[Most Recent Entries] [Calendar View] [Friends]
Below are 20 journal entries, after skipping by the 20 most recent ones recorded in
lisa_a_huli's LiveJournal:
| Monday, August 18th, 2008 | |||||||||||||||||||||||||
| 11:27 am | |||||||||||||||||||||||||
| Tuesday, August 12th, 2008 | |||||||||||||||||||||||||
| 12:49 pm | Гм...
| ||||||||||||||||||||||||
| Monday, August 11th, 2008 | |||||||||||||||||||||||||
| 10:36 pm | И эта боль ужаснее самой смерти Обращение к женщинам России "Обращение" получено от Марины Табукашвили с просьбой распространить. г. Тбилиси, 10 августа, 2008 г. Обращаемся к матерям и женам солдат России!!!! Мы, женщины Грузии, матери и жёны грузин, русских, оссетин, абхазов, армян, азербайджанцев, украйнцев, курдов, ассирийцев, евреев, греков, и многих других; Мы, обращаемся к Вам, к матерям, которые испытали боль Афгана и Чечни. Женщины России, Вы слышите нас? Мы сегодня ещё не начали оплакивать усопших, так как пока должны спасать оставшихся в живых! Женщины России!!! Сегодня мы горим одним огнём, и наше горе общее!!! Стоим мы вместе перед смертью, мы вместе смотрим смерти в глаза через наших сыновей, мужей и отцов. И эта боль ужаснее самой смерти, Вы же знаете это!!! Женщины России! Матери и жёны солдат России!!! Мы, женщины Грузии призываем Вас, прднять голос против кровопролития и детоубийственной войны. Давайте мы, где бы мы не были, объединимся окрававленными сердцами и вместе возвысим голос в поддержку ниточки мира, которая обойдёт весь мир и заставит вздрогнуть нашу общую Землю, на которой мы живем. Предлагаем протянуть руку помощи в защиту наших детей. Сегодня мы посылаем Вам послание и оборванную ниточку мира и верим, что Вы ее протянете и она поможет предотвратить бессысленную бойню. Послание пересылаем всем женщинам мира. Женщины Грузии Подякували ![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo-lj.gif) pigbig@lj | ||||||||||||||||||||||||
| 11:19 am | Если друг оказался вдруг
| ||||||||||||||||||||||||
| Sunday, August 10th, 2008 | |||||||||||||||||||||||||
| 9:25 pm | Наголошую - канонічний борд Так, Вікторе Федоровичу, усміхнеться, усміхнеться вам доля...  | ||||||||||||||||||||||||
| 9:16 pm | Бандерштат -2008 Дійство відбувалося у Волинській області, в селі Гаразджа, в 5 км від Луцька. Всіх, хто приїздив на станцію, чекало таке привітання:)  ( Подробиці тут ) | ||||||||||||||||||||||||
| 6:26 pm | Нелюді Кілька днів не дивилася стрічку френдів. Провідна тема - війна в Грузії. Зі всього написаного більш за все вразив cyxymu@lj та його пост Это сделали российские пилоты!. А саме ця фотка... Жах, який вона викликає, зовсім не схожий на відчуття від фотографій 40-х років, з яких ми, ті, яким зараз по 30, знаємо про війну... Зивчайний підїзд, звичайні жінки, чиїсь мами пішли купити хліба... І ось однієї нема. Вона дивиться в небо мертвими очима. Війна прийшла в наш, прилаштований до сучасного життя, світ і вносить свої проилюдські корективи... В домашній світ. В побут. Смерть прийшла в оселю.  Але знаєте, що вразило більше за все - коментарі до того посту. *** Премного благодарен за фотографии. Просмотрел их с большим удовольствием. Вас с вашим бесноватым и подлым президентишкой надо вбомбить в каменный век. Надеюсь, так оно и будет.