ну, тоже так! Киев -- метрополия, а, например, Мариуполь провинция. Просто, тут не настолько ярко это выражено, как в мск. но все мои друзья-знакомые и незнакомые, которые хоть немного умнее паровоза - уже в Киеве, давно -- мучаются ностальгией.

что касается денег мариупольских меткомбинатов, то много остается в городе. Раньше оставалось Очень Много, под видом социальных аптек, детсадов, больниц и всякой херни, чтобы не отдавать Киеву. Сейчас -- не знаю. Наверное, уже другая политика. Мариуполь, сложный для понимания в этом отношении город. Сейчас, тут курортников много, едут многие от войны. Еще всякие ОБСЕ, благотворительные, миротворческие фонды. в соседнем дом открылся какой-то Женевский Фонд защиты семьи. греческий Кариотида или как-то так у греческого консульства. Штаб-квартира ООН и ОБСЕ снимают многоэтажку у по-моему тарутовского Азовинтекса -- вокруг нее забор построили -- типа крепости с башней. ладно не буду тут тайны сильно рассказывать, чтобы не навредить городу..и отцам-основателям нашего Эдж-Сити!

(Reply to this) (Thread)

мне тоже так показалось, что Киев больше столица (со своими привелегиями конечно), но меньше похож на Москву. Почему например народ голосует против федерализации - значит в какой то мере федерация существует де-факто, и просто мало кто хочет усиления одной мафии (местной) против другой (столичной) - то есть они пребывают в оптимальном состоянии, когда выясняют отношения между собой и не мешают жить собственно гражданам.
Жители Крыма и донбасса конечно пролетели бы априори - даже если бы не было никаких войн (а в Крыму и не было). При Москве бы они так не смогли выебываться как при Киеве.

(Reply to this) (Parent)

киев играет роль упыря. высасывает средства из всех регионов (в первую очередь из производящих, т.е. из донбасса) и потом распределяет их: себе и галичнама ибо "елита укропская, Пиэмонт дэржавности"

(Reply to this) (Thread)

я уже не мог становиться толще
я просто вытекал из треда

(Reply to this) (Parent)

саси венин хуй пидор

(Reply to this) (Parent)

