Кого хочем, того и храним где шчитаим нужьным. А шо?

Шо, шо! Миня бы хатябы спрасили! Я ж тожа право имею на слово или хатябы минение...

Мы несагласных с нами не спрашуим. Мы ищим место где бы их похранить побыстрее.

"Як умру, то поховайте на Украйне милой..."

правыльно: на Вкрайыни мылий... Типэр слухаю Вас шо там дальшэ.
(Цэ я соби пид нис:) От люды. Як руськый, так обизатильно лизэ на мови балакать, бо думае, шо вумный. Нэ вмиеш - нэ лизь. Бо точно поховаем.

Моя мама, которой я не видел, кубанская казачка (станица Кисляковка), мой папа родом с Украины (Черниговский р-н), а я - русский. Такая вот судьба... Хиба ты ни знаишь?.. Тю! Хиба Вы ни... Це така жизня.

Та помню, я помню, тилькы не помню хто. Дэ Кавказ?

Заповіт
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу... отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися... а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
І мене в сем'ї великій,
В сем'ї вольній, новій,
Не забудьте пом'янути
Незлим тихим словом.

25 декабря 1845,
в Переяславі

Так я ж и кажу. От типер правильно.
А тепер Кавказ заказую. В ыспальненийы Тараса Шевчэнка.

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея

Там орел карає,

Що день божий довбе ребра

Й серце розбиває.

Розбиває, та не вип'є

Живущої крові, —

Воно знову оживає

І сміється знову.

Не вмирає душа наша,

Не вмирає воля.

І неситий не виоре

На дні моря поле.

Не скує душі живої

І слова живого.

Не понесе слави бога,

Великого бога.



Не нам на прю з тобою стати!

Не нам діла твої судить!

Нам тільки плакать, плакать, плакать

І хліб насущний замісить

Кривавим потом і сльозами.

Кати знущаються над нами,

А правда наша п'яна спить.

Коли вона прокинеться?

Коли одпочити

/Іяжеш, боже, утомлений?

І нам даси жити!

Ми віруєм твоїй силі

І духу живому.

Встане правда! Встане воля!

І тобі одному

Помоляться всі язики

Вовіки і віки.

А поки що течуть ріки,

Кривавії ріки!

За горами гори, хмарою повитЇ,

Засіяні горем, кровію политі.

Отам-то милостивії ми

Ненагодоваиу і голу

Застукали сердешну волю

Та й цькуємо. Лягло костьми

Людей муштрованих чимало.

А сльоз, а крові!? напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить

В сльозах удов'їх. А дівочих,

Пролитих тайно серед ночі!

А матерніх гарячих сльоз!

А батькових, старих, кривавих!

Не ріки — море розлилось,

Огненне море! Слава! Слава!

Хортам, і гончим, і псарям,

І нашим батюшкам-царям

Слава!



І вам слава, сині гори,

Кригою окуті!

І вам, лицарі великі,

Богом не забуті.

Борітеся — поборете!

Вам бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая!



Чурек і сакля — все твоє;

Воно не прошене, не дане,

Ніхто й не возьме за своє,

Не поведе тебе в кайданах.

А в нас!.. На те письменні ми,

Читаєм божії глаголи!..

І од глибокої тюрми

Та до високого престола —

Усі ми в золоті і голі.

До нас в науку! Ми навчим,

Почому хліб і сіль почім!

Ми християни: храми, школи,

Усе добро, сам бог у нас!

Нам тільки сакля очі коле:

Чого вона стоїть у вас,

Не нами дана; чом ми вам

Чурек же ваш та вам не кинем,

Як тій собаці! Чом ви нам

Платить за сонце не повинні! —

Та й тільки ж то! Ми не погани,

Ми настоящі християни —

Ми малим ситі!.. А зате!

Якби ви з нами подружили,

Багато б дечому навчились!

У нас же й світа, як на те —

Одна Сибір неісходима!

А тюрм, а люду!.. Що й лічить!

Од молдаванина до фінна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує! У нас

Святую біблію читає

Святий чернець і научає,

Що цар якийсь-то свині пас

Та дружню жінку взяв до себе,

А друга вбив. Тепер на небі!

От бачите, які у нас

Сидять на небі! Ви ще темні,

Святим хрестом не просвіщені!

У нас навчіться! В нас дери,

Дери та дай,

І просто в рай,

Хоч і рідню всю забери!

У нас! Чого-то ми не вмієм?

