|
|
Пишет docent (![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo.gif){kind=small} docent)@ 2012-01-02 10:03:00 |
 |
|
 |
|
|
|
|
|
|
 |
|
 |
Покаяшиеся. Том 2. М.Давидяк
Итак, благодаря уважаемому френду moukhtar я имею возможность продолжить выкладывать подборку покаяний бывших оуновцев. Следующий персонаж – М.Давидяк.
МИХАЙЛО ДАВИДЯК ВИКРИВАЄ ЗЛОЧИННУ РОБОТУ БНД І ЗЧ ОУН
Дорогі земляки-українці ! Після зробленої мною заяви по українському радіо, яку, напевно, чули українці за кордоном, я, користуючись наданою мені можливістю на сторінках газети «Вісті з України», хочу розказати більш докладно про себе , свою долю, тяжку долю бувшого скитальця. Я почну з того, що назвусь, хто я такий, з якої сім'ї походжу, яким чином опинився на чужині, де в якому оточенні і як жив, хто були моїми вихователями, чому мене вчили і в який спосіб і з яким завданням мене разом з іншими випроводили на Україну для провадження шпигунської роботи на користь західнонімецької розвідки (БНД).
Я буду цілком задоволений, якщо цю мою розповідь прочитає чесний українець, незважаючи на його організаційну приналежність, і зробить із всього того, про що я розповім, для себе правильні висновки. а саме – порве зв'язки з націоналістичними ватажками, з запроданцями чужинецьких розвідок, зрадниками українського народу і •стане на шлях іншого, чесного життя.
Роблю все це для того, • щоб на моєму життєвому прикладі показатп всім чесним людям, в який підступний, жорстокий спосіб провідні члени ЗЧ ОУН залучають до злочинної роботи проти українського народу його ж синів, гендлюючи їхнім життям заради своїх особистих егоїстичних інтересів та інтересів своїх хазяїв – західних імперіалістичних розвідок.
Я, Михайло Давидяк, 1921 року народження. Народився в селі Рудники Миколаївського району Львівської області , де жив весь час до 1944 року, в сім’ї селянина. Під час звільнення Радянською Армією території західних областей України від німецьких військ, я був покликаний до служби в Радянську Армію і був відправлений на фронт. Під час військових дій в Карпатах я був взятий німцями в полон.
Знаходячись в таборі військовополонених під Краковом, я під впливом керівників укрансьного націоналістичного комітету і німецьких військових властей в 1944 р. вступив до української дивізії СС «Галичина», яка виступала на боці німців проти Радянського Союзу.
Доля багатьох українців, що вступили в дивізію СС «Галичина», відома: тисячі обдурених людей загинуло за чужі інтереси, інтереси своїх же ворогів – фашистської Німеччини. Але мені пощастило. Я лишився живий і після закінчення війни опинився в таборі військовополонених в Італії, а згодом був перевезений до Англії. 3 1947 року до листопада 1958 р. я працював на різних роботах на фермах, на ткальні, на залізниці, на швейній фабриці, в столяриому виробництві, на реконструкції тунелю. Жив у містах Татершал, Бродфорд і Манчестер. Яка то тяжка була робота, сподіваюсь, не треба комусь казати.
В 1954 році я став членом «Союзу українців Британії» (СУБ) і належав до Манчестерської філії СУБу. В тому ж році керівником станиці ОУН в м.Манчестері Михайлом Стрілінським я був втягнений до т.зв. симпатиків ОУН, а потім вступив до членів організації українських націоналістів-бандерівців.
До 1958 р. я брав участь у роботі манчестерської станиці ОУН, якою нерував Михайло Стрілінський. Мав оунівсьие псевдо «Місько». До складу цієї станиці входили: Михайло Стрілінсьний, Павло Шпак, Іван Ковалишин і Павло Попадюк.
Вся пропагандистсьиа та інша організаційна робота цієї станиці ОУН була націоналістичного, антирадянсьиого характеру. Практично моя участь у ворожій діяльності ОУН проти Радянського Союзу і українського народу полягала в тому, що я став на шлях шпигунської роботи проти своєї Батьківщини, до якої мене залучила БНД через своїх, як пізніше стало мені відомо, більш поважних агентів, якими були Васькович, Бенцаль і інші .
