» є набагато більше, ніж прийнято вважати. Чимало політиків і чиновників, олігархів і бізнесменів середньої руки цього дня вип’ють по келішку за те, що «комсомол – не просто возраст, комсомол – моя судьба».
Останні «перші»
Посада у комсомолі 1970-80-тих – це був чудовий старт для подальшого сходження по партійній та державній службовій драбині. Але не всім пощастило. Незалежність України скрутила московські амбіції багатьом молодим кар’єристам, але водночас відкрила небачені раніше можливості для самореалізації тут, удома.
Нинішній нардеп від НУНС Анатолій Матвієнко пройшов шлях від першого секретаря Бершадського, що на Вінниччині, райкому ЛКСМУ до останнього на момент розвалу Союзу першого секретаря ЦК. Саме під його керівництвом у травні 1990 року з’їзд українського комсомолу розпочав зміни, які вже перезріли. Точніше, прикрив «фіговим листком» свою неадекватність моменту. Замість реального оновлення і створення плюралістичної і некомуністичної організації, яка б за принципом «парасольки», об’єднувала б самоврядні «молодіжки», було прийнято рішення додати до абревіатури ЛКСМУ три літери – МДС (Молодь за демократичний соціалізм).
Це було, може, й правильне, але дуже запізніле рішення. Потяг «ленінського комсомолу» вже пішов. І точно не в бік «соціалізму з людським обличчям». В цей час, поки ідеологи гралися в слова, переписували статути й писали нікому не потрібні резолюції прагматики розпочали переводити гроші комсомолу в різні госпрозрахункові фірми, асоціації, НТТМ (центри «науково-технічної творчості молоді») тощо.
Чимало останніх перших секретарів, проминувши кооперативну стадію накопичення капіталів, перейшли в бізнес. Вони були молоді, розумні й мали непогані зв’язки. Чи не найвище в ті роки доля підкинула випускника Чернівецького університету Олександра Зінченка. У 1989-1991 роках він працював у ЦК ВЛКСМ (завсектором відділу пропаганди та агітації, головою координаційного комітету у зв’язках з молодіжними організаціями СРСР) і мав хороші шанси на подальше просування вгору. В 1992 році він повертається в Україну, де його чекала бізнес-група в складі Григорія Суркіса. Валентина Згурського, Віктора Медведчука, Богдана Губського, а згодом і доволі успішна політична кар’єра. Яка обірвалася в один момент, у вересні 2005-го, коли державний секретар України невдало розіграв великий політичний пасьянс.
Взагалі бізнесменів і політиків з комсомольських «бонз» часів перебудови вийшло чимало. Нині призабутий, один із перших українських мільйонерів Валерій Бабич мав за спиною відмітки в трудовій книжці про роботу завсектором і заввідділом райкому та міськкому, співробітником апарату ЦК тощо.
Зразковою вважається біографія екс-першого секретаря Дніпропетровського обкому комсомолу Сергія Тигіпка, який одним із перших реалізував свої менеджерські таланти в банківському бізнесі. Інший дніпропетровець Олександр Турчинов (у 1987-1990-му – секретар райкому, заввідділом агітації та пропаганди обкому) теж почав шлях у великий бізнес і у велику політику, створюючи підприємства під комсомольським дахом.
У жовтні 1990 року зник з політичної карти комсомол Львівської області. Його тоді очолював Олександр Шлапак (нині – голова Держказначейства, а до того – ???). Організацію перейменували в Демократичну спілку молоді Львівщини. З цим, правда, не погодилася група ідеологічно-стійких і вони за кілька днів… відновили старий обком ЛКСМУ – правда, вже без приміщень, фінансів, власної газети. Важко було придумати щось більш фантасмагоричне – на тлі епохального студентського голодування, департизації вузів, вуличної мітингової стихії вони відроджували один із уламків «щасливого комуністичного вчора». По завершенні перереєстрації стало ясно, що колос розвалився. З чверті мільйона колишніх членів ВЛКСМ області в оновленому «ленінському комсомолі» залишилися 15 тисяч осіб, у ДСМЛ – трохи більше. Решті молодих львів’ян ідея революційної перебудови суспільства на засадах марксизму-ленінізму виявилася не потрібною.
Кілька тогочасних регіональних лідерів комсомолу не випали з кадрової обойми й по сьогодні. Скажімо, один із очільників Блоку Литвина, екс-губернатор Сергій Гриневецький мав багатий послужний список і за часів історичного матеріалізму – від першого секретаря Роздільнянського райкому до керівника комсомолу Одещини.