І зорі лічим, гречку сієм,

Французів лаєм. Продаєм

Або у карти програєм

Людей… не негрів… а таких,

Таки хрещених… но простих.

Ми не гішпани! Крий нас, боже,

Щоб крадене перекупать,

Як ті жиди. Ми по закону!..



По закону апостола

Ви любите брата!

Суєслови, лицеміри,

Господом прокляті!

Ви любите на братові

Шкуру, а не душу!

Та й лупите по закону:

Дочці на кожушок,

Байстрюкові на придане,

Жінці на патинки.

Собі ж на те, що не знають

Ні діти, ні жінка!



За кого ж ти розіп'явся,

Христе, сине божий?

За нас добрих, чи за слово

Істини… Чи, може,

Щоб ми з тебе насміялись?

Воно ж так і сталось.
(продолжение след.)

От я й кажу: челавек, у каторага такие настроения и каторый являетцця душой нации - невже ничиму нэ навчыл брацькый руськый народ?!! Нет, сыдымо та въякаемо: вечьна дружба, вечьна дружба... Як отут нэ гы-гы!??

Храми, каплиці, і ікони,

І ставники, і мірри дим,

І перед образом твоїм

Неутомленнії поклони

За кражу, за войну, за кров, —

Щоб братню кров пролити просять,

І потім в дар тобі приносять

З пожару вкрадений покров!!.

Просвітились! Та ще й хочем

Других просвітити,

Сонце правди показати…

Сліпим, бачиш, дітям!!

Все покажем! Тільки дайте

Себе в руки взяти.

Як і тюрми мурувати,

Кайдани кувати —

Як і носить!.. І як плести

Кнути узлуваті, —

Всьому навчим! Тільки-дайте

Свої сині гори

Остатнії… бо вже взяли

І поле і море.



І тебе загнали, мій друже єдиний,

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну. Довелось запить

З московської чаші московську отруту!

О друже мій добрий! друже незабутий!

Живою душею в Украйні витай;

Літай з козаками понад берегами,

Розриті могили в степу назирай.

Заплач з козаками дрібними сльозами

І мене з неволі в степу виглядай.



А поки що — мої думи,

Моє люте горе

Сіятиму. Нехай ростуть

Та з вітром говорять.

Вітер тихий з України

Понесе з росою

Мої думи аж до тебе!..

Братньою сльозою

Ти їх, друже, привітаєш,

Тихо прочитаєш…

І могили, степи, море.

І мене згадаєш.

Пить надо меньше.

Согласен. Лучше вообще не пить. Но сути вопроса это не меняет...

Пить надо больше. Но не алкоголя. Есть напитки посильнее Фауста Гёте.

"Я знаю, гвоздь в моем сапоге кошмарнее, чем фантазия у Гете!.." (ВВМ). С другой стороны, "я знаю, истина в вине!" (ОХ). Вот и крутись тут, блин!.. Пить или не пить - вот в чем вопрос! (УШ). "Ну, а класс то жажду заливает квасом? Класс он тоже выпить не дурак!" (ВВМ). "Пей вино! В нем источник бессмертья и света,
В нем - цветенье весны и минувшие лета.
Будь мгновение счастлив средь цветов и друзей,
Ибо жизнь заключилась в мгновение это." (ОХ).
"Не пей вина, Гертруда!.."(УШ) Пред тем, как испытать превратности сполна,
"Давай-ка разопьем с тобой бутыль до дна.
Что завтра нам сулит вращенье небосвода?
Быть может, и вода не будет нам нужна." (Тост!)

Мне!!! Каму ж ещё! Хто-то из великих, но кажецця, не я: Я есть истина, и хлеб, и вода. Так это ж я и есть, то есть и который сказал, и про кого сказал. Слухайте меня - и будет Вам полная шшястя.

А я есть истина. И только умножаю скорбь. И счастья не даю - наоборот, всем приношу страданья и несчастья. И потому никто не верит мне, и проклинают, как исчадье ада. Я проклят, ненавистен и отвержен (отфренжен) - но я люблю отвергнувших меня и благодарен за непониманье. Пусть даже целый мир меня отвергнет - я прав в своей неправоте отверженьи... История нас всех рассадит - и всех рассадит по своим местам, согласно купленным билетам...

Да! Вы более матушке-истории ценен! С Вас бутылка - виски Джон Уокер емк. 0,7 л, не меньше.

Всегда готов своим друзья служить, и не одну бутылку с ними выпить...

вообщето правильно!