|
|
Пишет kermanich (![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo.gif){kind=small} kermanich)@ 2008-10-07 08:56:00 |
 |
|
 |
|
|
|
|
|
|
 |
|
 |
Националистический публицист Богдан Червак написал для УП вполне марксистскую статью "Памятник оккупанту". Тема материала - позорный памятник цесарю Францу-Иосифу, который заложил в Черновцах спикер Верховной Рады Арсений Яценюк. Современное политическое ничтожество чтит память другого, коронованного пигмея, над которым издевался Гашеков солдат Швейк.
Мы уже упоминали о том, как жилось украинцам в габсбургской империи, которую сегодня пытаются выдать за золотой век жителей Буковины, Закарпатья и Галичины. Кто-то из сучукрлитовцев с придыханием назвал эту "тюрьму народов" "прообразом Евросоюза", и был по своему прав - в ЕС нас ждет то же положение бесправных холопов. А потому статья Червака важна и актуальна:
"Австро-угорський уряд проводив послідовну колоніальну політику щодо українських земель, намагаючись таким чином зміцнити тут своє панування. Галичина, Буковина і Закарпаття завжди трактувалися імперською владою як сировинний придаток до метрополії та джерело дешевої робочої сили.
За час панування "доброго цісаря" було знищено ряд галузей промисловості, в тому числі цукрову, текстильну, шкіряну, паперову, тощо, які не витримували конкуренції із більш дешевими товарами підприємств розвинутих західних провінцій Австро-Угорщини.
Вже наприкінці XIX століття у Східній Галичині не залишилося жодного цукрового заводу.
Українці не допускалися до управління промисловістю. Власниками практично усіх існуючих на той час підприємств були чужинці, в основному австрійці, німці, англійці, американці, французи, бельгійці, які оволодівши основними галузями промисловості, по-хижацьки експлуатували природні багатства та місцевих людей.
Незважаючи на австрійський закон 1885 pоку про 11-годинний робочий день, в Західній Україні він складав 12 годин і більше. Українці одержували найнижчу в Австро-Угорщині заробітну плату, не кажучи про жахливі умови праці.
Прихильники імператора наголошують, що австрійська конституція 1867 pоку офіційно проголосила національну рівноправність в школах, державних установах та судах, і що це, мовляв, сприяло національному самоусвідомленню галичан, буковинців і закарпатців.
Насправді панівне становище, поряд з австрійськими правлячими колами, в Східній Галичині займали польські шляхтичі, в Північній Буковині румунські бояри, в Закарпатті угорські феодали.
Ще жахливішою була ситуація на селі. Більша частина ріллі, лісів та пасовищ належала графу Потоцькому (60 тисяч гектарів) та графу Шенборн (203 тисячі гектарів).
Українці, страждаючи від безземелля, були змушені масово емігрувати до Аргентини, Бразилії, Канади, США. Свідомо не зупиняюся націй національній трагедії, оскільки вона добре описана в новелах Василя Стефаника.
Не відповідає дійсності твердження, що начебто імперська влада сприяла українізації Західної України. Станом на 1900 рік читати і писати українською могли тільки 7% чоловіків і 4% жінок.
І не дивно, адже офіційною мовою в Галичині була польська, а на Буковині німецька.
Особливо нестерпним було становище українців на Закарпатті, яких на офіційному рівні було визнано угорською нацією.
Якщо ж підсумувати, то можна зробити однозначний висновок: імперська влада Австро-Угорщини була типовою окупаційною адміністрацією, зацікавленою в зміцненню метрополії за рахунок закабалення провінцій, у нашому випадку Галичини, Буковини та Закарпаття".
