"Твій переможний регіт ще й досі в нас не замовк"
Жовтневий вихор

Вихре, радісний вітре
Товаришу вільних верхів
Рвійно грає в повітрі
Твій розколиханий спів, -
Б`є в блакитні пюпітри,
Дзвонить у цитри дротів.

То ти ж у навальному зрості
Звалив стародавній лад.
Хто запрохав тебе в гості
До наших трухлявих хат?
Хто в щиросердному тості
Випив до тебе "віват"?

В убогих серцях похилих
Тебе сподівались давно
І ось - ти сієш по селах
Нової надії зерно, -
Бродиш у жилах веселих,
Мов молоде віно

Ні, ти не млявий легіт,
Ніжний,
мов панський шовк
В жовтневу бурхливу негідь
Голосиш довго, як вовк
Твій переможний регіт
Ще й досі в нас не замовк.

Не всі розсіяно хмари
Розгонь їх, вітре, розгонь
Наслухай зойки та скарги,
Роздмухай ясний вогонь -
На чорної ночі примари,
Дарунки панських долонь.

Затоплюй хвилями груди,
Затоплюй потопою дух
Хай прокидається всюди
Нестримний, надземний рух
Хай вільно дихають люди,
Забудуть панський обух.

Замай, мій вітре, над нами
Огнями червоних плахт, -
Зламай міцними руками
Плетиво дужих грат
Зітхають за вільними днями
Лицарі фабрик, шахт.

Ще не одна країна
Стогне волом у ярмі:
Коли надійде зміна?
Чи швидко той час борні?
Приходь, золота, надійна -
Воле! Царівно землі!

Вихоре, вільний вітре!
Хмари розгонь, розвій
Тільки твоя рука зітре
З людини порох старий.
Вітре - видери, вирви
З серця сум віковий.

Дмитро Загул. 1923

Революція

Коли Прометей
Підвівся руба
      З чотирьох ніг на дві,
      І, вогонь з запаленого 
                                блискавкою дуба
Узявши у кострубаті руки,
      Повстав проти Зевса,
То перша була
      На землі
Після незчисленних ночей
      Революція

Коли під вітром у вічних 
                                 Снігах Кавказу
      Зазяблі раби
      Убили своїх центуріонів
І сунули з полум`ям і димом,
    Як люта імла,
    В дикій розпуці
                   на Рим,
    То ще раз
Після мільйонів, і ще раз
      Була
      Революція.

    Коли гнаний,
До смерті потомлений Робочий,
    У голодні руки
Узявши
Війні віками вірний метал
    На спомин,
За погаслі очі сухотних дітей,
За панські ночі зганьблених
                           жінок,
    За проституток,
    За віковічні муки,
За тисячолітній стогін
    Уразив пана у серце,
То в перший
Після мільйонів разів,
     Знову в перший
І передостанній раз
     Була
Революція.

Коли на землі - Комуна,
Й сумирного вечора
     З верхів`я
     Гірних гаїв,
     Як всесвітові струни,
Люди линуть далеко
     За обрій землі,
Аби в гармонії миру,
     Як меч,
Мов лелека,
     Осягти, захопити іще одну
      невторовану путь,
Коли електрику,
     Радій
Й інші ляльки
     Буде поховано з миром,
Як архаїчні руни,
     В дитячі книжки,
Коли на землі - Комуна
- Одін величний,
І лише смерть,
     Як і раніш,
Жертиме гірших і ліпших - 
      Останній тиран
В океані Комуни...

І ще раз, ізнову
У цвинтарях книгозбірень,
У поемах забутих поетів,
У якійсь старовинній Леніна 
                                  й Маркса науці
Розкопають люди
Одне напіввмерле забуте слово,
     І слово це буде:
            - Революція.

Майк Йогансен. 1923