|
|
Пишет stran_nik (![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo.gif){kind=small} stran_nik)@ 2008-04-29 14:16:00 |
 |
|
 |
|
|
|
|
|
|
 |
|
 |
Из старенького: переводы двух сонетов М.Ореста
Михайло Орест (М.К.Зеров)
(1901-1963)
СОНЕТ ИЗ СБОРНИКА "ЛУНИ ЛIТ"
Нет, не сокрылось счастье дня былого:
Во мне живет его прекрасный свет.
Иду туда, где мой остался след, –
В мир радостного гомона лесного.
Блеск ягод земляничных вижу снова,
Косуль полёт, боярышника цвет;
Тут – папоротник свой хранит секрет;
Там – слышу звук кукушкиного зова...
Вдруг краски счастья гаснут. В полутьме –
Квадрат окна. К моим стенаньям глухи
Решетка, дверь стальная... Я в тюрьме.
Я не желаю гибнуть здесь, о духи!
Я – сын свободы. Разорвите сеть!
Молю: во тьме не дайте умереть!
-------------
Прекрасні дні, в минулім потонулі!
Ще образ ваш не стерся, не поблід:
Іду в ліси, де мій зостався слід,
І знов мені шумлять дерева чулі.
Я бачу блискавичний біг козулі,
Таємну папороть і тихий глід,
Суниць я бачу ароматний плід
І п’ю блаженним слухом клич зозулі...
Враз барви щастя гаснуть. У пітьмі
Квадрат вікна біліє. Чорні грати,
В залізні двері. Тиша. Я – в тюрмі.
О духи! Я не хочу тут конати,
Я – волі син. Порвіть погубну сіть!
Я плачу, я благаю, поможіть!
СОНЕТ ИЗ СБОРНИКА "ДУША I ДОЛЯ"
Сокрыла берега седая мгла.
За нею ждут дары и наслажденья.
И мы забудем прежние лишенья,
Увидев гор родимых купола.
Как в светлый край дорога тяжела!
Вода таит коварные каменья,
И путь наш – постоянные боренья,
Опасности и бури без числа.
Кем возвратимся? Подлая судьбина
Сердца нам истоптала. Черных лет
В душе моей – немолчная кручина.
Она раздумий иссушила цвет,
И я боюсь, что край печалить милый
Не суждено мне собственной могилой.
-------------
Не видно берега у сивій млі.
За нею, ген – дари і насолоди.
І ми забудем давні недогоди,
Як рідних гір побачимо шпилі.
Далека путь до світлої землі!
Таять підступність рифів чорні води,
Багато бур і небезпек негоди
Збороти мусять наші кораблі.
Які ми будем там? Тяжка наруга
Серця стоптала нам – і років злих
В душі ридає незнищенна туга.
Вона зсушила вицвіт дум моїх,
І я боюсь країни запашної
Не отемнити власною труною.
-------------------
Переводы написаны в 2004 году в рамках одного из конкурсов на форуме "Век перевода", опубликованы в книге "Ворожба", в моём ЖЖ были выложены в августе 2004 года.
Михайло Орест (М.К.Зеров)
(1901-1963)
СОНЕТ ИЗ СБОРНИКА "ЛУНИ ЛIТ"
Нет, не сокрылось счастье дня былого:
Во мне живет его прекрасный свет.
Иду туда, где мой остался след, –
В мир радостного гомона лесного.
Блеск ягод земляничных вижу снова,
Косуль полёт, боярышника цвет;
Тут – папоротник свой хранит секрет;
Там – слышу звук кукушкиного зова...
Вдруг краски счастья гаснут. В полутьме –
Квадрат окна. К моим стенаньям глухи
Решетка, дверь стальная... Я в тюрьме.
Я не желаю гибнуть здесь, о духи!
Я – сын свободы. Разорвите сеть!
Молю: во тьме не дайте умереть!
-------------
Прекрасні дні, в минулім потонулі!
Ще образ ваш не стерся, не поблід:
Іду в ліси, де мій зостався слід,
І знов мені шумлять дерева чулі.
Я бачу блискавичний біг козулі,
Таємну папороть і тихий глід,
Суниць я бачу ароматний плід
І п’ю блаженним слухом клич зозулі...
Враз барви щастя гаснуть. У пітьмі
Квадрат вікна біліє. Чорні грати,
В залізні двері. Тиша. Я – в тюрмі.
О духи! Я не хочу тут конати,
Я – волі син. Порвіть погубну сіть!
Я плачу, я благаю, поможіть!
СОНЕТ ИЗ СБОРНИКА "ДУША I ДОЛЯ"
Сокрыла берега седая мгла.
За нею ждут дары и наслажденья.
И мы забудем прежние лишенья,
Увидев гор родимых купола.
Как в светлый край дорога тяжела!
Вода таит коварные каменья,
И путь наш – постоянные боренья,
Опасности и бури без числа.
Кем возвратимся? Подлая судьбина
Сердца нам истоптала. Черных лет
В душе моей – немолчная кручина.
Она раздумий иссушила цвет,
И я боюсь, что край печалить милый
Не суждено мне собственной могилой.
-------------
Не видно берега у сивій млі.
За нею, ген – дари і насолоди.
І ми забудем давні недогоди,
Як рідних гір побачимо шпилі.
Далека путь до світлої землі!
Таять підступність рифів чорні води,
Багато бур і небезпек негоди
Збороти мусять наші кораблі.
Які ми будем там? Тяжка наруга
Серця стоптала нам – і років злих
В душі ридає незнищенна туга.
Вона зсушила вицвіт дум моїх,
І я боюсь країни запашної
Не отемнити власною труною.
-------------------
Переводы написаны в 2004 году в рамках одного из конкурсов на форуме "Век перевода", опубликованы в книге "Ворожба", в моём ЖЖ были выложены в августе 2004 года.
