Вечер Укревкульта


Вечер Укревкульта в институте "Новая демократия" прошел интересно, хорошо и тепло.

Большое спасибо моему доброму другу varto_ua@lj - писателю Павлу Солодько и Дмитрию Крапивенко - tatumuganda@lj , которые провели презентацию нашего сообщества с большой душой, внутренней драматургией и революционным драйвом. Было приятно видеть и слышать результат работы Укревкульта, которому, собственно, еще не исполнилось даже года. И этот результат, в виде собранных на сообществе материалов - а также доброжелательная заинтересованная аудитория - говорит о растущем спросе на старательно забытую культуру украинской революции.

Остается найти издателей, чтобы опубликовать прекрасные стихи, которые не печатались у нас без купюр с 30-х или с 60-х годов.

Отельное спасибо Ульяне Крапивенко, дочке Димы - она прочитала стих забытого футуриста Андрея Чужого и украсила собой президиум мероприятия. А также - писательнице Светлане Пыркало, труженице на ниве лондонского BBC - за стихи и интересный рассказ о том, как воспринимают в Британии наш левый авангард. И, разумеется - литературоведу т.Тараториной, рассказавшей, кто и как работает сегодня с архивами украинской революционной поэзии.

igordaily@lj уже порадовал портретными художественными снимками. А ниже - фрагмент вступительного слова, которое провозгласил сегодня т.Крапивенко. В нем раскрыт принцип работы сообщества Укревкульт:

"В українському культурному просторі часто згадуються митці доби «розстріляного відродження». Але при цих згадках слово розстріляне важить більше ніж «відродження». Значна частина творів цієї доби залишається досі невиданою. Ми маємо безліч книжок про ту добу з деталями протоколів і розстрільними списками, однак змогу почитати книжки тодішніх авторів має далеко не кожний.

Перевидання наших славних 20-х частково сталося за часів СРСР – під час відлиги і перебудови. Нині ж ми стикаємося з дивним феноменом: митці доби розстріляного відродження ніби й не забуті, і їхні твори уряди годи видають, але… вибірково із купюрами. Мистецтво розстріляного відродження – це свого роду прокляття нашого культурного простору, воно завжди було «незручним» і занадто революційним як для радянської номенклатури, так і для так званих демократів.

Ми ж у своєму проекті Укрревкульт намагаємося показати усім бажаючим літературу того часу в усій свій красі, революційності і суперечливості. Якщо цього не робить жодне видавництво, то це єдиний шанс відродити замовчуваних десятиліттями авторів".

А в качестве иллюстрации я предлагаю вам "Комсомолку" - картину Федора Кричевского, написанную в 1925 году. "Як побачив її у Національному художньому музеї України, довго не міг відірвати погляду" - написал в сообществе Укревкульт один, мягко говоря, не левый блогер. С ним трудно не согласиться.