Коротко розповім, як це сталося. В 1958 році в м.Манчестері я був присутній на зборах оунівської станиці. Перед нами виступив керівник ОУН Степан Бандера, який говорив про завдання ОУН і її боротьбу проти Радянського Союзу. Після закінчення зборів Бандера мав особисту розмову зі мною віч-навіч, наприкінці якої він, як керівник ЗЧ ОУН, зробив мені пропозицію зайнятися виконанням завдання ОУН на Україні. Не знаючи тоді справжнього стану речей на Батьківщині, не розібравшись у злочинних зв'язках ЗЧ ОУН з чужинецькими розвідками, я, не вагаючись, дав свою згоду Бандері і став одним з тих, кого мої зверхники в ОУН вважали за ідейно загартованого і безкомпромісового ворога більшовизму. В той час я дійсно таким і був, закінченим бандерівцем.
Так почалося моє інше, сите, але надто неспокійне життя. Я пройшов розвідчі вишколи в Італії і Німеччині. Разом зі мною до шпигунської роботи на Україні готувався Ганяк Іван, а на території Польщі – Левицький Петро. Мої розвідчі вишколи тривали з перервами на протязі від 1958 до літа 1959 р., спочатку в м.Васто (Італія), де моїми вчителями були розвідники, які прикривались іменами Кавалеро, Франко, Фабіано, Юзеф та інші , а в Західній Німеччині в м.Ашау німці Кранц, Шідер, Янко.
Навчання в розвідчих школах, зустрічі з провідними членами ЗЧ ОУН Григорієм Васьковичем, Іваном Кашубою, Романом Дебріцьким, Стефаном Костюком та іншими, спілкування з представниками БНД, які готували мене до шпигунської роботи – все це поступово розкривало мені очі, якими я почав бачити, що весь провід ЗЧ ОУН служить інтересам імперіалістичних розвідок і в дійсності на правах цуцика в хазяйському дворі пнеться приєднатися до НАТО, допомагаючи його верховодам у веденні шпигунської і іншої підривної роботи проти Радянського Союзу. Тож недарма Васькович напочатку старався переконати мене, що лише через західнонімецьку розвідку, якій ми будемо передавати розвідчу інформацію з України, провід ЗЧ ОУН може зайняти відповідне становище серед еміграції і піднести свій авторитет в очах боннських реваншистів.
Після закінчення підготовки до шпигунської роботи я разом з Ганяком отримав від БНД завдання йти на територію Радянської України і зайнятись там шпигунсьною роботою, зокрема, збором інформації про аеродроми, шляхи і засоби сполучення, об'єкти військового значення та інше, і передавати ці відомості при допомозі радіостанції, яку я отримав від представників західнонімецької розвідки. Для виконання шпигунської роботи на Україні нам було вручено зброю, шифри, коди, засоби тайнопису, гроші в німецькій, американській, австрійській, чехословацькій, польській та радянській валюті – всього приблизно, перераховуючи на карбованці, 45-48 тисяч старими грошима. Крім того, ми мали радіопередавач, радіоприймач та інші речі, які •повинні були служити нам у виконанні завдань. Перед відходом на Україну з Васьковичем було обумовлено моє нове псевдо - «Бистрий», а Ганяка - «Ворон». Я отримав чехословацький і польський пашпорти. По польському пашпорту я називався Маріян Мібдел.
Для зв'язку з шпигунським центром мені були дані адреси:
1. Willi Karpluk Wattens/Tirol, Andreas Hofer Str. 6. Austria.
2. Mr. Wasyl Kloszko 16. Bentinck Street, Preston, Lanc's. England.
Напередодні виходу нашої групи на Україну Бандера і Васькович віч-на-віч говорили мені, що я повинен всю добуту розвідчу інформацію військового, економічного та політичного характеру надсилати не тільии в БНД, а й на окремо подану їми адресу в Австрії. (Vogelweiderstrasse Hotting, Insbruck). Мова йшла про те, щоб вони ці розвідочні дані могли б також передавати іншим розвідкам. Коли б я мав яиісь труднощі в придбанні важливих розвідочних матеріалів, Бандера прямо сказав, щоб я такі «відомості» придумував сам, лише відповідно аргументуючи джерело одержання інформації. Говорив, чим неймовірніші відомості, тим трудніше їх перевірити, але вони тоді вище оплачуються і підвищується авторитет розвідника, який їх передає.
