"Сокрыла берега седая мгла..." (из М.Ореста)

СОНЕТ М.ОРЕСТА (М.К.Зерова) ИЗ СБОРНИКА "ДУША I ДОЛЯ"

Сокрыла берега седая мгла.
За нею ждут дары и наслажденья.
И мы забудем прежние лишенья,
Увидев гор родимых купола.

Как в светлый край дорога тяжела!
Вода таит коварные каменья,
И путь наш – постоянные боренья,
Опасности и бури без числа.

Кем возвратимся? Подлая судьбина
Сердца нам истоптала. Черных лет
В душе моей – немолчная кручина.

Она раздумий иссушила цвет,
И я боюсь, что край печалить милый
Не суждено мне собственной могилой.

-------------------------------------

Не видно берега у сивій млі.
За нею, ген – дари і насолоди.
І ми забудем давні недогоди,
Як рідних гір побачимо шпилі.

Далека путь до світлої землі!
Таять підступність рифів чорні води,
Багато бур і небезпек негоди
Збороти мусять наші кораблі.

Які ми будем там? Тяжка наруга
Серця стоптала нам – і років злих
В душі ридає незнищенна туга.

Вона зсушила вицвіт дум моїх,
І я боюсь країни запашної
Не отемнити власною труною.