Немає на Землі міста більш пристосованого до поезії та менш придатного для політики, ніж Київ.
Місто-парк. Млосність розлита в повітрі. Попереду -вічність... Тут можливі дівчата й морозиво, тільки не політика. Поетично-філософський дух міста визначає його історію. Захопивши Київ у 1240 році, татари розслабилися і незабаром припинили свої завоювання.
Уже з XII століття князі виносять свої замки з Києва у Вишгород, в Китаєве. Діяльне й агресивне козацтво влаштовувало свої столиці то в Чигирині, то в Батурині - де завгодно, тільки не в Києві. Сюди вони приїздили молитися.
Щоб не казали в Казані, Кацапляндія - це, насамперед, Москва. А Україна, передусім, щоб там не плели на Печер-
ську, - Дніпро. Кацапія формувалася москвичами, навколо Москви. Україна осідала на берегах Дніпра. Хоча найкращі з нас повсякчас прагнули втекти за Дунай. Все стає зрозумілим, тільки-но усвідомлюєш, що Московія - це місто, а Україна - це річка. Київ - лише одна з пристаней на березі. Хоча, поза сумнівом, у нашій історії він значив не менше, ніж Черкаси.
Проте насправді Київ - поза політичною історією та фізичною географією. Часто цитують: «Київ - мати городам руським». І значущим є це насилля літописця над граматикою. Він не про історію казав. Про підсвідомість. І перекладати з церковнослов'янської це потрібно в юнгіан-ському сенсі: АНІМА містам руським. Ще повторюють, що Київ - новий Єрусалим. Новіший за той Єрусалим, з якого пішов до Риму Петро (Камінь) чи за Небесний Єрусалим, що його з волі Риму прагнув здобути Петро Пустельник? Другий Небесному та земному - підземний, підсвідомий, печерний.
Якимись вуличками я дійшов з тилу до Софійського монастиря, там, де Брама Заборовського, й вирішив спуститися на Хрещатик й просунутися далі аж до Лаври.
До цих роздумів мене спонукав дух міста, не забудова, адже траплялися будинки переважно часів будівельного буму початку XX століття - провінційний модерн та жалюгідна купецька еклектика.
Київ визначили: Андрій Первозванний своїм пророцтвом та Андрій Боголюбський своїм підпалом. Сакральна велич та політична ницість. Тому в Києві не зберігаються фортеці, на відміну від церков. Найдавніші топоніми - гори та печери (ніби й не про місто йдеться).
Київ люблять за провінційний шарм. За тишу і замріяність. Якимось дивом зберігся Марийський палац (я ви-
рішив обійти його через парк) - дача імператриці-матері. У XIX та XX столітті Київ - уже не причал, а дача. В сімнадцятому році тут нарешті постав революційний уряд (який так і не спромігся нікого гільйотинувати) й одразу втік до Вінниці. Було б Скоропадському творити гетьманат нижче по Дніпру, може б і втримався. Через дев'яносто років українці знову зібралися до революції, та стали робити її чомусь знову в Києві - вийшов фестиваль. «Кучму геть» -співали вони на майдані, «і ім'я нам - легіон», - відлунювало їм з Лисої гори.
Коли більшовики ще сприймали свою революцію всерйоз, вони влаштували столицю радянської України в Харкові, тому що Київ несумісний із революцією. Ні з соціалістичною, ні з національною. Тому столиця Рейхскомісаріату була в Рівному.
Цікаво прилетіти до Києва з Москви (як із Содома в Го-мору). Московський аеропорт (їх там п'ять) переповнений різноликими юрбами, суєтою і суїцидом, тонкий істеричний присмак у повітрі. І от ви приземляєтеся в Борисполі. Столичний аеропорт. Співають пташки, запах трав, тиша і спокій, як на сільському цвинтарі. Зараз його прагнуть добудувати, збільшити потік літаків. Це небезпечно. Замріяні диспетчери марять потойбічним.
Київ не виринув зі своєї сонної трансценденцїї і тоді, коли в Інституті шляхетних дівчаток розстрілювали одного за одним десятки тисяч людей. І тоді, коли мільйони гинули на Лютізькому і Букринському плацдармах. І люди в синіх петлицях, і спалені будинки, і підірвані заводи не цікавили духів тутешніх ярів і печер.
Я дійшов до Верховної Ради - головного центру політичних інтриг і скандалів. Де упрілі журналісти? Де депутати, що б'ються, де метушня царедворців, де життя? У коридорах -тиша, можна сісти і добре виспатися, ніхто не потурбує.
Аж ось всі забігають, закричать, напружаться, спітніють у вирі боротьби... і все залишиться як було, за литовців, за поляків, за москалів, за совєтів, за німців, за пере-стройщиків... У Києві все як було...
Кияни - це селяни. В кращому випадку - дачники. Я знав одного шахрая, то він якимось чином виграв вибори в Дніпропетровську (місті міщан), а згодом вирішив на тих же понтах балотуватися у Києві. Пролетів зі свистом. Тут міські примочки не канають. Попередній мер був селюком. В адміністрації десять років стояв стійкий запах часнику. Мер подобався киянам. Він міг спотворювати Печерськ і Ярославів Вал, як хотів, проте злетів одразу, як замахнувся на Лису гору. Кияни не здогадувалися про небезпеку. Генеральний план розвитку міста був найсекретнішим документом країни, проте прабаба-відьмачка застогнала в душі кожного київського селюка.
Київ - новий Єрусалим. Тут добре молитися, правити звідси неможливо.
Якщо ми хочемо великого майбутнього для України, ми повинні подбати, щоб адміністративний, політичний, економічний центр держави був там, де неможливо відпочивати, неможливо займатися нічим іншим, окрім політики. Наприклад, у Кривому Розі. Це сьогодні він кривий, але коли ми з Вовчиком та дядьком Петром візьмемо його раптовою шабельною атакою, він перетвориться на «ріг достатку». Головне - нічого не переносити з Києва. Нехай залишаться там Президент і Верховна Рада. Нехай залишиться там уряд. Нехай продовжують займатися самокопаниям, пошуком сенсу, оптимізацією карми, чим завгодно, тільки не управлінням державою, поки не зістаряться і не помруть.
А керувати, нав'язувати і боротися будуть нові люди, з нової столиці, де не буде місця для саморефлексїї, а лише для наполеонівських задумів і грандіозних авантюр.