Одного туманого ранку, 
Коли сонце сходить так поволі,
Після битви під Крутами
Вмирав її молодший син,
Мужньо, як воїн.
Крізь сльози вона
Й сьогодні чує його голос...


Ма, якщо б прожити знов життя,
Якщо б мій шлях не мав кінця,
Якщо б вогонь не гас в серцях,
То я, то я б усе віддав лише,
Щоб обійняти знов тебе.


Остання посмішка полинула
Та застигла на його обличчі,
Життя промайнуло в 
Одну мить перед очима.
Немов у дитинстві його 
Торкнулися руки матері,
І у свої остані хвилини 
Він почув її плач...


Мій син, якщо б вернути час назад,
Якщо б не сльози на очах,
Якщо б здолати свій страх,
То я, я б віддала усе лише,
Щоб обійняти знов тебе.


Якщо б вернути час назад,
Якщо б не сльози на очах,
Якщо б здолати свій страх,
Якщо б прожити знов життя,
Якщо б мій шлях не мав кінця,
Якщо б вогонь не гас в серцях.
Нехай, стотисяч років пройде ще,
Щоб обійняти знов тебе....

Одним туманным утром,
Когда солнце всходит неспеша.
После битвы под Крутами
Умирал ее младший сын,
Мужественно, как воин.
И сквозь слезы она
И по сей день слышыт его голос...


Мать, если бы прожить вновь жизнь,
Если б мой путь не имел конца,
Если б огонь не угас в сердцах
То я, то я все бы отдал лишь за то
Чтобы обнять опять тебя..


Последняя улыбка мелькнула
И застыла на его лице.
Жизнь пролетела в один миг перед глазами.
Как будто в детстве его
Коснулись руки матери.
И в свои последние минуты
Он услышал ее плач...


Мой сын, если б вернуть время назад,
Если б не слезы на глазах,
Если б одолеть свой страх,
То я, я б отдала все лишь
Чтобы обнять опять тебя.


Если б вернуть время назад,
Если б не слезы на глазах,
Если б одолеть свой страх,
Если б прожить снова жизнь,
Если б мой путь не имел конца,
Если б огонь не гас в сердцах,
Пусть, хоть сто тысяч лет пойдет еще,
Чтобы обнять снова тебя