Крім згаданих вище розвідочних завдань, що я і Ганяк мусили виконувати на Україні, Бандера і Васькович дали доручення дуже обережно перевірити становище провідника Усміха, що мав у той час керувати підпіллям на Львівщині. Зі слів Бандери виходило, що Усміх біля восьми ронів вже був на Україні і міг бути під обсервацією. Тому ми мали пильно приглядатись до середовища, що оточує Усміха, і при потребі уможливити йому відхід за кордон. Для того, щоб я міг впізнати Усміха, Бандера показав мені його фото.
Перед самим відходом Бандера мав зі мною ще одну розмову віч-на-віч. Почав він її з того, що я, ян справжній есбіст, тішуся особливим його та проводу ЗЧ ОУН довір'ям, тому він доручає мені особисто виконати друге, як він сказав, делікатне завдання – а саме – вияснити опінію, що склалася коло родини бувшого підпільника, члена організації Закордонних Частин Богдана Сташинського, яка проживає у Львові. Бандера стисло довірочно сказав, що провід ЗЧ ОУН і деякі впливові кола на Заході зацікавлені в перекиненні Сташинського на Україну в околиці Львова. При тому він ще згадував якогось Котельницького, що мав бути теж на Україні, але що то за людина і в зв'язку з чим він то говорив, я зараз не пригадую. Я мусив зорганізувати обсервацію за ними і отримати дальші вказівки від Бандери шифром по радіо.
Остання, теж делікатна справа, стосувалась якоїсь Євгенії Мак, родичам якої, замешканим на Україні, на прізвище Городецькі, я мав би передати 10 тисяч карбованців , які я одержав у•зв'язку з відходом на Україну від представників БНД ще в місті Ашау.
Бандера і Васькович мали також особисту розмову і з Ганяном, якому теж давали якісь особисті доручення.
Літом 1959 року я, Іван Ганяк і Петро Левицький з Австрії через Чехословаччину і Польщу вийшли на Україну для безпосереднього виконання завдання БНД і особистого завдання Бандери і Васьковича.
Перебуваючи в ФРН в шпигунській школі БНД ще задовго до подорожі на Україну, в мене зародилися сумніви в правильності вибраного шляху, а тому й пропало бажання пов'язувати своє життя з цією роботою. Я почав розуміти, що на шлях цієї ворожої праці проти свого народу я був втягнений Бандерою без належного з мого боку розсудливого роздуму відносно тієї ганебної ролі, яку я брав на себе. Провідники ЗЧ ОУН обкрутили мене і зробили так, що я фактично залишився без англійських документів, які мав у Манчестері, бо їх у мене відібрали і видали німецьні фальшивки, завдяки чому я nовністю був в їх руках, бо не мав вже куди дітися.
Якби я мав змогу повернутися із ФРН назад в Англію, то зробив би це і вже тоді б порвав ці ганебні шпигунські пута, але зробити це в той час я був позбавлений можливості!
Коли я опинився на Україні, мої сумніви щодо цілей нав'язаної мені шпигунської poботи поглибились ще більше, а зустрінувшись віч-на-віч з радянською дійсністю, я повністю переконався, що все подаване націоналістичною пропагандою про життя в Радянській Україні не відповідає дісності, є брехливе і розраховане на обман українців, які опинилися поза межами своєї Батьківщини.
Пропаганді, яку роками ведуть націоналістичні провідники в Англії, ФРН та інших капіталістичних країнах, розрахована виключно на виховання в українських емігрантів ворожого ставлення до Радянського Союзу. Так потрібно справжнім хазяям ЗЧ ОУН – західнонімецьним імперіалістичним колам, до яких проповідники українсьиих націоналістів пішли на службу.•
Виходячи з цього, ясно, що ця шпигунська робота ведеться в напрямку підготовки імперіалістичними країнами Заходу нової війни. Я не хотів бути співучасником цієї підготовки до війни, не хотів ні збирати, ні передавати ніякої розвідчої інформації з країни, яка є моєю Батьківщиною, бо моя шпигунська робота, якої вимагали від мене БНД і провід ЗЧ ОУН, сприяла цій підготовці до війни, до нового пролиття крові рідного мені українського народу. Усвідомлюючи це, я раз і назавжди розірвав націоналістичні пута і засудив свій помилковий крок, який привів мене до служіння ворожим моєму народові силам. Я не тільки розірвав із своїм ганебним минулим, але й зможу практично виступити проти всього темного, підступного і ворожого, всього того, що намагаються ще робиrи провідники українських націоналістичних організацій в капіталістичних країнах проти українського народу й Радянського Союзу. Цей крок я зробив цілком свідомо. Моє рішення грунтується на моєму теперішньому переконанні, що сучасна Радянська Україна – це цвітучий край, а не така, якою її малюють націоналісти. Український народ будує своє щасливе життя натхненно, радісно і цілком вільно; націоналістичні балачки про його поневолення – це божевільна брехня, розрахована на простаків і дурнів.