Блискучу комсомольсько-партійну кар’єру зробив у радянські часи і беззмінний лідер КПУ Петро Симоненко. З найнижчої ланки, інструктора райкому, і аж до секретаря ЦК ЛКСМУ і лідера комуністів Донбасу. Крім невеличкого досвіду роботи у вуглепромі все його життя – це ідеологічна робота. Як засвідчують результати перевиборів, не без успіху… Його товариш-конкурент Леонід Грач теж півжиття віддав комсомолу: секретар «ячейки» в ПТУ, інструктор ідеологічного відділу в Керченському міськкомі, а відтак – керівник комсомольської організації ВО «Керчрибпром». Далі – суто партійні сходинки.
Кілька ватажків молоді минулого є в почті Юлії Тимошенко. Івано-франківці Дмитро Шлемко та Ярослав Федорчук працювали в різні роки на керівних посадах в тамтешньому обкомі ЛКСМУ, а один із лідерів ПРП Ігор Гринів – секретарем з питань національного відродження у львівському міському комітеті. Треба відзначити, що Гринів разом із друзями з Товариства Лева та «Меморіалу» у 1989-1990 роках всіляко сприяв демократичним перетворенням, то його нинішні одноблочники – докладали чималих зусиль, щоб мінімізувати вплив «т.зв. демократів».
Другий ешелон
Каховський міськком комсомолу Херсонської області дав «путёвку в жизнь» двом відомим політикам – бютівцю Миколі Баграєву та соціалісту Станіславу Ніколаєнку. Міністр освіти встиг зробити обласну кар’єру по партійній лінії, а відповідальному за культурно-масові заходи в Блоці Юлії Тимошенко завадив серпневий путч 1991 року. І тоді виникла ідея «Таврійських ігор»…
Взагалі, «массовики-затейники» краще адоптувалися в ринкових умовах, ніж комсомольські ідеологи. От, і Юрій Богуцький, стартувавши теж на Херсонщині (заступник відділу пропаганди та культурно-масової роботи обкому), через аналогічний відділ ЦК дослужився до міністерського крісла. І дотепер непогано себе в ньому почуває. Бо, як кажуть, на своєму місці.
Достатньо вчасно опинитися у потрібний час у певному місці. Погортаємо біографію власниці алкогольної імперії «Артеміда» Ганни Антоньєвої: 1988-89 – відповідальний організатор відділу пропаґанди та культурно-масової роботи Кіровоградського МК ЛКСМУ, відтак – 1990-1995 – директор, дитячо-юнацьке спортивно-оздоровче т-во «Юніор». А по тому – один із найбільших в Україні виробників оковитої.
З комсомолу – в КДБ. Таким шляхом пройшов відомий у недавньому минулому депутат від ПРП Олександр Жир. Перед тим як зробити непогану кар’єру в спецслужбі він трохи більше року (1982-1983) пропрацював першим секретарем Марганецького міськкому, що на Дніпропетровщині.
Кілька «професійних комсомольців» є в активі Партії регіонів Недавній їхній надактивний спікер у парламенті Вадим Колесниченко має в своїй біографії секретарський рядок – був «першим» у м. Володимир-Волинському на Житомирщині, а Олександр Єфремов – у Луганську. Їхній одно партієць, гуманітарний віце-прем’єр Дмитро Табачник таких висот у молодості не досяг. Єдиний його «комсомольський» рядок у його CV – заввідділом, Київський МК ЛКСМУ/ МДС. Там же в цей час працював його нинішній ідеологічний опонент, «нашеукраїнський» бізнесмен Микола Мартиненко.
А, приміром, бютівський мультимільйонер Сергій Буряк у комсомолі зірок не хапав. Але комсоргу Київського інституту народного господарства пощастило в вікопомному серпні 91-го опинитися в кріслі голови правління Орендкоопбанку УРСР, який згодом став «Брокбізнесбанком» - одним із лідерів фінансового ринку.
Та й один із найбагатших одеситів, депутат-«регіонал» Леонід Климов на комсомольську стезю став не надовго. Прийшов з посади зав магазином «Спорттовари», попрацював трохи в «орг-інструкторському» відділі Центрального РК ЛКСМУ, а згодом опинився в кріслі начальника торговельно-виробничого сектору Одеської залізниці і директора Приморського продторга. Що означала ця посада? Все! у нього в руках був дефіцит. А, отже, і влада.
***
У вересні 1991 року відбувся останній – XXVII з'їзд ЛКСМУ (МДС). Збори ухвалили рішення про перетворення на Спілку молодіжних організацій України. Два роки потому було вчергово відновлено діяльність ЛКСМУ– як молодіжного крила КПУ.
