Загублене знайдеться, хоч вірте в це, хоч ні!
Сьогодні мене поздоровляли по всім видам зв"язку. По інтернету, по мобілці та по стаціонарному телефону. От із стаціонарним вийшли самі гарні приколи. 
По-перше, поздоровляючі друзі та рідні дзвонили якось пакетами. Тобто годину-дві телефон мовчить. А потім три-чотири дзвінки з інтервалами у пару секунд один між іншим. І от наприкінці самого міцного пакету в п"ять дзвінків, телефон знов дзвонить, я натренованим рухом знімаю слухавку, і складаю вуста у форму слова "Дякую". Та із слухавки до мене лунає голос механічної жінки:
- Шановний абоненте ват Укртелеком. Якщо ви не сплатите послуги зв"язку, вам відімкнуть газ!
Я не втримаючись кажу:
- Дякую, дякую!!
Потім із подивом дивлюсь у бікаючу слухавку.

Наприкінці інщого пакетного поздоровлення знов дзвінок, знов хапаю слухавку і чую:
- Здрасьтє, ПІБ тут проживає?
Почувши своє ПІБ так офіційно відчуваю мороз по позвонках.
- Це я. А шо??? - питаю.
- Це з пошти. До вас заказний лист прийшов із Ужгорода. Товстий такий, прийдіть та отримайте.

От жеж, думаю, я у Ужгороді не маю жодного реального знайомця, котрий мені б мав бажання відіслати подарунок у день народження.
І тут я починаю розуміти, що паззл та сходиться. Два тижні тому ми їхали в потязі "Київ-Чоп", вийшли на станції Славсько, і мій коханий побачив, що загубив свій паспорт. Звичайно, паспорт - не партбілет, але на літак без нього можуть і не пустити. Щоб отримати якусь ксіву, коханий вештався два рази до районних міліціянтів у Сколє, де отримав нарешті фількіну грамоту, що паспорт загублено. Так ось, не пройшло і двох тижнів, як якась добра душа, що проживає у Ужгороді відіслала паспорт за місцем пропискі. 
Урочисто клянуся, що ця добра душа не зостанеться без винагороди!

З.І. Головне, щоб за цим паспортом не пооформлювали якісь нечесні операції!