|
[16 Feb 2015|09:00am] |
|
не знаю как шо у вас, а Харьков за год стал охуенный
|
|
|
[26 Feb 2014|03:37pm] |
Вдруг меня тут кто-то до сих пор читает и вдруг интересуется сегодняшней ситуацией в Харькове.
Ситуация в городе под контролем Украинской Революции. Гопники из "оплота" эвакуировались из своего офиса и скрываются. Харьковский беркут, если такой еще есть, нигде не видно. Мы заняли обладминистрацию и не пускаем туда добкина (остальных депутатов пускаем). Ленина в субботу не повалили только потому что он очень тяжелый, а под ним - метро. Кернес вернулся после продолжительного бегства и ругает ватников, по требованию самообороны отпускает политзаключенных, подмазывается к новой власти. Ватников не очень много, среди них огромное количество городских сумасшедших (у нас тоже есть, но они тихие и их мало). Милиция продолжает политику невмешательства в происходящее. Думаю, скоро будем брать горсовет.
|
|
| Про вічність і ювілей |
[12 Nov 2013|12:33am] |
Часи змінюються, люди - ні. Цієї осені виповнюється 10 років моїй присутності в LiveJournal. Хоча останнім часом я тут майже не з'являюся. Втратив звичку, чи що.
Багато хто пам'ятає (і ще більше — не пам'ятає) той період, ті півтора роки чи рік, коли соцмереж іще не вигадали, а в ЖЖ юзери росли як гриби після дощу. Нині Вконтакті дає унікальну можливість постійно робити репости численних пабліків і нічого самому не писати. При тому не виглядати ідіотом. Але Вконтакті тоді не було, а в ЖЖ без написання текстів соціалізуватися неможливо. Тож, усі ці чудові люди почали писати. Здається, саме тоді на неосяжних просторах цієї платформи й виник сленговий термін "кіса-куку".
Та люди не міняються. На вихідних погортав щоденник дівчини Ольги (прізвище невідоме), який писався в містечку Знам'янка, райцентрі Кіровоградської області, під час німецької окупації у буремних 1941-1943 роках (Міжкультурний діалог. Том 1: Ідентичність, - К. 2009, с. 287-449).
Що я вам скажу. Публікували його, звісно, як джерело до вивчення ідентичностей, їх трансформації, плинності і т.д. До того ж окупаційні роки, ніфіга собі. Але насправді вражає лише те, як чудово пасував отой сленговий термін до цієї дівчини й її щоденника. Та що ЖЖ. У мене й знайомі подібні є. Словом, не відчув я 70-річної прірви. Не відчув і замислився.
|
|
| Епоха Декоративного Мистецтва |
[12 Oct 2013|11:09pm] |
Епоха декоративного мистецтва. Поєднання декоративно-ужиткового й образотворчого мистецтва.
Музика - обмін окремими композиціями (треками), короткі мелодії смартфонів та реклами, фонова музика під час роботи й пересування у просторі.
Текст - побіжний, розважальний, оригінальний, дотепний, шокуючий. Переважно короткий. Швидко збуджує уяву і швидко зникає.
Відео - безліч стрічок і серіалів, короткі розважальні, дотепні, шокуючі ролики. Швидко минають. Втім, затримуються у пам'яті довше ніж тексти.
Архітектура - багато, різна, суміш з усіх стилів з усіх куточків планети. Давні руїни, індастріал, середньовіччя, хмарочоси, скло і бетон.
Все швидко плине, неможливо надовго зафіксувати увагу на чомусь одному. Це непристойно, адже означатиме зацикленість, відтак - ненормальність, девіацію. Ніщо не має повторюватися двічі. Все має бути завжди новим і оригінальним.
Водночас все це обов'язково має, воно просто мусить бути, адже є постійним обрамленням життя, постійною його декорацією, оболонкою, уявити себе без якої вже просто неможливо. Відтак, сучасне життя наскрізь пронизане мистецтвом і не мислиться без нього.
Чи не є це абсолютним тріумфом мистецтва як такого?
|
|
|
[30 Sep 2013|06:27pm] |
Головна новина дня, яка може мати доленосне значення -
УПЦ (МП) відшило Росію і свого патріарха заради ЄС.
