|
|
Пишет dadakinder (![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo.gif){kind=small} dadakinder)@ 2007-04-24 00:37:00 |
 |
|
 |
|
|
|
|
|
|
 |
|
 |
Волшебный дэс-мэтал-гот и литературный критик Миша Брыных (![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo-lj.gif)
padluchcho@lj) написал рецензию на мою книгу о слэме в журнал "Телекритика". Рецензия, что естественно, кишит роскошными афоризмами :)
«Слемер – це справді слешер поезії, сором’язливий канібал з ножакою, якому сниться колір ваших кишок, кинутих на сцену замість квітів. Добре, що він ставиться до світу, як до тексту, а не як до м’яса».
<...>
«Мертві трупи – це одна з тих симпатичних метафор, що час од часу вивалюються з ротової порожнини Анатолія Ульянова, від чого душа моя співає стратегічно програшні псалми і, безперечно, погіршує власну карму. Окрім того, мертві трупи – це один із тих суто літературних фантомів, опудало зі старосвітського городу, якого намагається морально відлупцювати кожен порядний слемер».
<...>
«За моїми нікчемними спостереженнями, слем починається з психотерапії й закінчується цинізмом провінційного актора. Десь між цими полюсами, що знаменують плавлення романтичної матерії, зависає найголовніше – святкування психоактивних ювілеїв, гедонізм типу мордою в салат, оголення душ, тіл та потьмареної підсвідомості, й нарешті – омовіння в потоках стихійної словесності».
<...>
«Як творець багатьох анальних дискурсів, Анатолій скористався готовністю пастви до баранячого екстазу, й створив для багатьох поетів, обтяжених революційною молодістю, окрему систему ідентифікаційних кодів».
<...>
«Слем – це відкритий рот поезії, яка прагне орального контакту з шоу-бізнесом, – і в цьому його неполохлива, робітнича привабливість. Слем передбачає працевлаштування».
padluchcho@lj) написал рецензию на мою книгу о слэме в журнал "Телекритика". Рецензия, что естественно, кишит роскошными афоризмами :)«Слемер – це справді слешер поезії, сором’язливий канібал з ножакою, якому сниться колір ваших кишок, кинутих на сцену замість квітів. Добре, що він ставиться до світу, як до тексту, а не як до м’яса».
<...>
«Мертві трупи – це одна з тих симпатичних метафор, що час од часу вивалюються з ротової порожнини Анатолія Ульянова, від чого душа моя співає стратегічно програшні псалми і, безперечно, погіршує власну карму. Окрім того, мертві трупи – це один із тих суто літературних фантомів, опудало зі старосвітського городу, якого намагається морально відлупцювати кожен порядний слемер».
<...>
«За моїми нікчемними спостереженнями, слем починається з психотерапії й закінчується цинізмом провінційного актора. Десь між цими полюсами, що знаменують плавлення романтичної матерії, зависає найголовніше – святкування психоактивних ювілеїв, гедонізм типу мордою в салат, оголення душ, тіл та потьмареної підсвідомості, й нарешті – омовіння в потоках стихійної словесності».
<...>
«Як творець багатьох анальних дискурсів, Анатолій скористався готовністю пастви до баранячого екстазу, й створив для багатьох поетів, обтяжених революційною молодістю, окрему систему ідентифікаційних кодів».
<...>
«Слем – це відкритий рот поезії, яка прагне орального контакту з шоу-бізнесом, – і в цьому його неполохлива, робітнича привабливість. Слем передбачає працевлаштування».
