Мовладі Удугов: "Як це можливо в 21 столітті?", - спитаєте ви...!

Останнім часом в українських ЗМІ почастішали статті й матеріали про «чеченських найманців», які чинять злочини в Україні, знущаються над тілами загиблих українців, убивають священиків, зривають з убитих хрести тощо.

В одній з останніх подібних публікацій йдеться про те, що в Маріуполі «чеченські найманці» вже мертвому засткомандира батальйону «Дніпро» Сергію Демиденку «відрізали вуха й викололи очі».

Автор допису такий собі активіст Сергій Іванов написав:

«…Это сделали чеченские наёмники. Кадыровцы. «Чехи», «духи», «звери». Надругались над телом нашего солдата вместе с русскими «зелёными человечками».

При чому, «зелених чоловічків» непомітно відсунуто на другі ролі.

В коментарях до подібних сповіщень і статей тема «чеченських звірств» розкручується ще більше, а деякі взагалі занурились у «релігійні дослідження вірувань чеченців», виставляючи на загал при цьому власне невігластво, а то й відверту тупість.

Так один з коментаторів у відповідь на «осквернення трупів українців» пропонує вимащувати полонених чеченців і їхні трупи свинячим гноєм, після чого згодувати свиням, і таким чином, мовляв, «їм автоматично буде закрито доступ до Раю».

Подібного роду ахінею в українських ЗМІ розповсюджують не лише і не стільки обивателі-невігласи, скільки російські інформаційні підрозділи, які проводять психологічні спецоперації з дезорієнтації супротивника і провокування населення на хибні цілі.

В Чечні і на Кавказі загалом добре відома тактика психологічної війни, ку веде Росія.

У зв’язку з цим хочу звернутися до ЗМІ та журналістів України з наступним закликом:

Не називайте членів російських терористичних груп, що діють в Україні, «чеченцями». Насправді це російські спецбанди, в які входять представники різних етнічних груп, в тому числі й чеченці з числа націонал-зрадників та віровідступників (муртадів), які не лише не зривають хрести, а навпаки – вішають їх собі на груди, пишаючись тим, що їх відзначили залізною брязкіткою за вірну службу Росії.

Стосовно російських спецбанд, то ще з часів горбачовської «перебудови» вони вирізали на тілах своїх жертв хрести, вбивали вагітних жінок саперними лопатами, давили живу плоть танками, спалювали живцем, годували свиней немовлятами на очах матерів, як це було в Інгушетії. І про це вам можуть розповісти не тільки чеченці та інгуші, але й таджики, турки-месхетинці, азербайджанці, грузини.

Для того, щоб чинити ці звірства російському солдату навіть не потрібно проходити так звану спецпідготовку. Він готовий до цього з підліткового віку по факту того середовища і звичаїв, які панують в Росії. І якщо жертва беззахисна, а садист відчуває свою безкарність, то він із захватом буде збиткуватись над жертвою, і йому не потрібен наказ зверху.

Можливо буде некоректно розповідати українцям, які пережили Голодомор і масову різню, на що здатні російські окупанти, але у людей часто слабшає історична пам’ять під впливом оскаженілої пропаганди ворога.

Що стосується кадировців. То це не найманці, а путінські собаки, російські маріонетки без роду, без племені. В Чечні російські окупанти називають їх «разовими», тому що їх використовують як витратний матеріал в боях проти муджахидів.

Найманець – людина вільна. А це каста рабів, пси режиму, безвольна шушваль, яка боїться свого хазяїна більше, аніж Бога.

Тому прохання – не називайте їх «чеченцями» або «чеченськими найманцями». Називайте їх «кадировцями», «зрадниками чеченського народу». «путінськими собаками» і т.і. Відокремлюйте їх, відділяйте від чеченців. Введіть у вжиток відповідну термінологію на власний розсуд.

Нагадуйте, що ці зрадники вбивають, викрадають, катують чеченський народ і є псами окупантів. Пишіть про те, що кадировці воюють на боці окупантів проти власного народу, воюють проти муджахидів Чечні та Імарату Кавказ. Це ваші вороги і наші вороги.

Зрадник, який продав народ за собачу юшку, не може бути сміливим. Його не треба боятись. Він може бути підлим, брехливим, підступним, жорстоким, не більше.

Його сміливість – це сміливість собаки, який відчуває свою силу за спиною хазяїна і кидається на кожного, на кого він скаже фас. Але якщо врубати собацюрі кованим черевиком в морду, то пес, піджавши хвоста, біжить до ніг хазяїна.

Ось їхня справжня психологія. І це не перебільшення. Це факт, доведений життям.