( alien_lv@lj ) *** Грузины, выбирайте кокаиниста Саакашвили на второй срок, это будет не только в Гори. *** В дополнение к вышесказанному. Это неизбежные жертвы. Выложите, пожалуйста, те фото, где у грузин вообще кишки наружу. А потом я вспомню тех, кто сейчас неубранный лежит в Цхинвали под обломками. Чего хотели грузины? Маленькой победоносной войны? Готовьтесь к еще большим потерям и разрушениям, готовьтесь к жертвам среди гражданского населения, к преступлениям против грузин на улицах российских городов, готовьтесь к информационной войне, в результате которой именно вы окажетесь главными виновниками и самой пострадавшей стороной, жертвами собственного военного авантюризма. ( mirasyntec@ljh ) *** Лично я не собираюсь лить крокодиловы слезы на тему "ах-ох политики решают свои задачи а мирные люди гибнут и мне жаль мирных жителей Грузии, которые стали жертвой русских/гнилого Сааки и тп". Мне - не жаль. Не потому что я людоед по натуре. А потому, что мне моя шкура ближе к телу. Меня более всего заботит, чтобы на такой картинке не оказалась я со своим ребенком на руках в центре Москвы.Ничего личного, поверьте! Мне важно, чтобы ни у кого - ни у одной собаки в мире - не возникало даже мимолетного желания попробовать на прочность мою страну. С учетом того, что мы сидим на сундуке с ресурсами. Так что я всеми четырьмя лапами буду поддерживать ту власть, которая при малейшем косом взгляде на Москву будет давать в рыло немедленно не считаясь с воплями и страшными картинками. Надеюсь, Грузия будет показательным примером для всех. И этот показательный пример будет доведен до конца также жестко, как был начат ( kroshka_cat@lj ) Хіба це ЛЮДИ пишуть таке???? Особливо жінки, які бояться стати такими ж жертвами в центрі Москви... Але їх навіть не засмучує фотографія, де жінка, яка тільки но купила хліба, дивиться на вбиту подругу. Це ж чиясь матір та бабця, нелюди! Хто ви такі, щоб вказувати суверенній країні - якого президента обирати!!! Кине на вас Буш бомбу і не одну, та поставить умову - скинути Медведа... Ясно, що ви напишете, що це втручання у внутрішні справи, війна народна і таке інше... А грузини - з іншого тіста, у них батьківщини немає, як і немає можливості розбиратися самім в своїй країні? Та хто ви такі щоб оправдувати вбивства людей? Ірак, Лівія, Чечня, Грузія.... Скільки людей побили там імперіалісти, під триколором та зірково-смугастим прапором, аби набити кишені та відволікти свій народ від внутрішніх проблем? Те, що війна - це страшно і протиприродньо, писати та говорити не треба, як і те, що вбиті люди мали жити... Але хочу сказати інше. Не менш за війну страшно, коли люди перестають її боятися, коли дивлячись на шматки м яса і кров не відчувають нічого, крім задоволення, бо кров та ворожа... Це можна було б зрозуміти, якщо б озброєні кінжалами грузини бігали по Москві. Але коли московська домогосподарка сидить у екрана і з насолодою роздивляється фото мертвих грузинок, до яких прийшла війна - це навіть не деградація, це смерть... Ваша смерть, хтиві мерзотники, виховані на програмі "Врємя"... | ||||||||||||||||||||||||
| 5:09 pm | Підтримую Заява українських письменників, діячів культури, митців, членів творчих спілок з приводу останніх подій в Грузії  Ми, українські письменники, художники, музиканти, кінематографісти, люди творчих професій, правозахисники, громадські діячі, науковці, журналісти, вкрай стурбовані агресивними діями Росії проти суверенної Грузії і висловлюємо рішучу підтримку братньому грузинському народові в його боротьбі за демократію, суверенітет і територіальну цілісність своєї країни. Вимагаємо від уряду Російської Федерації припинити агресію проти Грузії, роздмухування на її території міжетнічної ворожнечі та підігрівання сепаратистських процесів і негайного виведення російських військ з території суверенної країни. Вимагаємо від української влади ввести санкції проти Росії та виступити з ініціативою розслідування її військових злочинів на міжнародному рівні. Звертаємося до своїх російських колег, письменників, митців, діячів культури, правозахисників, творчої інтелігенції, яка в найважчі часи російської історії несла на собі тягар сорому за дії власного уряду і була совістю нації, сьогодні висловити свою позицію і дати адекватну оцінку діям російської влади. Кожен бажаючий може поставити свій підпис під цією заявою у коментарях. » Додати коментар Яна Осадча, Опубліковано Anonymous в нд, 08/10/2008 - 13:49. Яна Осадча, журналіст, головний редактор газети "Житомирський неформат" (м. Житомир) - Підтримую заяву » | ||||||||||||||||||||||||
