Настроение:	чудовий
Музыка:	ZSUF - Марічка

Катування Зсувом

Це сталося наприкінці минулого літа. Оргії уже осточортіли, - дівчата не збуджувалися, а, головне, не збуджували... У радіусі двохсот кілометрів навколо міста не було нічого, з чого можна було б наварити молока, а до благословенного „часу трав” ще лишалося ого-го. Усі нудились і вередували, мов грудні діти, яких вчасно не погодувала неуважна мати. Зранку ходили дивитися на руїни комбайнового заводу, а ввечері збиралися в котельній, де тоді якраз працював сторожем Монгол. Вряди-годи туди навідувався Опалко з Луцька, - загалом простий хлопець, не обтяжений інтелектом, зате легкий для сприймання. Його хвалькуваті приказки на кшталт “Я Опалко і кохаюся палко!” або “Ви, пацани, вдягайте штани. А Опалко дасть ТРИ палки!!!” періодично викликали кислі посмішки, а загальне схвалення наставало тоді, коли він вертався з дому, запакований зелениною. Як для міжсезоння, будь-яка кількість трави здавалася скарбом безцінним.


...

Так і цього разу, коли всі черговий раз занудьгували від перспективи бездарно провести вечір, двері розчахнулися і в кімнату кочегарки заглянула кругла акуратно пострижена голова Опалка. Коротенька канатка, руде ластовиння, білозуба хитрувата посмішка, а головне – червоні, ніби через недоспані ночі, примружені оченята. Що ще треба для щастя чотирьом знудженим планокурам?..

“Шо? Погано?” – не відкладаючи справу, почав він – “А в Опалка є скакалка... Ги-ги!”.

“Ну й чого гигикаєш? Тебе б так ковбасило...” – похмуро вишкірився Пункер.

“Так кажу ж, шо я вам, мужики, клей приніс...” – не вгавав Опалко.

“Знов якесь ластовиння з-понад ставу притарабанив?..” – недовірливо поцікавився Ротман

“Та ви шо, хлопці! Так “сюртучить”, шо друга “хапка” зайва” – забожився Опалко і навіть клацнув нігтем великого пальця об передній зуб.

“Ну, що ж, давай витягай, глянемо, що там таке?” – приєднався до розмови Фрік.

Опалко обережним котячим рухом виловив з кишені чималого конверта і розгорнувши поставив на стіл. Їдкий специфічний аромат розлився кімнатою:

- Ялинка, йолки палки, - з гордістю підсумував Опалко.

- Яка, нафіг, ялинка? Штиняє якоюсь шнягою... – заперечив Фрік.

- Та ні, ніби ялинка, але штурпаків багато, - зауважив Пункер перетираючи у пальцях “гербарій”.

- Ялинка має пахнути хвоєю, а тут якісь парфуми чи освіжувач повітря. – не вгавав Фрік. – А давайте з неї молоко зваримо, щоб точно вставило...

- Ну давай, а потім ще й покуримо... – сказав Ротман і всі поплентались до газової плити.



Зварили... Випили і покурили... Ще після „першого тосту” зайшла мова про психоделічні аспекти творчості гурту Zsuf. Ротман у власній скромності божився, що така музика нікому непотрібна, вона настільки елітарна, шо не вродилась ще така еліта, щоб її адекватно сприйняти і зрозуміти. Опалко ж, запиваючи гидке на смак молоко компотом з агрусу, зауважив:

– Я – Опалко, – еліта змалку! Можна сказати, я музику Zsuf з молоком матері всотав. Ги-ги! А зараз, оце, доганяюсь, - і допив густі брудно-зелені залишки зі склянки.
Ніхто вже й точно не пам’ятає, кому першому спало на думку перевірити в екстремальному режимі елітарність Опалка, але за якийсь час у присутніх сформувався досить чіткий план експерименту. Дурне діло не хитре, особливо, коли креатура скроплена ТАКИМ молоком... Опалка було вирішено занурити в атмосферу тотального прослуховування гурту Zsuf. Його відвели до сусідньої кімнатки, темної та тісної з усіляким господарським причандаллям і посадили посередині на списане „директорське” крісло. Поки Пункер прив’язував скотчем до билець опалкові руки і ноги, Ротман нахлобучив йому на голову навушники від „емпетришного” плевера та стару двірницьку вушанку, а Фрік закріпив цю конструкцію, обмотавши її цупким кашне. За якусь мить Опалко не міг поворухнутися, нічого не чув, не бачив і лише безперервне базікання не давало йому змоги повністю розчинитися в експерименті. Пункер поклав на старе відро біля крісла плевер і ввімкнув диск, на якому були зібрані усі двадцять три (на той момент) новаторські альбоми гурту Zsuf. Не багато, не мало, а цілих дев’ятнадцять годин чистого і непорочного урбаністичного шуму і грюкоту, розчавлених і розстроєних троїстих музИк, гітарного сурдоперекладу та пункерського шаманства. При перших звуках у навушниках тіло Опалка помітно напружилось, а голос з тихого перейшов майже на крик:

- А „Марічка” якою записана? Фрік, почухай мені носа! Ну хіба тобі не жалко бідного Опалка? Ги-ги... І скільки я так маю сидіти? – без перестанку торохтіла жертва експерименту.