Звернення Церков і релігійних організацій до українського народу щодо дискусії про європейські цінності в Україні
"Зараз Україна стоїть перед вибором шляху свого подальшого розвитку. На нашу думку, майбутнє України природно обумовлене нашим історичним корінням – бути незалежною державою в колі вільних європейських народів. <...> Сподіваємося, що російський народ і держава визнаватимуть і поважатимуть право України, як незалежної держави, обирати власний шлях у майбутнє – так само, як Україна визнає і поважає незалежність і суверенітет Російської Федерації."
Підписали:
Патріарх Філарет (Денисенко), Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату;
Митрополит Володимир (Сабодан), Предстоятель Української Православної Церкви;
Верховний архієпископ Святослав (Шевчук), Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви;
...
Такого, здається, ще не було.
|
|
| Новий порядок і революція |
[29 Sep 2013|02:01am] |
Перечитуючи Алексіса де Токвіля і, водночас, згадуючи останні медіа-шедеври за участю наших місцевих можновладців, де вони не тільки граються у провокаторів на публіку, але й розмахують геніталіями перед очима однодумців, я згадував спокійні й мудрі слова Зиґмунта Баумана про те, що людина новітньої доби цікавитья передусім особистостями, а не ідеями, суспільними процесами чи інституціями.
Бажання вийти з епіцентру емоційного шторму (позаяк просто ігнорувати медійні події можуть лише деякі ті, хто не я) побудило використовувати все, що відбувається, як привід до роздумів на теми або дотичні, або ж просто такі, які з'являються в результаті цього неподобства завдяки методу вільних асоціацій.
Ближче до тіла, думалося про те, наскільки існування подібної системи суспільних відносин, за якої влада спаяна з силовиками й судом (і тому фактично безкарна й недосяжна) функціональна в наших умовах. Тобто, якщо спробувати відсторонитися від персоналій, логіка думок наступна:
( Read more... )
|
|
| Лост ін транслейшн |
[26 Sep 2013|12:39am] |
|
Найцінніше з лекції Френсіса Фукуями в Києві було сказано на самому початку (див. фрагмент 6:35 - 7:17). Оскільки ми його книжки читаємо переважно в російських перекладах, то не завадить мати на увазі, що російський переклад праці "State-Building" як "Сильное государство" (а саме так її переклали й видали) є невірним і може призвести до абсолютно хибних висновків. У російській вікі (українська всесвітньо відомого політолога увагою оминула), наприклад, через цю помилку з'явився цілий розділ під назвою "Пересмотр прежних взглядов и разрыв с неоконами". Невірний переклад призвів до того, що Фукуяма "пересмотрел свои позиции о необходимой степени централизации государства", чому б він, напевне, дуже здивувався.
|
|
|
[21 Oct 2012|12:47pm] |
Нарешті дібрався до "Прощання з імперією" Олі Гнатюк. Цікавий момент — вона пише про те, що відродження дискусії щодо модернізму в українській культурі 20-х рр. і загалом погляду на цей період як такий, що на нього треба оглядатися ніби на шлях ad fontes, був ініційований генсеком у 87-му році, "після зустрічі Горбачова з працівниками ідеологічних відділів, мас-медій і представниками творчих кіл" [c. 139]. І якщо у Росії було цю пропозицію було відкинуто (20-ті роки заступив "срібний вік" російської літератури й дореволюційний період), то в Україні його сприйняли й почали популяризувати Павличко і Жулинський.
Ну, тобто, я чомусь думав, що цей "процес" був ініційований таки українською інтелігенцією, а не Михайлом Сергійовичем.
|
|
| Вічність |
[04 Sep 2012|08:51pm] |
|
Ганс Крістіан Андерсен, був би він не казкар, а письменник у жанрі психологічного хорору, мав би завершити "Снігову Королеву" інакше. Після того, як Кай згадав Герду й крижинки від радості склалися у слово "Вічність", мала би з'явитися Снігова Королева, вбити дівчинку, а хлопця залишити навіки у крижаному палаці, на самоті. Там він повільно божеволітиме від неможливості забути Герду і її мучинецьку смерть, про яку щомиті нагадуватиме складене з уламків крижинок слово.
|
|
| По поводу подписания "языкового" закона |
[12 Aug 2012|07:56pm] |
Все уже высказались, а я что, хуже других что-ли? Хоть и с “опозданием”. Основная конва родилась сразу же после принятия законопроекта, потом перечитал и решил не постить, сейчас убрал идиотскую манифестную форму и подам в разрезе личного опыта, который желающие прочтут между строк.