| Monday, August 4th, 2008 | |||||||||||||||||||||||||
| 8:28 pm | |||||||||||||||||||||||||
| Wednesday, July 30th, 2008 | |||||||||||||||||||||||||
| 4:02 pm | Втрата Сьогоднішня ніч була однією з найстрашніших ночей в моєму житті. Відчуття, коли, ти звиклий діяти, нічого не можеш зробити, аби допомогти своєму горю. І звинувачуєш себе... Постійно прокручуєш ситуації, щоб було якби вчинив так, або так... Другий раз помічаю, що колись щось має статися, то воно обов’язково стається. І це не виправдання. Це навпаки усвідомлення того, що ти сам підсвідомо дієш в певному напрямку, який призводить до певного результату. ... вчора був вівторок. Випусковий день - тобто в цей день я маю підготувати до друку номер газети. На душі було важко. Раз підірвалась бігти додому, аби забрати котика. Повернулась... Подумала, що це треба й їжу нести і нявкати він буде голосно на весь коридор. Другий раз таки прийшла - Няффчик зустрічав мене радісним криком. Я підлила йому свіжого молочка, та й пішла. А він як сказився. Кричить, аж душу розриває. Я аж повернулася взяти. Потім думаю, та кілька годин попрацюю, та й піду додому - все рівно взавтра йду звідси. Але верстка затягнулася до другої ночі - підганяли, правили... І ось підводжусь на 4-й поверх, за дверима - тиша. Відкриваю двері - ТИША. -Няффчику! НЯФФЧИКУ!!!! Тиша. Няффчика не було ані під ліжком, ані під пічкою, ані під диваном. Його не було ніде. Я знала, що сталося. Хазяйка викинула його на вулицю, скориставшись своїми ключина. Шукати котика на вулиці не було сенсу - я обійшла всі сусідні двори, але всі вони відповідали мені або Тисою, або собачим гавкотом. І тоді я пішла геть. Просто гуляти по місту - мені хотілося ревти, я кляла себе за бездушність, байдужість та егоїзм і кляла хазяйку за жорстокість та таке нахабне посягання на найсвятішу для мене категорію - мою свободу, моє право жити так, як хочу я! Я згадувала Няффчика, згадувала, як він кричав, ніби просив не лишати його самого, думала, де він зараз, чи живий ще... Погулявши з годину, зайшла в ненависну хату. Раптово там тріснула лампочка, заграло сома по собі радіо, хоча весь час мовчало. Я відкрутила кран і вода з нього прямо вибухнула. За два дні до того на стіні зупинився годинник - напевно, сіла батарея. Мені стало не по собі. Позбирала речі. І знову пішла шукати Няффчика, бо вже був ранок і я сподівалася помітити його десь. Суворі товсті дворнічихи прибирали сміття. Місто потихеньку прокидалося - небо було червоним, повітря дихало вже осіннім холодом. Няффчика не було ніде. Тоді десь в годині шостій ранку я пішла до хазяйки. Я знала, що в цю пору вона йде на роботу на автостанцію. Зіштовхуємося з нею прямо ніс до носа. - Ди мій кіт? Де ви діли мого кота? - Він кричав голосно. Сусіди зібрались і сказали:: Валя, зроби щось... - Ви постійно лазили в квартиру... - Лише 3 рази... - Де кіт? - Я його віднесла до сусіднього двору, де всі вуличні коти живуть . Їх там багато. Всі великі - і один маленький, з твоїм котом вже два маленьких... - Покажіть де, ті коти... - Ось тут - вона показала на сусідній двір. Ще рано. Десь пізніше вони всі вилазять з підвалу на сонце. Я обходила будинок кілька разів. Я чула гучні звуки, дуже схожі на нявкіт мого котика. Але придивившись уважніше, я побачила на одному з вікон папугу, яка і імітувала ці звуки. Люди прокидалася. Десь пахло кавою, десь грала музика. Нарешті почали вилазити ті коти. Вони були годовані, але дикі. Дивилися на мене, неначе вовки. Смугаста вагітна кішка кинулася тікати. Няффчика не було. Я впала відчай, сіла навпроти під’їзду з горнятком кави. За 