Я розірвав раз і назавжди з українським націоналізмом, бо розцінюю його як ворожий українському народові витвір, що даремно пнеться загальмувати його хід до ще щасливішого завтра.
Я буду безконечно радий, якщо ті українці, що живуть далеко від своєї Радянської Батьківщини, прочитають ці рядки, уважно придивляться до свого оточення і побачать серед нього націоналістичних провідників, які, наче ті оси, кружляють навколо їх, намагаючись пустити своє отруйне жало в мозок і самісіньке серце. Гоніть геть від себе всіх цих націоналістичних ос. Тільки прогнавши їх, ви зможете зберегти себе і своїх близьких від ганебних вчинків, на які вони вас весь час штовхають nроти свого народу, проти народу, який завжди із співчуттям ставиться до всіх своїх синів і дочок, де б вони не жили.
Михайло ДАВИДЯК
Итак, благодаря уважаемому френду moukhtar я имею возможность продолжить выкладывать подборку покаяний бывших оуновцев. Следующий персонаж – М.Давидяк.
МИХАЙЛО ДАВИДЯК ВИКРИВАЄ ЗЛОЧИННУ РОБОТУ БНД І ЗЧ ОУН
Дорогі земляки-українці ! Після зробленої мною заяви по українському радіо, яку, напевно, чули українці за кордоном, я, користуючись наданою мені можливістю на сторінках газети «Вісті з України», хочу розказати більш докладно про себе , свою долю, тяжку долю бувшого скитальця. Я почну з того, що назвусь, хто я такий, з якої сім'ї походжу, яким чином опинився на чужині, де в якому оточенні і як жив, хто були моїми вихователями, чому мене вчили і в який спосіб і з яким завданням мене разом з іншими випроводили на Україну для провадження шпигунської роботи на користь західнонімецької розвідки (БНД).
Я буду цілком задоволений, якщо цю мою розповідь прочитає чесний українець, незважаючи на його організаційну приналежність, і зробить із всього того, про що я розповім, для себе правильні висновки. а саме – порве зв'язки з націоналістичними ватажками, з запроданцями чужинецьких розвідок, зрадниками українського народу і •стане на шлях іншого, чесного життя.
Роблю все це для того, • щоб на моєму життєвому прикладі показатп всім чесним людям, в який підступний, жорстокий спосіб провідні члени ЗЧ ОУН залучають до злочинної роботи проти українського народу його ж синів, гендлюючи їхнім життям заради своїх особистих егоїстичних інтересів та інтересів своїх хазяїв – західних імперіалістичних розвідок.
Я, Михайло Давидяк, 1921 року народження. Народився в селі Рудники Миколаївського району Львівської області , де жив весь час до 1944 року, в сім’ї селянина. Під час звільнення Радянською Армією території західних областей України від німецьких військ, я був покликаний до служби в Радянську Армію і був відправлений на фронт. Під час військових дій в Карпатах я був взятий німцями в полон.
Знаходячись в таборі військовополонених під Краковом, я під впливом керівників укрансьного націоналістичного комітету і німецьких військових властей в 1944 р. вступив до української дивізії СС «Галичина», яка виступала на боці німців проти Радянського Союзу.
Доля багатьох українців, що вступили в дивізію СС «Галичина», відома: тисячі обдурених людей загинуло за чужі інтереси, інтереси своїх же ворогів – фашистської Німеччини. Але мені пощастило. Я лишився живий і після закінчення війни опинився в таборі військовополонених в Італії, а згодом був перевезений до Англії. 3 1947 року до листопада 1958 р. я працював на різних роботах на фермах, на ткальні, на залізниці, на швейній фабриці, в столяриому виробництві, на реконструкції тунелю. Жив у містах Татершал, Бродфорд і Манчестер. Яка то тяжка була робота, сподіваюсь, не треба комусь казати.
