| 8:26p |
Лесь Подерв’янський. Нірвана
прикиньте там присутствует персонаж такой - ВЕНИК!
Зловісна тиша, чути тільки, як вільно і плавно тече самогонка по широкій горлянці Вєніка.
Вареник. А шо там у тебе таке?
Вєнік (тихо, зловісним голосом). Того ніхто не знає. Ключа загубили. Одні кажуть, що там гестапо було, а старий Кіндрат, ну шо ото від самогонки помер, казав, шо тіатр…
Туз. Це отой, шо медекспертиза написала: “Тєло прожгло діван”?
Вєнік (хрипко). Той самий.
Йонатан. Та… Шо тіатр, шо гестапо — один хуй.
Шурон. А ти шо, в тіатрі був?
Йонатан. Ми з Людкою осінню в Київ їздили, нашого собаку в’язати. То Людка приїбалась: “Пайдьом в тіатр, да пайдьом в тіатр”. То пішли…
Шурон. І шо?
Йонатан. Та нема на шо дивитись! Одні підараси…
Вєнік. Та, Йонатан, не пизди!
Йонатан. Шо, я підарасів не знаю? Одні підараси, і ще прийомчики один одному показують, оті, як їх, джіу-джітсу! А шо воно там робиться — хуй просциш… Я думав, там хоч актриси такі степенні будуть, нема жодної! Самі тільки підараси. Ну я бачу таке діло, то ломанувся в бухвет і там всю другу серію просидів. А Людці сподобалось…
Депутат (у тєлєвізорі). Нам раньше всі всігда завідували, а тепер вони з нас хотять зробити хуторян…
Вєнік. І ото, буває, вночі гупають, а потім наче собака скавчить…
Туз. То, мабуть, гестапівська вівчарка.
Вєнік. Я тут одного стрів з такою. Стою я в галантєрєї і дивлюсь собі зубні щітки, шо раньше стоїли руб двадцять три, а тепер руб тридцять сім копійок, коли оце заходе в отдєл з собакою і каже: “Покажитє мінє етот відєомагнітофон”. То я йому і кажу: “Откуда ти такой смєлий?” А він каже: “З Ракітного”. Я один раз махнув ниткою, то він одлетів на шість метрів двадцять п’ять сантиметрів. А він каже до собаки: “Джек, фас!” То я йому кажу: “Давай сюда твого собаку! Я його порву!”
Йонатан. Мені раз Шаленчиха казала…
Вєнік. Я тобі, Йонатан, так скажу, тільки потім не кажи, шо я не казав…
Йонатан. Ну шо?
Вєнік. В Шаленчихи мандавошки.
Вареник. Вона вопщє дурна. Я їй кажу:”Ходім разом на базар носки продавать. І тобі, і мені вигодно. Приходим, розкладаєм товар, а вона: “Ігор, я хочу піва”. Думаю, нехай. Купив їй пляшку. Вона випила: “Ігор, я хочу водки”. Я їй кажу: “Шаленчиха, мені так не вигодно,”— а вона: “Какой ти скучний!” Це я скучний! А вона, блядь, весела! (У двері з написом “Nirvana” гупають).
Вєнік (з п’яним роздратуванням). Ну чого б оце я гупав? (Роздратовано пиздить ногою в двері).
Йонатан. Це як у Ніцше написано. Коли ти дивишся в безодню, безодня дивиться на тебе.
Туз. А ти шо, читав?
Йонатан. Мене Людка заставляла. Вона стєнку купила і почала туди книжки складати, шо на макулатуру обміняла. Голсуорсі, блядь, про тих, про серів і серух. Так шо вона, сука, зробила, каже, шо поки всього Голсуорсі не прочитаю, вона мені давати не буде. Ну я того Голсуорсі хуйнув про серів, вона мені Ніцше. Я їй кажу: “Люда, ми так не договарювались”.
Вєнік. Я тобі так скажу, Йонатан, ті стєнки, книги — то все дурне діло. Всякій рємонт надо починати з сантєхніки.
Туз. Ти тоже, Вєнік розпиздівся, наче самий умний. Ти краще скажи, де ти дівся, коли нас з Бліном ракітнянські пиздили?
Вєнік. Хлопці, понімаєте, тоді так срати захотілося, прямо біда. Ну їй бо, не брешу! Не вірите? Я можу гавно показать! |