[Recent Entries][Archive][Friends][User Info]
| December 1st, 2009 | |
|---|---|
| 08:34 pm [Link] |     Сегодня Окружной Административный суд Киева 26 ноября утвердил мировое соглашение между Национальной экспертной комиссией по вопросам защиты общественной морали и писателем Олесем Ульяненко, произведение которого было запрещено как порнографическое за употребление слова анус и некоторых других неформатных слов. Зато согласно новой школьной программе, утвержденной Министерством образования, для ознакомления и изучения на уроках отечественной литературы рекомендуются произведения сестры одного из руководителей Службы Бандеризации Украины, где в форме садо-мазо показываются "коммунистические садисты, издевающиеся над юными бандеровками.   У Марии Матиос любознательные школьники могут обогатиться духовно: «...І знову зганяли село до сільради... Під чорною стіною... сиділо... двоє мерців: молоденький хлопець і зовсім юна дівчина, можна сказати, майже дівчинка... Геть зовсім голі, як мама на світ родила... У дівчини між широко розкинутими ногами, так що було видно велику родиму пляму на внутрішній стороні стегна, стирчала соснова шишка, прикриваючи руде волоссячко її срамоти. Замість грудей чорніли дві глибокі діри із запеклою кров'ю. Одне око у дівчини було вибите і також зяяло моторошно виколупаною дірою.... — Ну, що? — запитав Дідушенко, кинувши цигарку на трупи: — Впізнали, що за блядь носила їсти цьому бандері?...Але мені тепер байдуже, хто ця лярва. Любов до гроба! — засміявся крізь зуби і сплюнув. —...Так буде з усіма, хто наважиться чинити опір чи перечити радянській владі....Іще не знайшовся такий, що обдурив би радянську владу, йоб вашу мать». "Найкраща книга останнього 15-річчя, яка вплинула на український світ - "Солодка Даруся": "Двобій між чужим, неприродним, неморальним, — тим, що намагалося вкоренитися тут після великої війни, й тим, що рятувало свій прадавній уклад та звичаї, свою натуру й маєток, сягав, здавалося, апогею. Смерть і вигнання зависли над горами, як отой новий прапор над сільрадою, ніби зумисне вимащений у кривавий колір людського мозолю... Зло чинилося наліво й направо, незагнуздане зло людини супроти людини. Воно було страшніше, ніж зло звірини супроти звірини". "ї молоді братове без вагання склали свої буйні голови, а червона гадина розлазиться в усі шпари — й ніхто не може її спинити". А вот диалог диалог двух представителей оуновского подполья (эта сказка должна убедить в существовании отрядов "переодетых энкаведешников, от имени УПА уничтожавших мирных жителей): « — Ми ж не мали наміру ліквідовувати оту засранку — вчительку з Ясенова! Вона лиш місяць, як звалилася на діточу голову з тої Полтави. А тепер нам приписують і трупи з криниці в Березові, й двох повішеників з-під Шепота. Кому я буду розказувати, що ми не давали команди на її ліквідацію? Кому я буду розказувати, що Коляй здурів від горя й сам чинить помсту над тими, над ким хоче? А він же сотенний! За ним люди! Корнелія стояла на колінах і плакала: — Друже «Березо»... А хто нам що казав, коли без суду й слідства закатрупили Ольдзю лише за те, що вона сестра чотового «Орла»?! А хто перед нами сповідався за Шевчуків, яких замордували просто так, щоб потім спихнути на нас невинні жертви? Ви забули, що це зробили стрибки?.. Як не Коляй, то хтось інший усе одно накинув би мотуз на шию тій учительці, бо вона, замість рахувати, вчила наших дітей, що Бога нема й нема України. Ви забули?! — Нічого я не забув, «Ялино»... Але я не хочу ходити з гріхом на душі, поки ходжу цим світом...» "Німчуки в селі поводили себе мирно. Хіба що ходили по хатах та забирали птицю і свиней на заріз, але ні до кого німець не прийшов по кури двічі, чим викликав мовчазне схвалення. А так людей особливо не чіпали. Дітям роздали не бачені досі в Черемошнім довгі цукерки у блискучих обгортках та якісь дивні фрукти, формою схожі на яблука". Более того, в романе Марии Матиос предпринимается хоть и художественно бездарная, а все же попытка духовно породниться с "великим рейхом і його фірером". Ну просто умилительно выглядит "Німецький офіцер... із таким знаком на рукаві, як у Черемошному писали писанки — двома перекладеними навхрест і загнутими в різні боки скобами...", который заботливо успокоил: "Німець сказав, що велика Німеччина і великий фірер Адольф Гітлер почали війну з большевиками заради визволення окупованих людей з-під страху і безчинств; казав війни не боятися, але нову владу слухати, а про тих, хто тут чинив людям кривди впродовж останнього року, забути назавжди". — Всякої було, кумко... І добро, і лихо робили. Я то ще пам'ятаю, як у сороковім році прийшли перші маскалі... То скажу вам, кумко, що так ті маскалі файно наших жінок просили, що легше було їм дати, як відказати. І що ви думаєте — ми давали потрохи, бо свій так файно не запросить". |