В 1954 році я став членом «Союзу українців Британії» (СУБ) і належав до Манчестерської філії СУБу. В тому ж році керівником станиці ОУН в м.Манчестері Михайлом Стрілінським я був втягнений до т.зв. симпатиків ОУН, а потім вступив до членів організації українських націоналістів-бандерівців.
До 1958 р. я брав участь у роботі манчестерської станиці ОУН, якою нерував Михайло Стрілінський. Мав оунівсьие псевдо «Місько». До складу цієї станиці входили: Михайло Стрілінсьний, Павло Шпак, Іван Ковалишин і Павло Попадюк.
Вся пропагандистсьиа та інша організаційна робота цієї станиці ОУН була націоналістичного, антирадянсьиого характеру. Практично моя участь у ворожій діяльності ОУН проти Радянського Союзу і українського народу полягала в тому, що я став на шлях шпигунської роботи проти своєї Батьківщини, до якої мене залучила БНД через своїх, як пізніше стало мені відомо, більш поважних агентів, якими були Васькович, Бенцаль і інші .
Коротко розповім, як це сталося. В 1958 році в м.Манчестері я був присутній на зборах оунівської станиці. Перед нами виступив керівник ОУН Степан Бандера, який говорив про завдання ОУН і її боротьбу проти Радянського Союзу. Після закінчення зборів Бандера мав особисту розмову зі мною віч-навіч, наприкінці якої він, як керівник ЗЧ ОУН, зробив мені пропозицію зайнятися виконанням завдання ОУН на Україні. Не знаючи тоді справжнього стану речей на Батьківщині, не розібравшись у злочинних зв'язках ЗЧ ОУН з чужинецькими розвідками, я, не вагаючись, дав свою згоду Бандері і став одним з тих, кого мої зверхники в ОУН вважали за ідейно загартованого і безкомпромісового ворога більшовизму. В той час я дійсно таким і був, закінченим бандерівцем.
Так почалося моє інше, сите, але надто неспокійне життя. Я пройшов розвідчі вишколи в Італії і Німеччині. Разом зі мною до шпигунської роботи на Україні готувався Ганяк Іван, а на території Польщі – Левицький Петро. Мої розвідчі вишколи тривали з перервами на протязі від 1958 до літа 1959 р., спочатку в м.Васто (Італія), де моїми вчителями були розвідники, які прикривались іменами Кавалеро, Франко, Фабіано, Юзеф та інші , а в Західній Німеччині в м.Ашау німці Кранц, Шідер, Янко.
Навчання в розвідчих школах, зустрічі з провідними членами ЗЧ ОУН Григорієм Васьковичем, Іваном Кашубою, Романом Дебріцьким, Стефаном Костюком та іншими, спілкування з представниками БНД, які готували мене до шпигунської роботи – все це поступово розкривало мені очі, якими я почав бачити, що весь провід ЗЧ ОУН служить інтересам імперіалістичних розвідок і в дійсності на правах цуцика в хазяйському дворі пнеться приєднатися до НАТО, допомагаючи його верховодам у веденні шпигунської і іншої підривної роботи проти Радянського Союзу. Тож недарма Васькович напочатку старався переконати мене, що лише через західнонімецьку розвідку, якій ми будемо передавати розвідчу інформацію з України, провід ЗЧ ОУН може зайняти відповідне становище серед еміграції і піднести свій авторитет в очах боннських реваншистів.
Після закінчення підготовки до шпигунської роботи я разом з Ганяком отримав від БНД завдання йти на територію Радянської України і зайнятись там шпигунсьною роботою, зокрема, збором інформації про аеродроми, шляхи і засоби сполучення, об'єкти військового значення та інше, і передавати ці відомості при допомозі радіостанції, яку я отримав від представників західнонімецької розвідки. Для виконання шпигунської роботи на Україні нам було вручено зброю, шифри, коди, засоби тайнопису, гроші в німецькій, американській, австрійській, чехословацькій, польській та радянській валюті – всього приблизно, перераховуючи на карбованці, 45-48 тисяч старими грошима. Крім того, ми мали радіопередавач, радіоприймач та інші речі, які •повинні були служити нам у виконанні завдань. Перед відходом на Україну з Васьковичем було обумовлено моє нове псевдо - «Бистрий», а Ганяка - «Ворон». Я отримав чехословацький і польський пашпорти. По польському пашпорту я називався Маріян Мібдел.
