Голіаф сердяться
Написано для тижневика "Главред" ще перед вихідними. Через нагнітання ситуації в регіоні комусь може бути корисно і зараз. Ревнителі Москвою визначеного "історичного вибору багатонаціонального народу Абхазії", в який чомусь не входять грузини, можуть відразу йти на йух, у бік Сочі-2014

Абхазія – це те місце, звідки останні 15 років не буває гарних новин. На тижні, що минув, ця теза знайшла безліч підтверджень. Читаєш стрічку новин – і на тбіліських, і на сухумських сайтах – і складається враження, що законсервований багато років тому конфлікт ось-ось перейде зі стану холодної війни у свою гарячу фазу. Не хочу сказати, що грузини чи абхази прагнуть нової братовбивчої війни, але скидається на те, що їх про це не питатимуть.

Колись, на початку 1980-х, тодішній перший секретар ЦК Компартії Грузії збагатив скарбницю народної пам’яті формулою – «Сонце для Грузії сходить з півночі». Приступ гіперінтернаціоналізму у Едуарда Шеварднадзе вже давно минув, але думка про те, що всі дороги в Тбілісі ведуть з Москви для декого поки що лишається актуальною. І справа, звісно, не в політичній залежності, як це було наприкінці доби розвинутого соціалізму. А в тому, що всі вістки – і добрі, і погані – за традицією грузини отримують через російські телеканали.

Відтворимо події останніх днів. Спочатку з посиланням на ВПО Абхазії стало відомо про те, що в небі над самопроголошеною республікою було збито безпілотний грузинський літак-розвідник. Президент Міхаїл Саакашвілі вже за кілька годин виступив із гострою заявою щодо події, яку, на жаль, безпрецедентною не назвеш. Що ж сталося насправді? Слава Богу, що існує YouTube і ми можемо оцінити правдивість слів політиків на власні очі. У викладеному сюжеті Reuters літак МІГ-29 без якихось опізнавальних знаків заходить проти дрона (так ще називають керований комп’ютером літак) і випускає ракету. Близько секунди бачимо як ця ракета летить, залишаючи білий слід. Бах, і картинка зникає – розвідник зняв свою смерть.

Чий це винищувач? Грузія таких літаків не має. Абхази теж. Росія стверджує, що і не її. Але ж землю і небо Абхазії контролюють російські «миротворці». Тож, якби це був непроханий гість, то вони й мали б калатати в дзвони. Цього не відбулося. Більше того Володимир Путін у телефонній розмові з Саакашвілі вилаяв колегу за порушення якихось угод. Навіть не смішно – хто б казав.

Грузини стверджують, що «всі ходи записані». Відомо, звідки злетів винищувач і яким маршрутом покинув поле бою. Тож, піднявся в небо він з російської бази в абхазькому курортному містечку Гудаута, а після виконання стрільб пересік вузеньку приморську смугу і зник на території Російської Федерації. Радари всі ці переміщення сумлінно зафіксували. До слова, це вже третє за рік бомбардування території Грузіії «НЛО», які мають звичку зникати на неокраїх російських просторах.

За кілька днів до цього Володимир Путін зробив кілька кроків на грузинському та абхазькому напрямках. Він сам зіграв роль і доброго слідчого, і поганого. Спочатку було відновлено авіа- і поштове сполучення між Москвою та Тбілісі, перервані за ініціативою росіян більше року тому. Заговорили і про можливе зняття санкцій з грузинських вин і «Боржомі». Водночас президент Росії заявив про фактичне невизнання грузинської юрисдикції над сепаратистськими регіонами Абхазією та Південною Осетією та встановлення з ними прямих стосунків. Те, що не зовсім законно робилося протягом останніх років Юрієм Лужковим та подібними ревнителями «дружби народів» стало явним. Євросоюз, НАТО, Сполучені Штати рішуче засудили демарш Путіна. Але що йому з того… До речі, Україна, геополітичний друг Грузії №1, вже не вперше зробила вигляд, що її це мало цікавить.

Ці події відбуваються на тлі викладеного кілька тижнів тому Саакашвілі черговим планом порозуміння з сепаратистами. Сухумській владі запропоновано практично «необмежену автономію», але в межах єдиної держави. Як бонус – посада віце-президента, гарантії безпеки під міжнародним «омофором», широке квотоване представництво в органах влади, створення вільної економічної зони, право вето щодо всіх питань, які стосуються республіки тощо. Абхази, і влада, і опозиція, категорично відкинули ініціативу, заявивши, що «вибір зроблено» остаточно і він не переглядатиметься. Цікаво, про який вибір йдеться? Якщо про «незалежність», то це лукавство, оскільки за останні роки практично всі абхази, включно з верхівкою, незаконно отримали паспорти РФ і тепер сподіваються, що це їх захистить. Втім зрозуміло, що ніякої незалежної Абхазії не буде, оскільки рішення про те, бути їй чи не бути, ухвалюється не в Сухумі, а в Москві.

«Бряцание оружием» і неадекватні «гуманітарні» ініціативи Путіна – це не сила, а слабкість великої Росії з гігантським профіцитним бюджетом перед маленькою Грузією, яка визначилась шодо свого майбутнього. Так, місце на карті, як кажуть, не обирають. Референдум засвідчив – 80% грузинів переконані – їхнє майбутнє у Євросоюзі та НАТО. І кремлівські стрільби й маневри ще більше переконують: альтернативи для Сакартвело не існує.

Прикметно, що це сезонне загострення відбувається на тлі, без перебільшення, історичних подій на Кіпрі, де крига поступово сходить і після майже тридцяти років відкрито прохід між грецькою та турецькою частинами столиці колись єдиної країни. Тим часом, в Абхазії при владі є шовіністичний режим, який не визнає навіть існування грузинської національної меншини. В школах Гальського району, де грузинів і зараз понад 80%, примушують викладати саме діалект, а не літературну мову.

Саакашвілі в своєму останньому зверненні до нації сказав правильні слова: Абхазія і Південна Осетія належать не уряду, і не державі. І навіть не теперішнім поколінням. І багатонаціональний народ Грузії ніколи не відмовиться від своєї землі, від того, що даровано їй Богом.