Entry tags:

театр

deus ex machina
Ходили в Шевченка на "Бурлаку", за однойменною п'єсою І. Тобілевича.

Постановка О. Ковшуна справляє враження. Ландшафт просто таки пульсує живими образами - українські селяни, одягнені як аборигени, відтіняються культурологом-перекладачем, що весь час розповідає представникові Євросоюзу про наших предків аріїв і найдавнішу у світі цивілізацію на берегах Дніпра; фізіономії місцевого криміналу при владі надто знайомі глядачам - в особі Михайла Михайловича можна побачити Михайла Марковича, а в Геші (в оригіналі у Тобілевича - Гершко) однозначно розпізнається Гепа. Ковшун, до речі, на початку вересня непрозоро натякав, що не знає, які наслідки матиме ця вистава, зроблена спеціально для нашого міста (додам - під вибори).

Нема що казати, zeitgeist передано повною мірою. Якщо у автора оригінальної п'єси було зрозуміло де добро, де зло, то в сучасній постановці обидві сторони виглядають не надто приємно (парадокс, адже Панаса немає в чому звинувачувати) і до кінця неясно, як саме має вирішитись доля героїв. А вирішитись вона має так, як і мріє українець ХХІ століття - обидва претенденти на посаду сільського голови дивом помирають і Богородиця з благодаттю сходить з небес. Щасливі селяни засівають вільну землю. Завіса.

І цей глибоко містичний фінал чи не найбільше жахає, адже, вочевидь, саме так і мислить абсолютна більшість із нас. Проблему має вирішити deus ex machina, що означає глибоко вкорінену приреченість у неможливість і непотрібність самим у цю проблему втручатися.

Спеціально для сцени із чотириденною тріумфальною пиятикою Ковшун ввів образ Блаженної, яку грала чарівна Ірина Роженко. Підхмелені можновладці знущаються з неї і ґвалтують її, в результаті чого Блаженна помирає. Коли погасло світло, зал вибухнув оваціями. Було щось інфернальне у поєднанні персонажів, приречено чекающих на диво, із залом, що захоплено аплодує жахливому злочинові.