: XIII
Стефан, великий жупан Сербського королівства (з 1196 по 1228 рр.), з метою позбутися церковного впливу Охридського архієпископа (Охріда тоді належала грецькому деспоту Епірському) на свого єпископа Раського звернувся до Нікейського імператора Феодора І Ласкаріса з проханням про створення Сербської Церкви. Імператор дав згоду і його патріарх Мануїл Сарантен висвятив стефанового брата Савву (той самий Святий Савва) на першого архієпископа Сербії (1219 р.).
Перед тим, на протязі десяти років Стефан листувався з Римом, прохаючи у папи королівську корону (сербські хроніки називали Стефана Prvovenčani - "Первовінчаний"). Того ж 1219 року, коли Стефан звертався до православного патріарха, листування з Римом не переривалось: "Так само як усі християни люблять і шанують тебе, і мають тебе за свого батька та пана, так і ми бажаємо, аби нас вважали вірними синами твоєї Римської церкви..."
П'ятнадцять років по тому, "по ту сторону Угорщини" Данило Романович Галицький відправив свою людину - Кирила ІІ - до Нікеї на висвячення руським митрополитом, а ще через десять років отримав королівську корону від папи Інокентія IV.
Релігійна (конфесійна) свідосмість князів і кліриків на "перифірії" як Західної, так і Східної церков - з'ясування цього питання може намалювати інакшу картину Русі ХІІІ ст. Відкинувши моделювання минулого за допомогою нинішніх стереотипів (крайній антагонізм церков від 1054 року, прикладання поняття "унія" в його пізнішому значенні до ХІІІ ст.) можна побачити чітку узгодженість в діях Данила Романовича і Кирила ІІ до 1252 року, коли було зруйновано останній великий протиординський союз руських князів...
Стефан, великий жупан Сербського королівства (з 1196 по 1228 рр.), з метою позбутися церковного впливу Охридського архієпископа (Охріда тоді належала грецькому деспоту Епірському) на свого єпископа Раського звернувся до Нікейського імператора Феодора І Ласкаріса з проханням про створення Сербської Церкви. Імператор дав згоду і його патріарх Мануїл Сарантен висвятив стефанового брата Савву (той самий Святий Савва) на першого архієпископа Сербії (1219 р.).
Перед тим, на протязі десяти років Стефан листувався з Римом, прохаючи у папи королівську корону (сербські хроніки називали Стефана Prvovenčani - "Первовінчаний"). Того ж 1219 року, коли Стефан звертався до православного патріарха, листування з Римом не переривалось: "Так само як усі християни люблять і шанують тебе, і мають тебе за свого батька та пана, так і ми бажаємо, аби нас вважали вірними синами твоєї Римської церкви..."
П'ятнадцять років по тому, "по ту сторону Угорщини" Данило Романович Галицький відправив свою людину - Кирила ІІ - до Нікеї на висвячення руським митрополитом, а ще через десять років отримав королівську корону від папи Інокентія IV.
Релігійна (конфесійна) свідосмість князів і кліриків на "перифірії" як Західної, так і Східної церков - з'ясування цього питання може намалювати інакшу картину Русі ХІІІ ст. Відкинувши моделювання минулого за допомогою нинішніх стереотипів (крайній антагонізм церков від 1054 року, прикладання поняття "унія" в його пізнішому значенні до ХІІІ ст.) можна побачити чітку узгодженість в діях Данила Романовича і Кирила ІІ до 1252 року, коли було зруйновано останній великий протиординський союз руських князів...