SZG

Я як же его кохаю и розумию - даром, шо я со Львову.

http://bookz.ru/authors/ivan-kotlarevskii/eneida_070/1-eneida_070.html

Частина перша

Еней був парубок моторний
І хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятійший од всіх бурлак.
Но греки, як спаливши Трою,
Зробили з неї скирту гною,
Він взявши торбу тягу дав;
Забравши деяких троянців,
Осмалених, як гиря, ланців,
П'ятами з Трої накивав.


Він, швидко поробивши човни,
На синє море поспускав,
Троянців насаджавши повні,
І куди очі почухрав.
Но зла Юнона, суча дочка,
Розкудкудакалась, як квочка,
Енея не любила – страх;
Давно вона уже хотіла,
Щоб його душка полетіла
К чортам і щоб і дух не пах.


Еней був тяжко не по серцю
Юноні, – все її гнівив:
Здававсь гірчийший їйвід перцю,
Ні в чим Юнони не просив;
Но гірш за те їй не любився,
Що, бачиш, в Трої народився
І мамою Венеру звав;
І що його покійний дядько,
Паріс, Пріамове дитятко,
Путівочку Венері дав.


Побачила Юнона з неба,
Що пан Еней на поромах;
А то шепнула сука Геба…
Юнону взяв великий жах!
Впрягла в гринджолята павичку,
Сховала під кибалку мичку,
Щоб не світилася коса;
Взяла спідницю і шнурівку,
І хліба з сіллю на тарілку,
К Еолу мчалась, як оса.


«Здоров, Еоле, пане-свату!
Ой, як ся маєш, як живеш? —
Сказала, як ввійшла у хату,
Юнона. – Чи гостей ти ждеш?..»
Поставила тарілку з хлібом
Перед старим Еолом-дідом,
Сама же сіла на ослін.
«Будь ласкав, сватоньку-старику!
Ізбий Енея з пантелику,
Тепер пливе на море він.


Ти знаєш, він який суціга,
Паливода і горлоріз;
По світу як іще побіга,
Чиєхсь багацько виллє сліз.
Пошли на його лихо злеє,
Щоб люди всі, що прі Енеї,
Послизли і щоб він і сам…
За сеє ж дівку чорнобриву,
Смачную, гарну, уродливу,
Тобі я, далебі, що дам».

(Reply to this)