Останні 25 років боротьби проти російських окупантів багато чого навчили чеченський народ. Ми знаємо й ціну домовленостей з росіянами, знаємо чого варті «підтримка» й «стурбованість» західних політиків. Чеченці давно перекладають абревіатуру ООН, як «Организация Оправдания Насилия»

Ми хочемо вас застерегти від інформаційної пастки і фантомних цілей. Щоб орієнтуватися в політичних реаліях, ефективно боротись з ворогом, треба в першу чергу дуже тверезо, зрозуміло й недвозначно назвати речі своїми іменами.

Однією з проблем Грузії було те, що влада цієї країни довгі роки уникала називати ворога ворогом, окупанта окупантом, загрозу загрозою, окупацію окупацією, граючи в так звану реальну політику, продаючи сусідів і сподіваючись у власника казино виграти джек-пот.

Життя показало, що так не буває. Грузини не хочуть в цьому зізнаватись досі, але насправді Захід, на який вони так сподівались і навіть вирушили до Афганістану вбивати мусульман, по суті пальцем не ворухнув, щоб реально осадити Росію.

Сьогодні влада України частково повторює ту ж помилку. У вас захоплено частину країни, окуповано територію, яка є не в кожної держави, з чисельністю населення в 2,5 мільйони людей. Повним ходом іде війна, а ваша влада і ЗМІ все ще розмірковують на тему «можливого вторгнення російських військ».

Вторгнення давно відбулося, при цьому влада України, як ні в чому не бувало, примудряється торгувати з окупантом газом, вибиваючи пільги, готувати документи в якісь суди з приводу Криму, продовжувати політичні, культурні й економічні відносини, їдуть на олімпіаду, повторюють, як заклинання рефрен про «мирні перемовини» замість того, щоб оголосити військовий стан і масову мобілізацію населення.

Це незбагненно, як могли без жодного пострілу здатися близько 200 військових (?) частин Криму. І кому? Нахабному непотребу. І ніякою корупцією в армії це неможливо виправдати. Корупція і казнокрадство є у всіх арміях світу. А російську армію без цього й уявити не можна.

Це неможливо виправдати навіть відсутністю ідеології. В цьому випадку мало би спрацювати хочаб примітивне «не з нашого села» чи «не з нашої вулиці». Замість цього повна прострація й надія на дядьків у коркових шоломах. Але це хибна надія. На чолі США безвольний базіка, а Європа, як висловився один відставний генерал НАТО – економічний гігант і військово-політичний карлик одночасно. Але навіть не це головна причина її неспроможності.

Маразм і моральний розклад тих, на кого ви розраховуєте давно перевершили фантазії навіть найсміливіших футуристів і філософів. Як можна розраховувати на допомогу і заступництво європейських країн, де найбільш значущою суспільною ініціативою вважається захист прав педерастів, де міністром оборони можуть призначити вагітну жінку і навіть джазову співачку. Це не фігура мови, а реальність. Просто поцікавтесь, хто очолює військові відомства ваших «союзників» у деяких країнах Європи.

Оцінивши всю цю потворну панораму, задайте собі запитання – якщо Путін «стурбується» захистом російського населення країн Балтії, чи врятує балтійські республіки членство в НАТО, чи вступатимуть європейські країни у військове протистояння з ядерною державою, виконуючи відомий 5-й пункт, якщо стара духовка Кісінджер звернеться з сакраментальним запитанням до американців – «Чи готові ви померти за Нарву»?

Погодьтеся. У вас закрадаються великі сумніви, звісно, якщо ви нашаштовані тверезо оцінювати ситуацію.

Окрім фантомного поняття «світове співтовариство» і дуже живучої омани «заграница нам поможет» є багато стереотипів, які вперто втовкмачують у свідомість людей, викликаючи світоглядну недоумкуватість. Але це окрема тема.

Згадаймо лише риторичне здивування – «як це можливо в 21 столітті?» Тобто, це коли реальність не співпадає з нав’язаним уявленням про те, що чим більш віддаляється людське суспільство від 1-го століття або так званого середньовіччя, тим нібито більше в ньому переважають гуманістичні імперативи. Чого варті лишень горезвісні «права людини».

Насправді 21-е століття відрізняється від 1-го століття лише тим, що в 1-у столітті не було інтернету, фосфорних бомб, крилатих ракет і зарину. Варварство гунів, сарматів, монголів відрізняється від варварства росіян, американців та їхніх багаточисельних ручних диктаторів по всьому світу лише технічно. Вони не могли, як американці однією бомбою знищити 200 000 людей, а мільйони тих, хто вижив, приректи на такі страждання, що вони заздрили мертвим.

Тим варварам доводилося робити все власноруч: мечами, піками, сокирами…

Всі ці роки після розпаду Радянського союзу, росіяни страждали від того, що втратили «велич». А «велич» в сучасному світі доводиться за наявності двох умов.

Перше – потрібно безпардонно порушити т.з. міжнародні закони, статути, домовленості. Друге – треба залишитися при цьому безкарним, не зважаючи на те, що світ гуде й обурюється.