15 хвилин мала приїхати моя машина, щоб завести речі в моє нове місто дислокації. Випивши кави, я вирішила ще раз зазирнути до того двору... І я побачила його. Він сидів на сонечку. Не нявкав. - Няф! Няф! - радісно заволала я. Але ж мій Няффчик кинувся від мене навпростець і сховався в підвалі. звідси він визирав на мене і фиркав. Він змінився - прямо подорослішав. Навколо нього ходили поважні коти та кішки. Одна по-материнськи лизнула його. Невже це те кошеня, яке вже впізнавало мене, озивалося на ім’я і хотіло спати лише зі мною... Може, я помилилась. Може, то інший кіт... Але ж поруч з ним бігало руде кошеня - те друге, про якого говорила хазяйка... І очі того дикого кота, були очами мого Няффчика! Я намагалася ще кілька разів спіймати його, але все марно. Нарешті приїхала машина... Може я ще раз піду подивлюсь на свого котика, але ж він не пробачить мені байдужості, він не пробачить мені страшних днів в зачиненій квартирі, де його примушували пити пастеризоване молоко і ходити на двір в певне місце. Він отримав свободу і знайшов друзів... Я йому не потрібна. Тварин заводити я більше не хочу. По дорозі в типографію я думала лише про те, що стан після безсонної та втомленої ночі може бути набагато гіршим, ніж після вечірнього походу під синє-зеленим знаменом... | ||||||||||||||||||||||||
| Tuesday, July 29th, 2008 | |||||||||||||||||||||||||
| 4:48 pm | Злобні люди Квартирна господарка виганяє нас з Няффчиком... на вулицю. Сказала, що ненавидить котів і вимагала від мене його викинути. Я не погодилася і з завтрашнього дня не маю, де жити.:( Але думаю, що все вирішемо. | ||||||||||||||||||||||||
| Sunday, July 27th, 2008 | |||||||||||||||||||||||||
| 8:48 pm | Фауна Йшла сьогодні по ринку. Чую - гучний нявкіт. Тьотка роздає кошенят. На одного глянула, і він на мене глянув. Взяла. Назвала Няфчиком. Чувак з характером. Постійно нявчить, вимагає уваги і намагається залізти у важкодоступні місця, як то за пічку, або за ванну. Але вже озивається на своє ім я, впізнає мене та муркоче, коли йому чухають за ушком... Жерти відмовляється - лише молочко хлібає. Подивимось, що з нас виросте...  | ||||||||||||||||||||||||
| 8:38 pm | Кому війна... Захід тоне. Це фото зроблено в Долинському районі Івано-Франківської області. Тут жила родина з шости осіб. Мати, батько, троє дітей та бабця. Коли будинок змивало невгамонним потоком зверху - батько спав. Його придавило стіною. Бабця плигнула з вікна і зламала ногу. Дитина одна також поранена....  А це босий Ющ, який безстрашно ходить по воді, як той апостол Андрій, і обіцяє людям компенсацію. А за ним його ординарець Балога, який, за чутками, дуже любить потопи, бо на них дуже файно відмиваються гроші...  | ||||||||||||||||||||||||
| Sunday, July 20th, 2008 | |||||||||||||||||||||||||
| 2:33 pm | |||||||||||||||||||||||||
| Thursday, July 17th, 2008 | |||||||||||||||||||||||||
| 2:41 pm | Призначення Приступила к виконанню обов язків головного редактора в газеті "Житомирський неформат". Ой що ж воно буде.... | ||||||||||||||||||||||||
| Wednesday, July 16th, 2008 | |||||||||||||||||||||||||
| 12:37 pm | Трохи пітьми Водоспад недалечко, в урвищі, засипаному ясно-жовтим листям, заваленому камінням та стовбурами дерев. Шум водоспаду долинає аж нагору. (На Шипоті скрізь стоїть легкий шерхіт річок.) Віка збігає до обриву, навіть не дивиться під ноги. А даремно — якраз тут можна ступити на бите скло. Річка біжить порогами мальовничого урвища. Ми злізаємо крутим схилом до водоспаду. Добрі люди колись висікли тут сходинки. Подумки дякую благодійникам — без їхньої завбачливості спускатися було б набагато важче. Я зупиняюся на масивному кам’яному виступі, що нависає акурат понад водоспадом. Далі, метрів за сім піді мною, милуються стихією руссіше турістен у яскравих лахах. В Карпатах цього