[Entrées récentes][Archives][Amis][Profil]
| août 16e, 2016 | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 05:50 [Lien] |     Скільки не міняю сумок наплічних на осінь, вміст залишається той самий: вересневі паперові носовички, пожмакані нотатки, потертий записник, червона вчительська ручка, мобільний зелений гаманець, в якому гуляє вітер, пописаний листок у лабіринтах літер, трохи смутку, декілька жартів, банка законсервованих спогадів, книжка на латиниці, думки на кирилиці, компактний захист від дощу, розфарбований в маки. Як завжди, - безлад, типовий для вмістилища жіночих душ. Ніде подіти руки. Осінь. (Ірина Вікирчак) Tags: Поєзія | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| Comments | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
він розвантажував брудні вагони десь в німеччині вона підмивала старого паралітика і спала з його сином десь в італії Oh, east and west eurolines! сльози дітей на вокзалах та обіцянки неодмінно вернутись 45 хвилин до кордону і заплющені очі від болю Oh, east and west eurolines! гидке продавання свого тіла і бажання забути всі імена а вдома чекають дзвінків від тієї котрої давно нема Oh, east and west eurolines! і коли я буваю на вокзалі і бачу ці німі лиця приховані сльози автобуси які крадуть щастя в людей мені хочеться крикнути Oh, east and west eurolines! Я ненавиджу вас! (Мар'яна Максим'як)
ти відчув це, ще коли спав важкі рішучі кроки десь далеко на півдні від цих кроків ледь помітно вібрували шибки і дзвенів посуд прокинувшись, ти довго розглядав кола, що ритмічно розходились у чашці із вчорашньою кавою – сьогодні п’ю чай, – вирішуєш ти і підводишся з ліжка; ступні неприємно торкаються холодного лінолеуму кроки звучать все гучніше і гучніше, і до того часу, коли ти вже остаточно прокинувся і пішов на кухню снідати, не звертати на них уваги стає просто неможливо ти виходиш на балкон і мляво оглядаєш безлюдну ранкову вулицю нарешті ти їх помічаєш переможно усміхаючись, по вулиці йдуть слони приблизно півтори дюжини слонових тіл граційно розрізають наелектризоване повітря слони рухаються повільно, але впевнено на асфальті залишаються потужні вм’ятини слони збивають дерева та випадкові автомобілі мікрорайоном прокочується відлуння сигналізацій і важких кроків слони махають вухами і блаженно мружаться в променях сонця, що сходить слони труться боками і крокують на південь ти повертаєшся на кухню і ставиш чайник хочеться курити – слони, – думаєш ти, посьорбуючи зелений чай і витягаючи з пачки останню цигарку хвилин через п’ятнадцять кроки затихнуть baby Kafka на четвертий день народження маленький Франц Кафка отримав у подарунок іграшкову конячку вона одразу йому сподобалась, він назвав її Жозефіною маленький Франц любив розмовляти з нею і частувати її шоколадками Жозефіна натомість розповідала йому захоплюючі історії про крилатих слонів, перевертнів і велетенських комах найбільше Франц любив нюхати її голову, котра, на відміну від голови його батька, пахла не м'ясом і смертю, а сіном, какао і хмарами (Назар Шешуряк)
хлопчики-шльондри цілують підпахви троянд вусами пах їм лоскочуть сп’янілі троянці день осипається – значить, своє відстояв день осипається – храмом чужих девіацій мій содоміте солодкий, а хто тобі я? ніч на колінах – ніч має для того причину хлопчики-шльондри цілують підпахви троянд власник розарію їх роздягає очима власник розарію має від всього ключі білі тіла розкриваються, мов табакерки ніч на колінах вилизує тіло свічі свічка тече, але терпить, тече, але терпить свічка засвідчує мудрість схиляння голів перед бутонами непогрішимої плоті зорі свої апріорі виводять вгорі мертві живих і прекрасних вистежують потай мій содоміте солодкий, немає причин так хвилюватися – тут-бо дадуть тобі раду власник розарію має від всього ключі янгол при вході з мечем полум’яним стирчить отже ти хочеш дізнатись ім’я цього саду? (Ірина Шувалова)
кожен день стаються неквапливі чудеса лунають звуки, колесує музика у скроні в цукерні продаються жовті небеса вуркочуть тихо потяги ранкові витає чорний запах кави у підвалах прасують простирадла в літній дощ пливуть газети в ріках талих старі костели містять жменю прощ весь транспорт твориться на фарби для зсушених полотен фахівців вартують їх німі худющі риби від язикатих втоптаних котів дахи втрачають свою денну сутність летять у вирій з млявим комином білки закоханих від щастя мутні і не обтяжені життєвим почином літають склянки, горня, попільнички під апатичний африканський муз вилазить Аристотель із-під пічки автобус в ренесансі випадково вгруз отак стається, робиться насправді що в дерево миттєво виростає пень і речі звичні, як сказав би Клавдій стають противними у кожен день. (Максим Карповець) | |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo.gif){kind=small}