Речь пойдет не о самом законопроекте, его несуразностях, нюансах воплощения в жизнь и возможных последствиях, а о реакции отдельной части граждан. С первых же секунд начали сыпаться (и, думаю, будут только нарастать лавиной) заявления о том, что отдельные граждане собираются резко и решительно переходить на украинский на работе, в общении с друзьями и т.д. По причине принятия законопроекта.
( Read more... )
|
|
| "Тарас Бульба" |
[29 Jul 2012|12:16pm] |
Нарешті переглянув сучасну російську екранізацію зі Ступкою. Пам'ятаю, коли фільм тільки-но з'явився, я піддався загальній хвилі протесту "проти заполітизованого кіно" і дивитися його не став взагалі. Але ж кіно виявилося зовсім не таким поганим.
Дивно було кілька днів тому читати у френд-стрічці велику кількість негативу на адресу Богдана Ступки, в діапазоні від "великодушного пробачення за участь у цьому фільмі" до "звинувачень у зраді". Пам'ятаю його інтерв'ю після виходу "Тараса Бульби" на екран — актор намагався спокійно пояснити журналісту, що він нікого не зраджував, а просто грав гоголівського Тараса. Як на мене, нема що йому заперечити, зіграно чудово, хіба що вже критикувати безпосередньо Гоголя. А єдиний відверто політичний фрагмент, фінальна частина битви, де всі по черзі вмирають за землю русскую, як і належить, було вмонтовано у загальний сюжет настільки бездарно й криво, настільки очевидно губиться динаміка фільму і псується естетичне враження від перегляду, що нічого окрім роздратування він масі глядачів не подарував і не подарує.
Якщо ж дивитися трошки далі, не на сьогоднішні баталії за руську спадщину, а з перспективи довшої у часі й ширшої у просторі, то я б особисто пишався тим, що, власне українські сюжети ще в позаминулому столітті стали основою для великих творів письменників польської (Сенкевич) та російської культур (як би ми не ділили Гоголя, він залишиться частиною російської літератури), а нині міністерства освіти сусідніх країн (відповідно Польщі та Росії) вкладають гроші у екранізації цих творів, тим самим даючи Україні ширший контекст, повніше представляючи її у світі. Так, вони реалізують це по своєму, але чи можемо ми комусь заборонити бачити нашу історію під іншим кутом аніж ми?
Особливо на фоні того, що привид нашого вітчизняного кінематографу нашу історію не дуже то екранізує. Не кажучи вже про те, щоб екранізувати історію хоча б найближчих сусідів.
|
|
| Перший національний і пустота |
[19 Jul 2012|08:36pm] |
Фейсбук масово перепощує радісну новину про те, що Перший національний нарешті почав просвіщати народ з приводу русифікації. У мене, натомість, таке враження, що люди, які робили сюжет, цілеспрямовано спробували довести тему до абсурду, аби нагадати своїм глядачам (раптом вони забули), що прихильники захисту української мови - сектанти, які давно втратили зв'язок з реальністю. З першого разу я його подивитися не зміг, з огидою вимкнув десь на 30-й секунді. Передивився другий раз аби виписати на пам'ять цитати, яким радіє (або, принаймні, проти яких не заперечує) фейсбук, ага:
"ще сто років тому ситуація, коли українці хотіли говорити російською виглядала б повним абсурдом"
"майже 90% жителів нині російськомовного Сходу країни тоді (у ХІХ ст.) переважно вважали за рідну українську"
"імперії, до складу яких входили українські землі боролися з мовою останні 400 років"
"50% україномовних 2001-го у Харкові"
"найбільш затято це (боролися проти мови) робили росіяни"
"репресивними методами вдалося русифікувати міське населення (у ХІХ сторіччі)"
"штучний голод став засобом ліквідації селянства і його мови. 10 мільйонів українців - такі офіційні втрати населення за ці роки"
"у ХХ столітті трапилося таке чудо, що раптом російська нація стала найчисельнішою. вона такою не була. чисельнішою була українська в ХІХ-му, досить поглянути статистику"
|
|
|
[23 Jun 2012|08:13pm] |
|
Цікаво, що Генрик Мейнандер, описуючи участь Фінляндії у подіях Другої світової, жодного разу не згадує про лінію Маннергейма.
|
|
| Райнгарт Козеллек |
[14 Jun 2012|09:39am] |
Ви всі, як завжди, дуже розумні, а я, знову ж, збоку-пріпьоку, тому розкажіть будь-ласка, чому всі пруться від Козеллека? Нарешті прочитав збірку "Часові пласти", і не зрозумів, які "нові обрії дослідження європейської історії" він відкриває.