- Не кричи! – похмуро процідив Пункер, відриваючи добрий шмат скотча з котушки. – Може заліпити йому рота? Він же ж нічого не чує і волає так, що півкварталу розбудить... (Монгол, як господар нашої „котельної конспіративи”, злякано закивав в знак згоди головою)

- Та й шо ж це за експеримент, - продовжував Пункер, - якщо ми позбавили його усіх відчуттів, окрім можливості говорити. Балаканина для Опалка – то основне відчуття... От, шо він скаже, коли просидить годину наодинці з Zsuf’ом, не проронивши ні слова, - і Вася, дочекавшись поки Опалко зупинився перевести дух, швидко заліпив йому рота скотчем. Той з несподіванки злякано засіпався, видаючи здавлені звуки.

Фрік трохи відтягнув навушника і промовив просто у вухо Опалкові:

- Щоб був тільки ти і Zsuf, посидиш годину мовчки, без руху і сліпим. Так шо розслабся, а потім все розкажеш. Ми зайдемо до тебе, коли скінчиться час... – він поплескав Опалка по плечу і всі подалися до недобитого портвейну і вивчення бойлерної автоматики.

- Цікаво, шо він нам розповість... – сказав Ротман, коли всі розсілися за столом і випили по склянці. Він замовк напівслові і навколо запанувала довга гнітюча тиша... Присутні лише блимали посклянілими очима, шукаючи „точку зборки” на винній етикетці... Гігантською штормовою хвилею усю компанію накрило МОЛОКО...



...Першим очуняв Монгол. Його привів до тями електронний будильник, який уже кілька хвилин істерично пищав на тумбочці, сповіщаючи про те, що через півгодини прийде вранішня зміна. А отже сторож має просинатися і вдавати з себе ретельного служаку, що й на секунду не склепив уночі очей.

- Ей, чуваки, підйом! Ми цілу ніч провтикали... Треба звідси звалювати, скоро сюди навідається начальство... – Монгол мляво розштовхував безвільно повислих на стільцях Пункера, Фріка та Ротмана. Ті потроху роздуплялися від довготривалого параліча свідомості. – Вставайте, швидше. Може, ще встигнемо чаю попити...
В сомнамбулічному стані усі по черзі підходили до умивальника і вмивали „плямку” (так жиртівливо кажуть про вмивання обличчя). На десятій хвилині, разом з холодною освіжаючою водою, до товариства почала повертатися пам’ять про вчорашню вечірку – нудота, портвейн з пивом, трава, молоко...

- ОПАЛКО! – практично в один голос вигукнув Фрік із Ротманом. – Він же цілу ніч там заклеєний Zsuf слухав. Ми його провтикали! Вже дванадцять годин пройшло...

Усі причаїлися біля дверей кімнатки, в якій був закритий Опалко. Звідти – анічичирк. Обережно зайшли і ввімкнули світло. Опалко непорушно сидів у „директорському” кріслі посеред кімнати. Трохи збите на вухо кашне свідчило про те, що він намгався якось скинути його, а червоні сліди на зап’ястках – про неодноразові потуги розірвати скотч і звільнитися. З навушників ледь чутно долинали звуки все того ж Zsufа. Повне зібрання творів, - все таки є що послухати!

Здавалося, що Опалко спав. Але щойно Вася Пункер його торкнувся, як він різко сіпнувся, напружився, намагаючись витиснути нору у кріслі...

- Я таки спочатку почну різати скотч на ногах... – сказав Пункер, обережно підбираючись до Опалка збоку. – А то ще уб’є, не дай боже...

Як тільки ножниці звільнили опалкові ноги від липких кайданів, він одразу підтягнув їх під підборіддя калачиком. А його руки в цей момент так напружились, що попервах Пункеру було важко перерізати скотч. Врешті-решт останні кайдани були знищені і усі з острахом відсахнулися від звільненого Опалка. А він різким рухом скинув з себе вушанку й відскочив у протилежний кут кімнати. Його несамовито хитало, а очі сльозилися й очманіло блищали...

- Ну шо? Як воно там? – спитав Пункер, киваючи головою в бік плевера. Його співчутливий голос наклався на зтишену музику, що й досі долинала з кинутих на підлогу навушників.
Опалко по-звірячому загарчав крізь ще й досі заклеєний пластирем рот і притьмом кинувся геть з кімнати. Біг він напролом, не звертаючи уваги на перепони, що траплялися на шляху. Підіймаючись сходами на вулицю, Опалко перекинув вниз бочку з дощовою водою, порозштовхував вранішню зміну котельні, що якраз йшла на роботу і втік...

...З того часу його ніхто у нас вже й не бачив. Подейкували, що той випадок з Zsufом йому добре стріху продірявив і Опалко переїхав жити до Львова, щоб вже ніколи не згадувати подробиці „експерименту”. А тут через якийсь час, Zsuf запросили зіграти концерт у львівському клубі „Лялька”. Напередодні їх виступу сталася неприємність: хтось поздирав усі до одної афіші про вечірку. І скільки б організатори концерту їх додатково не підклеювали, не проходило й години, як оголошення безслідно щезало. Врешті-решт зловмисника мало не впіймали. В останню мить він вирвався і втік. За всіма описами він був схожий на Опалка. Подібний жевжик вештався біля „Ляльки” і безпосередньо під час виступу Zsuf. Тож на всяк випадок після того концерту їх вивезли зі Львова таємно...

источник-38-godyn@lj

читать полный текст со всеми комментариями