року наплив гостей зі Сходу. Опасисті цьоці в рейтузах несміливо прилаштовуються на мокрих, оброслих мохом брилах і завмирають перед об’єктивом у вигадливих позах, акробатичних рівно настільки, скільки дозволяє почуття рівноваги й самозбереження. Урвище дихає холодом. Шумить, аж закладає вуха, водоспад. На тлі прогрітого повітря шкірою чуєш льодяні токи від каменюк і води. Любко Дереш "Трохи пітьми" Завдяки френду so_wenok@lj відкрила для себе цю книжку. У прямому сенсі - вона лежала вдома, я її відкрила и почала читати, а там про Шепіт.... - дивне місце, де людина стає собою. Я не фанат Дереша, але мушу йому подякувати, що він написав саме те, що мені зараз потрібно... Бо у мене зараз і правда трохи пітьми в житті. | ||||||||||||||||||||||||
| Thursday, July 10th, 2008 | |||||||||||||||||||||||||
| 10:11 pm | Ужосы обандеривания Донбасса chornogora@lj пише: в мене на руках купа фактів, що я збирав останні два дні. В г. Рубежном Луганской области в СШ № 7 пытаются ликвидировать класс с украинским языком обучения. Закрытие мотивируется недостатком финансирования и нежеланием детей учится на украинском языке. У «Обкома» имеется обращение родителей учеников 9Б класса к начальнику управления образования Рубежанского горсовета Татьяне Костянниковой и депутатам Луганского облсовета Валерию Филлипову и Ирине Зайцевой. Во втором обращении сказано: «Директор школы №7 Горбушина Ирина Викторовна под предлогом того, что якобы был опрос, и дети не пожелали продолжить обучение в 10 классе на украинском языке (языке, на котором обучались 8 лет, который любят, ценят и понимают!), срочно потребовала от детей написать заявление о приеме в десятый класс на один из профилей обучения. Язык преподавания в заявлениях вообще не был обозначен. Инициативной группой родителей были принесены заявления с просьбой продолжить обучение на украинском (государственном) языке. Однако директор отказалась принять эти заявления, мотивируя свой отказ тем, что вверенная ей школа не подала заявку на десятый класс с украинским языком обучения». Эти факты «Обкому» подтвердили родители учеников 9Б класса Ирина Шпотя, Виктория Казачинская, Наталия Цвентух. . По словам Натальи Цвентух, начальник управления образования Рубежанского горсовета Татьяна Костянникова отказалась от официально рассмотрения обращения родителей, и направила их обратно – решать вопрос с директором школы. Классный руководитель 9Б Людмила Коломиец считает, что, возможно, украинский класс все-таки откроют: «Проблема с финансами связана, никто здесь не виноват – ни администрация, ни директор. Мы собираем детей для этого класса, прикладываем для этого усилия. Нужно, чтобы было 20 человек, чтобы «область» (Управление науки и образования Луганской ОГА – авт.) против не была, а у нас уже 16 человек. Может, и с 16-ю откроют. У нас все нормально, все хорошо – с украинским классом проблема не из-за того, что кто-то против. Просто, это все с деньгами связано – вы знаете, что страна у нас не очень богатая!» В Законе Украины «Про общее среднее образование» нигде не указано минимального количества учащихся, необходимого для открытия класса. Есть только «верхний потолок» - не более 30 детей (по словам родителей, в русскоязычный 10 класс уже набрали 36 детей). В школе №7 г.Рубежное это уже третий по счету выпуск 9-го класса с украинским языком обучения. В 2006 и 2007 годах выпускники продолжили учебу в «русском» классе. Ярослав ГРЕБЕНЮК (Луганск) Ненавижу Донбасс за то, что здесь приходится бороться за столь очевидные атрибуты украинского государства на 18-м году его существования.... И чертовски уважаю людей, которым все еще не НАДОЕЛО это делать! | ||||||||||||||||||||||||