Ок, він ділить час на три пласти, говорить про те, що окрім одноразових подій є структурні зміни, які відбуваються повільно і виходять за межі безпосереднього досвіду одного покоління. Але в чому тут новизна? Адже Токвіль півтора століття тому дуже добре описав це на прикладі Французької революції. Ок, історичний час не схожий на годинник, десь процеси відбуваються швидше, десь повільніше, хтось живе зараз у "ХХІ столітті", а хтось продовжує жити у "ХІХ" (хоча я б тут посперечався, адже взаємовплив між цими спільнотами все одно відбувається), але це ніби і так ясно.
Теза про те, що прогноз на майбутнє тим точніший, чим більше він включає в себе елементів старих структур... можливо, про вплив культури (минулого) на майбутнє багато писали (Патнем, Гантінґтон, автори збірки "Культура має значення"), але важко сказати, чи Козеллек тут був новатором, адже у "Часових пластах" не вказано роки першої публікації більшості вміщених у збірку статей.
Словом, якщо хто відкрив для себе у Козеллека щось принципово нове й необхідне, будь-ласка поділіться.
|
|
|
[09 Jun 2012|10:33am] |
Помандрувавши маршрутом Київ - Кам'янець-Подільський - Хотин - Чернівці - Одеса - Білгород-Дністровський, маю сказати наступне:
- величезний туристичний потенціал неможливо розвинути доти, доки не буде нормального залізничного сполучення між містами;
- Кам'янець — найкраще місце для відпочинку в Україні. Неймовірно красиво, мало туристів (а з тих що є - поляків відчутно бульше за росіян і, можливо, українців), близько Хотин, та й Чернівці не далеко.
- у нас таки вміють робити пристойну сувенірну продукцію, не всюди і, часом, доводиться витратити час на пошуки, але таки трошки вміють;
- мандрувати наодинці зі смартфоном (з купою додатків, що перетворюють подорож у онлайн-репортаж) набагато веселіше, ніж без нього;
- я люблю цю країну, вона неймовірно красива (для тих, кого я ще не замахав фоточками в соцмережах - фотки на гугл+);
- брюнетка з Кам'янця вкрала моє серце, а я навіть не знаю як її звати.
Дякую Мирославі, Святославу, Тані й Василю за дружні зустрічі в різних містах, без вас усе було б не так кайфово.
 
 
|
|
| "Просто то – то, а то – то." |
[04 May 2012|12:09pm] |
Минулого місяця шановний ![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo-lj.gif) i_i_samovar@lj написав прекрасний пост, який чудово ілюструє мої роздуми про два види соціального капіталу. Варто зацитувати розлого:
"Однажды в середине девяностых мы с Леной ехали на поезде из Харькова во Львов. Наш сосед по купе <...> был правоведом, преподавателем Харьковской юракадемии; мы пили чай в купе, и он воодушевленно рассказывал о теме своей научной работы: он писал о презумпции невиновности и о том, что – если быть последовательным – превентивный арест невозможен, так как нарушает эту самую презумпцию, а значит - права человека. Мы слушали и тихо радовались тому, какие ща появились юристы, с каким правовым сознанием.
Потом мы с ним пошли курить в тамбур. Здесь он <...> завел рассказ о своем трудном, но очень успешном жизненном пути. Рассказывал, что родился в маленьком городке на Западной Украине, своими успехами обязан только себе и что уже успел перетащить в Харьков половину друзей и знакомых. Долго и со смаком описывал, как он их пристраивал на разные нужные, полезные места и сколько это стоило. Я абсолютно уверен, что и в купе, и в тамбуре он говорил совершенно искренне. Просто то – то, а то – то."
Квінтесенція. І ми всі дуже добре розуміємо цього правознавця, чи не так?
Взагалі, благодатна тема для розмов і роздумів — гроші й усе, що з ними пов'язано (а корупція пов'язана з ними безпосередньо). Абсолютно табуйована, "непристойна" тема. Що більш "високоморальна" в нас людина, то менше вона говорить про гроші, а якщо й говорить, то це класичний набір порожніх патетичних фраз у зневажливій формі. Гроші лають як щось непристойне, "чесній" людині не можна публічно зізнаватися у тому, що вона хоче мати їх багато й дуже багато. Як казав не менш патетичний анімаційний герой Mr Freeman: "А спросите ради интереса у любого — сколько ТЫ получаешь? Он же обосрется, будто его просят исповедаться." Ще одну цитату залишу тут просто щоб її не загубити: "Суспільство не готове сприймати себе таким, яким воно є" ("Ї", №59, с. 67).
