: іноді вони повертаються
Я хотів зробити це ще минулого року, ніби "на п'ятирічний ювілей". Але ж це якось вульгарно, коли йдеться про музику — "п'ятирічний ювілей".
Навесні 2005-го року я справді думав, що ось, нарешті, все добігає кінця, і найкраще, що може робити чесна людина у передчутті небуття — це залишити вдома костюм трубадура апокаліпсису, сісти на краєчку величезної прірви, і, бовтаючи ногами, спокійно чекати на неминуче.
Потім був Кай, якому не сподобалася ця постава, а ще за деякий час я одружився, народилася дочка, мізки потихеньку почали перебудовуватися, а книжкова полиця переростати у книжкові шафи.
Навесні 2005-го було записано ці уривки, які так і не стало духу довести до ладу. Вони звучать своєрідно (для мене особисто, адже в ХХІ столітті жодна музика вже не звучить своєрідно), так само як і напрочуд світле відчуття "кінця" було тоді чимось новим і незвичним. На платівці представлено все як є, тобто як було залишено тоді; бонус трек — єдина готова композиція, яка вже була у мережі. Обкладинку зробила у 2007-му році дружина.
Тим легше тут робити цю презентацію, що мене зараз читають переважно не ті ж самі люди, що й 6 років тому. Тож, усі закачують mp3 і здивовано знизують плечима — тю, шо в за. Всі ж ті, хто міг би щось там собі подумати, нічого не закачують, бо не прочитають цього (і це добре, бо подумають вони не те, що треба, хоча я і сам гаразд не знаю, що ж тут треба подумати). Ще кілька людей доброзичливо посміхнуться, і собі, можливо, згадають "старі часи".
Взагалі-то, можна було б про все це просто забути, але мене час від часу непокоїть вміст цієї шухляди. А єдиний спосіб позбутися цього відчуття — відчинити її.
Marooned
Another Spring to Die
self-release, 2005
rapidshare, mediafire, ifolder
перепрошую що без лж-кату, але така, бачте, персональна подія локального масштабу, дозволю собі
Я хотів зробити це ще минулого року, ніби "на п'ятирічний ювілей". Але ж це якось вульгарно, коли йдеться про музику — "п'ятирічний ювілей".
Навесні 2005-го року я справді думав, що ось, нарешті, все добігає кінця, і найкраще, що може робити чесна людина у передчутті небуття — це залишити вдома костюм трубадура апокаліпсису, сісти на краєчку величезної прірви, і, бовтаючи ногами, спокійно чекати на неминуче.
Потім був Кай, якому не сподобалася ця постава, а ще за деякий час я одружився, народилася дочка, мізки потихеньку почали перебудовуватися, а книжкова полиця переростати у книжкові шафи.
Навесні 2005-го було записано ці уривки, які так і не стало духу довести до ладу. Вони звучать своєрідно (для мене особисто, адже в ХХІ столітті жодна музика вже не звучить своєрідно), так само як і напрочуд світле відчуття "кінця" було тоді чимось новим і незвичним. На платівці представлено все як є, тобто як було залишено тоді; бонус трек — єдина готова композиція, яка вже була у мережі. Обкладинку зробила у 2007-му році дружина.
Тим легше тут робити цю презентацію, що мене зараз читають переважно не ті ж самі люди, що й 6 років тому. Тож, усі закачують mp3 і здивовано знизують плечима — тю, шо в за. Всі ж ті, хто міг би щось там собі подумати, нічого не закачують, бо не прочитають цього (і це добре, бо подумають вони не те, що треба, хоча я і сам гаразд не знаю, що ж тут треба подумати). Ще кілька людей доброзичливо посміхнуться, і собі, можливо, згадають "старі часи".
Взагалі-то, можна було б про все це просто забути, але мене час від часу непокоїть вміст цієї шухляди. А єдиний спосіб позбутися цього відчуття — відчинити її.
Another Spring to Die
self-release, 2005
rapidshare, mediafire, ifolder
перепрошую що без лж-кату, але така, бачте, персональна подія локального масштабу, дозволю собі