Цікавий момент з життя. Їду це я собі додому. Підходжу до дверей, іх закриває якийсь хлопець. Питаю: "Виходите на наступній?" (примітка - при тому, що з друзями я спілкуюсь тією мовою ,яка їм зручніша, а вдома - російською, це питання завжди звучить українською, а далі уже в залежності від реакції пасажира). Хлопець, як виявилось, не виходив, ми трохи посперечалися, чи варто мінятись місцями - точніше, просто ввічливо обмінялись думками - українською. І тут він раптом видає: "Ви так гарно говорите українською - мабуть, ви не киянка?" Дещо здивована таким висновком, повідомила йому, що аж ніяк, киянка і є, а мову знаю, бо люблю читати... виходжу з тролейбуса і думаю - нічого собі! Ну, те, що мовою володію краще за багатьох депутатів, то незаперечний факт, але щоб настільки... цікаво, за кого він мене мав? Навряд чи за західнянку - хоча, коли треба, можу говорити з відповідним акцентом, але зазвичай обмежуюсь розмовним варіантом літературної мови...