Я не хочу запитувати вас про інтимне, тому сформулюю питання так, щоб не треба було відповідати за себе:
Як ви вважаєте, що є більшим моральним злочином для більшості громадян України:
(А) порушити норми чинного законодавства;
(Б) відмовити родичу чи близькому другу/подрузі у допомозі.
Дякую.
|
|
| про бабло і про зло |
[02 May 2012|09:08pm] |
Під час одноденного паломництва до столиці на концерт Nadja я мав приємність поспілкуватися з двома чудовими людьми. Перший — історик, перекладач і публіцист, другий — музикант, композитор і звукорежисер. Обидва повністю віддані тій справі, якою займаються, обидва досягли помітних успіхів. Вони мої однолітки і обидвом я, по своєму, у чомусь заздрю.
Так от, допитувався я в них, чи можна в нашій країні заробляти достатньо грошей, займаючись своєю улюбленою справою. Звичайно ж, отримав відповідь негативну. Потрібно мати інші додаткові джерела. Хтось подумає, що в тому немає нічого дивного, і взагалі — баян. Але для мене то була (і залишається) важка тема для роздумів. Походжаючи святими київськими горами, приймаючи в їжу переважно овочеві салати, житній хліб і віскі з льодом, я роздумував про те, як швидко наближається п'ятирічний ювілей мого офісного життя, а також про те, що колись я мріяв стати музикантом, а потім — науковцем-гуманітарієм. І як нарешті знайти той шлях, який зведе до єдиного знаменника "те, що хочеться" з тим, що дає можливість добре заробляти. Бо інакше, виключивши одне, або інше, жити просто неможливо.
|
|
| Соціальний капітал і соціальний капітал |
[28 Feb 2012|09:01am] |
У збірці "Культура має значення" Френсіс Фукуяма слушно застерігає щодо неоднозначності природи соціального капіталу і, відтак, не обов'язково його корисності для розвитку й прогресу суспільства. Якщо, власне, про користь сильних горизонтальних зв'язків і взаємодовіри між громадянами для впевненого економічного росту ми знаємо лише в теорії (бо в Україні цього немає), то найкраще проілюструвати це може загальнозрозумілий приклад із чергою.
( Read more... )
|
|
|
[20 Feb 2012|10:45pm] |
Говорячи про відгуки на власну монографію "Дискурс українських медій", Володимир Кулик пише, що "в Україні рецензії були лише ненаукові: в газеті та на блозі одного з читачів, – що вказує на певний інтерес до книжки, але не замінює фахової дискусії."
Це, звичайно ж, печаль (але що в цій країні не печаль?), але дозволю собі приємність відзначити, що скромний блог літтераліс.ком (а також напівмертва спільнота scholar_ua@lj) не лишаються непоміченими.
|
|
|
[20 Feb 2012|09:30pm] |
Чудова збірка з трьох есеїв Кшиштофа Чижевського починається проникливою історією про двох монахів, старого й молодого, які, склавши обітницю мовчати впродовж дня і не фатати баб за сідниці, мандрують з пункту А до пункту Б. По дорозі їм трапляється річка, яку треба перейти, й баба, якій також треба на той берег і яка є випробовуванням для аскези. Оскільки річку не оминути, молодий, закривши очі, переходить її убрід, натомість старий фата бабу за сідниці, підніма й переносить на другий берег, наче той ґалантний фраєр. Ще до вечора молодий не витримує й криє матюками старого, порушивши першу частину суворої хрест на пузі два на жопі обітниці.
І в той час, коли все свідоме людство розуміє історію в контексті шо досвід приходить з роками, а молоде й зелене нехай повчиться, а також шо баби завжди в усьому винні, шановний Автор бачить у двох монахах частину цілого, в якому змагаються дві реакції на появу Іншої, та їхнє життя у світі-після-зустрічі-з-іншою на тому березі річки, що має тепер терпіти всю цю кроскультурну братію.
От шо значить практик ідей, аніматор культури, поет і есеїст.
|
|