Наприклад, Америка «довела» свою «великість» здійснивши вторгнення в Ірак, хоча весь світ протестував проти цього, в тому числі 80% американців були проти вторгнення. Багаточисельні демонстрації, мітинги й протести впливали на прийняття рішення американським і британським керівництвом не більш, аніж бекання вівець на пастуха.

Свого часу Путін на одній з зустрічей, здається в Мюнхені, не без глузування зазначив, що вторгнення до Іраку виправдовувалося наявністю ЗМУ у Садама. І де ж це ЗМУ? – спитав він, іронічно відповівши, - Я би давно вже що-небудь знайшов.

Путін всі ці роки випробовував на міцність західний альянс. І кожного разу переконувався в його неспроможності.

Проковтнули масову різню в Чечні, хоч чеченці провели зразкові демвибори президента і парламенту в 1997 році під наглядом ОБСЄ і дотримались усіх демократичних ритуалів.

Проковтнули неодноразові вбивства політичних біженців на Заході, в тому числі з допомогою радіаційного теракту в Лондоні.

Проковтнули вторгнення в Грузію, але це ще нехай… Можна було би забалакати, висловити сумнозвісне «занепокоєння».

Але вбивство усієї польської еліти на чолі з президентом Качинським – випадок безпрецедентний у новітній історії. Польща і член Євросоюзу, і член НАТО. І коли це ганебно проковтнули, Путін зрозумів, що можна робити все що завгодно, і «поважні західні партнери» проковтнуть будь-який навіть кричущий фол.

Щоб довести «велич» треба було зробити дещо значне й демонстративне, і ось він напав на Україну.

Щоб довести «велич» Путін реалізує першу умову – безсоромно порушує домовленість про «збереження цілісності», про «ненапад», «непорушність кордонів» тощо. До речі, гарантами цієї домовленості виступили США, Росія і Англія. І де ці гарантії?

Тепер йому треба отримати другу умову «величі» - лишитись безкарним. Подивимось, що з цього вийде. Чи дозволено бику те, що дозволено Юпітеру, чи все ж правий був римський комедіограф?!

Санкціями, якими погрожує Америка та її союзники, агресора не зупинити – це зрозуміло будь-кому, хто хоч трохи знає росіян. Бідність, бруд, обпльовані бараки для них звичні. Їм потрібні лише дві речі – «великая держава» та прийнятні ціни на горілку.

Лише сам український народ може приборкати агресора. Якщо лише він розбудить власну історичну пам’ять і усвідомить, що нема іншого виходу, окрім того, як тотально мобілізуватися і відчайдушно битись за збереження своєї країни. Може тоді й прийде реальна допомога.

Путін зі своїми найближчими подільниками прорахували певні ходи своєї авантюри. Найголовніша його надія була на те, що українці не чинитимуть значного військового спротиву. Це підтвердив Крим, а також розмірковування українських політиків і т.з. експертів про те, що треба готуватися до… партизанської війни.

Повний маразм. Цю тухлу пораженську ідею нав’язують країні з населенням в 46 млн. людей і потужним ВПК! До речі, російський ракетно-ядерний потенціал значною мірою залежить від українського ВПК та українських фахівців. Але в Києві навіть гадки не мають скористатися цією перевагою.

Та ж історія з горезвісною газовою трубою. Влада України стоїчно «тримає свої зобов’язання» і не перекриває трубу в той час, як агресор шматує країну, живлячись від цієї труби. Що це, мараз чи параліч волі? Чи те й інше разом, помножені на корисливість і зрадництво?

У чеченців є приказка – «війну можна зупинити лише війною». А давньоримська мудрість нагадує, що війни не можна уникнути, її лише можна відтягти на користь супротивника.

Путінська авантюра багато в чому квола. За царизму російський шовінізм прикривався такою собі місією «звільнення слов’янських народів», за комунізму росіяни боролися за «визволення трудящих всього світу», а за Путіна російський шовінізм позбувся навіть фігового листка, що прикриває його сором. Він абсолютно голий, нічим не прихований і тому виглядає потворно. Він просто недієздатний.

Та й час інший, нема в Росії таких людських ресурсів, як то бажають подати кремлівські політтехнологи

Можливо, сьогодні українському народові трапився історичний шанс приборкати агресора, назавжди позбавити його імперських ілюзій і створити нарешті власну національну державу.

Та голими грудьми Femen, які стали символом України завдяки 20-річній пропаганді розпусти та моральної потворності, це завдання не вирішити.

Для цього необхідно проявити чоловічу волю. Потрібно поставити на чолі країни тих, хто ставить на кін власне життя, а не газову трубу і транші МВФ. І такі лідери сьогодні в Україні є.

Голова служби інформації «Імарату Кавказ»

Мовладі Удугов

переклала з російської Тетяна Близнюк

Джерело: http://www.kavkazcenter.com/russ/content/2014/05/12/104562.shtml