|
|
Пишет bbb (![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo.gif){kind=small} bbb)@ 2003-05-07 18:11:00 |
 |
|
 |
|
|
|
|
|
|
 |
|
 |
Депутат Вероніка Сердюк
Ах, там же приложение к словарю антисуржика - http://ukrlife.org/main/prosvita/gn5.ht
Два дивных выступления в Раде.
Например, речь Вероники Сердюк начинается так:
Шановні дєпутати! Драсцє, уважаємі ізбіратєлі! Іскреннє благодарна Голові Верховної Ради за довєріє, який дав слово простій трудівниці-провідниці. Благодарю фракцію незалежних за те, шо приютили мене у своїй фракції і надіюсь на їх помощ, бо я ж ше не маю політичного опита. Сама я, як ви, навєрно, помните, пройшла не по списку, а путьом чесной борьби з газовщиком, банкіром і головой колгоспу от компартії. Народ довірив мені і я постараюсь оправдать.
Кандідатом у депутати мене висунув трудовой колєктів нашого поїзда. Я сначала сумнівалась і не рішалась. Но Геля умная дєвочка, хоч і молоде таке. Мовчить-мовчить, а іногда як скаже, то хоч записуй. “Не будьте дурною! — посовєтовала.— Висовують, то йдіть! Ви чули, як вони там сваряться? Развє Ви гірше за них лаяться вмієте? Ви шо, не зумієте бігать поміж рядів і кнопки нажимать за отсутсутвующих? А хіба развє Ви за стільки год не привикли за твердим столом куняти? Чи Ви, може, за них гірше жизнь знаєте? Вони шо, в общих вагонах їздять та ламають голову, шо ж воно в них воняїть? Їх даже у купейних нікогда не побачиш. Вони в СВ їздять. А Ви только-только в СВ устроїлись, так чого ж Вам кар’єру не продвигать дальше? Тєм болєє, шо Вас обше собраніє поїзда висунуло”.
Я, дєйствітєльно, поначалу сомнєвалась. Бо який, думала, у мене шанс? Вони там такі грамотниє усі. А потом, коли всі пасажири поснули, стала розмишлять і поняла, шо шанс єсть. Во-пєрвих, знаніє жизні. Ох, скільки ж я людей перевозила і в Україні, і за граніцей. Сколько я надивилася і наслухалася. Боже, як тепер люди бідують, як бідують! Не те шо раньше було: зарплата вовремя, пенсія вовремя. С водкой, правда, туго било... Да й с закуской бивало всякоє. Самі помните...
А вот за граніцей люди прекрасно живуть. Ой, як живуть! Сама бачила. Один пасажир якось з Германії їхав. До утра мене убєждав, шо ми ніколи так жить не будем. Земля, каже, да. Природа, каже, да. Люди, каже, роботящі, да. А от начальство — одні хапуги, взяточніки і злодії. Кожен тільки для себе. Якби, каже, взяти те, шо за день у нас украдуть, то всю Германію можна целий місяць безплатно кормить. Але я зі злодіями бороться вмію. Я однажди двох у Шепетівці на вокзалі міліції здала. Борьба за харошу жизнь для простого народа — ето преждє всєго борьба со всєобщим злодійством і мафієй. Посадимо всіх олігархів, тоді житимемо, як у Європі.
И так далее. Ужасно трогательно. Не всякая Линор так напишет...
Ах, там же приложение к словарю антисуржика - http://ukrlife.org/main/prosvita/gn5.ht
Добавление - судя по комментуarsa@lj, это не аутентичное выступление в Раде, а кусок из телевизионной пародии. Правда, заметку в МН (http://www.mn.ru/printver.php?2003-1-2
9) можно понять так, что речь все-таки идет о реальном депутате.
Два дивных выступления в Раде.
Например, речь Вероники Сердюк начинается так:
Шановні дєпутати! Драсцє, уважаємі ізбіратєлі! Іскреннє благодарна Голові Верховної Ради за довєріє, який дав слово простій трудівниці-провідниці. Благодарю фракцію незалежних за те, шо приютили мене у своїй фракції і надіюсь на їх помощ, бо я ж ше не маю політичного опита. Сама я, як ви, навєрно, помните, пройшла не по списку, а путьом чесной борьби з газовщиком, банкіром і головой колгоспу от компартії. Народ довірив мені і я постараюсь оправдать.
Кандідатом у депутати мене висунув трудовой колєктів нашого поїзда. Я сначала сумнівалась і не рішалась. Но Геля умная дєвочка, хоч і молоде таке. Мовчить-мовчить, а іногда як скаже, то хоч записуй. “Не будьте дурною! — посовєтовала.— Висовують, то йдіть! Ви чули, як вони там сваряться? Развє Ви гірше за них лаяться вмієте? Ви шо, не зумієте бігать поміж рядів і кнопки нажимать за отсутсутвующих? А хіба развє Ви за стільки год не привикли за твердим столом куняти? Чи Ви, може, за них гірше жизнь знаєте? Вони шо, в общих вагонах їздять та ламають голову, шо ж воно в них воняїть? Їх даже у купейних нікогда не побачиш. Вони в СВ їздять. А Ви только-только в СВ устроїлись, так чого ж Вам кар’єру не продвигать дальше? Тєм болєє, шо Вас обше собраніє поїзда висунуло”.
Я, дєйствітєльно, поначалу сомнєвалась. Бо який, думала, у мене шанс? Вони там такі грамотниє усі. А потом, коли всі пасажири поснули, стала розмишлять і поняла, шо шанс єсть. Во-пєрвих, знаніє жизні. Ох, скільки ж я людей перевозила і в Україні, і за граніцей. Сколько я надивилася і наслухалася. Боже, як тепер люди бідують, як бідують! Не те шо раньше було: зарплата вовремя, пенсія вовремя. С водкой, правда, туго било... Да й с закуской бивало всякоє. Самі помните...
А вот за граніцей люди прекрасно живуть. Ой, як живуть! Сама бачила. Один пасажир якось з Германії їхав. До утра мене убєждав, шо ми ніколи так жить не будем. Земля, каже, да. Природа, каже, да. Люди, каже, роботящі, да. А от начальство — одні хапуги, взяточніки і злодії. Кожен тільки для себе. Якби, каже, взяти те, шо за день у нас украдуть, то всю Германію можна целий місяць безплатно кормить. Але я зі злодіями бороться вмію. Я однажди двох у Шепетівці на вокзалі міліції здала. Борьба за харошу жизнь для простого народа — ето преждє всєго борьба со всєобщим злодійством і мафієй. Посадимо всіх олігархів, тоді житимемо, як у Європі.
И так далее. Ужасно трогательно. Не всякая Линор так напишет...