| 9:42 pm | Вода та вогонь Щось довго і важко вирішувала чи писати цього поста чи ні. Нібито мова йде про щось інтимне, внутрішнє, про те, що треба тримати в собі. Ніч на Івана Купала я відзначала в с. Пилипець, де знаходиться самий знаний в Україні водоспад Шепіт. Таку саму назву носить й... назвати цю тусовку фестивалем у мене язик не повертається. Шепіт - це держава. Справжні його фанати їздять сюди кожного року. Шепіт не рекламують у ЗМІ, ніхто не віділяє на нього гроші, він не має жодної інфраструктури - ані сцен, ані стелажів з сувенирами, ані наметів з пивом та їжею. Шепіт творять його учасники. Вони шиють собі вбрання, деякі роблять собі житло у вигляді тіпі - це помешкання індіанців, де посередині всю ніч палає вогнище, у центрі сидить вождь, а у куточках намету ховають провіант. На Шепоті можна ходити голим. Та можна бути собою... Деякі люди кажуть, що він перевіряє людину, і не всі проходять це випробування.  Наше перебування на Шепоті розпочалося з відвідування водоспаду. Стати під крижану воду означає очиститися. А потім ми піднялися гірською стежкою на казкову галявину, де власне і відбувалося все. Хііпі, панки, металюги, репери, ролевики, екстремали... Багато облич, багато наметів, багато зустрічей. Галявина умовно поділяється на три основні частини та резервацію, де власне і живуть "індіанці", вдягнуті в автентичні костюми. На Шепоті немає ані міліції, ані швидкої. Колись тут з гори впав один хлопець, вдарився об каміння... Друзі думали не виживе, але на наступний день він знову вже пив горілку. Рану йому зашив друг за допомогою звичайної голки, нитки та горілки. Найголовніше дійство Шепоту - це ніч на Івана Купала. В центрі галявини розкладається гігантська ватра, ввечері її запалюють і вона горить майже всю ніч. Всю ніч навколо неї танцюють люди і грають барабани. Барабанщмків не видно і складається враження, що звуки йдуть з неба. А коли великий кострик стає маленьким через нього стрибають... Дивитися на цей вогонь, здається, можна цілу вічність - в ньому згорало минуле, в ньому розчинялося майбутнє, слова ставали зайвими, а світ примарним. На ньому не існувало нічого, крім вогню, вогню, який міг зігріти тих, хто не наближався до нього, і зпалити того, хто зачаровано йшов на його поклик. Це була шалена енергія. Руслана - фігня. Її шоу - жалюгідні копії. На жаль, акумулятори у нашому фотоапараті були розряджені, тому не вдалося наробити фоток. А можливо то була доля, яка не дозволила перетворити яскраві спогади у звичайну фотосесію. Шепіт не треба фотографувати та знімати на відео. Туди треба з їздити хоч один раз, і якщо він тебе покличе знову, значить ти пройшов випробування. І почув та зрозумів те шепотіння, яке було адресоване тільки тобі і нікому іншому.... ( Під катом водоспад та ватра. Фоти з глобальної мережі:) ) | ||||||||||||||||||||||||
| 2:23 pm | Переїзд Ось приїхала працювати на Житомирщину, в місто Коростишев. Чи є френди з цих країв? Просветіть що тут взагалі робиться?:) | ||||||||||||||||||||||||
| Tuesday, July 8th, 2008 | |||||||||||||||||||||||||
| 5:12 pm | Мізуньська фанера Мізунська звигода - це такий традиційний фест на Прикарпатті. Традиційний та офіційний, бо в його організації бере участь місцева влада. Фест носить голосну назву - екстремальних видів спорту. Хлопці на роверах гоняють пилюку по дорогах Але більшість народу їздять сюди, щоб просто попити горілки на природі. (місця тут дуже красиві) До речі, зустрічається тут багато бичья, алкашів та гопників. Хтось намагався залізти в наш намет, в ночі коло нашого намету палили багаття і лишили після себе багато сміття. Ввечері другого дня був рок-концерт - виступали якісь гурти з Франківська та Львова. На сцені розігрували безкоштовне харчування в місцевій кухні та халявний похід у франківський кінотеатр... Словом, безідейні фестивалі призводять лише до зайвого зловживання спиртними напоями....  ( Під катом фоти ) | ||||||||||||||||||||||||
