|

|

как величественно и живописно, почему я не художник? Посутеніло. Між Дніпром і Доном Перун переморгнувся з Посейдоном. Ударив грім. Пополотніли греки. Притьмом до гнізд верталися лелеки.
Насупило. Дніпро поворонів. Накрила греків піна бурунів.
І, пошпурлявши волею стихій, кудись прибило к матері лихій. Лиш завдяки прихильності Паллади, бо був би греку тут кінець балади.
Тож бідні греки, мокрі як хлющі, втягли човни на берег у кущі.
А де ж самим знайти тут укриття? Громи над головою гуркотять.
І скелі ще архейської доби стоять, немов камінні кадуби.
А злива ллє. Аж онде і печера є. Перун об скелю чиркає вогнем. А може, ними там і повечеряє якийсь страшний тутешній Поліфем?
Угору греки дерлися по кручі. З-під ніг котились камені грукучі.
В печеру темну вскочили, як в жлукто. Хопили стін, як тонучий корми. В печері щось завило, залулукало, черкнуло греків кігтями й крильми!
Перун кресав об скелі блискавиці. Тремтіло все — дерева, греки, птиці.
І ось тоді, проламуючі хащі, три голови звернувши врізнобіч, Змій пролетів. Вогнем дихнув із пащі. Бо Змій літає в горобину ніч.
Так ця поява греків настрахала! Чекали ранку, розпач огортав. Громи гриміли. Злива не вщухала. І у печері пугач реготав.
Грек перший вранці визирнув. Світало. Від страху серце дуже калатало.
Уже було спокійно все довкола. Із гнізд пташиних чувся кволий писк. І горизонт з плечима дискобола шпурнув у небо пурпуровий диск.
Ревли пороги. Був страшний той клекіт. В Дніпрі стояли Кам’яні Стоги. Богів з Олімпу марно тут і кликать, тут владарюють інші вже боги.
Тут можна їхні обриси розгледіть — обличчя скель похмуре і живе. І хмарка біла, наче Леда — Лебідь кудись туди, у Грецію пливе.
Якийсь дідок, сліпий на одне око, пасе козу на схилі одиноко.
І грек сказав: — А може, я прогавив? І вітер вщух, і дощик перестав. Щось не вернувся Змій отой Триглавий, що тут вночі над нами пролітав.
— Та прилетить, — сказав дідок. — Ще рано. А ти не бійсь. Пішов десь до чопа. Змій бореться лише з богатирями. Таких, як ти, цей Змій тут не чіпа. Ни разу еще мне не удалось прочесть всю поэму от начала до конца за один раз. Приходится отдыхать, так там много прекрасного.
|
|