Для зв'язку з шпигунським центром мені були дані адреси:
1. Willi Karpluk Wattens/Tirol, Andreas Hofer Str. 6. Austria.
2. Mr. Wasyl Kloszko 16. Bentinck Street, Preston, Lanc's. England.
Напередодні виходу нашої групи на Україну Бандера і Васькович віч-на-віч говорили мені, що я повинен всю добуту розвідчу інформацію військового, економічного та політичного характеру надсилати не тільии в БНД, а й на окремо подану їми адресу в Австрії. (Vogelweiderstrasse Hotting, Insbruck). Мова йшла про те, щоб вони ці розвідочні дані могли б також передавати іншим розвідкам. Коли б я мав яиісь труднощі в придбанні важливих розвідочних матеріалів, Бандера прямо сказав, щоб я такі «відомості» придумував сам, лише відповідно аргументуючи джерело одержання інформації. Говорив, чим неймовірніші відомості, тим трудніше їх перевірити, але вони тоді вище оплачуються і підвищується авторитет розвідника, який їх передає.
Крім згаданих вище розвідочних завдань, що я і Ганяк мусили виконувати на Україні, Бандера і Васькович дали доручення дуже обережно перевірити становище провідника Усміха, що мав у той час керувати підпіллям на Львівщині. Зі слів Бандери виходило, що Усміх біля восьми ронів вже був на Україні і міг бути під обсервацією. Тому ми мали пильно приглядатись до середовища, що оточує Усміха, і при потребі уможливити йому відхід за кордон. Для того, щоб я міг впізнати Усміха, Бандера показав мені його фото.
Перед самим відходом Бандера мав зі мною ще одну розмову віч-на-віч. Почав він її з того, що я, ян справжній есбіст, тішуся особливим його та проводу ЗЧ ОУН довір'ям, тому він доручає мені особисто виконати друге, як він сказав, делікатне завдання – а саме – вияснити опінію, що склалася коло родини бувшого підпільника, члена організації Закордонних Частин Богдана Сташинського, яка проживає у Львові. Бандера стисло довірочно сказав, що провід ЗЧ ОУН і деякі впливові кола на Заході зацікавлені в перекиненні Сташинського на Україну в околиці Львова. При тому він ще згадував якогось Котельницького, що мав бути теж на Україні, але що то за людина і в зв'язку з чим він то говорив, я зараз не пригадую. Я мусив зорганізувати обсервацію за ними і отримати дальші вказівки від Бандери шифром по радіо.
Остання, теж делікатна справа, стосувалась якоїсь Євгенії Мак, родичам якої, замешканим на Україні, на прізвище Городецькі, я мав би передати 10 тисяч карбованців , які я одержав у•зв'язку з відходом на Україну від представників БНД ще в місті Ашау.
Бандера і Васькович мали також особисту розмову і з Ганяном, якому теж давали якісь особисті доручення.
Літом 1959 року я, Іван Ганяк і Петро Левицький з Австрії через Чехословаччину і Польщу вийшли на Україну для безпосереднього виконання завдання БНД і особистого завдання Бандери і Васьковича.
Перебуваючи в ФРН в шпигунській школі БНД ще задовго до подорожі на Україну, в мене зародилися сумніви в правильності вибраного шляху, а тому й пропало бажання пов'язувати своє життя з цією роботою. Я почав розуміти, що на шлях цієї ворожої праці проти свого народу я був втягнений Бандерою без належного з мого боку розсудливого роздуму відносно тієї ганебної ролі, яку я брав на себе. Провідники ЗЧ ОУН обкрутили мене і зробили так, що я фактично залишився без англійських документів, які мав у Манчестері, бо їх у мене відібрали і видали німецьні фальшивки, завдяки чому я nовністю був в їх руках, бо не мав вже куди дітися.
Якби я мав змогу повернутися із ФРН назад в Англію, то зробив би це і вже тоді б порвав ці ганебні шпигунські пута, але зробити це в той час я був позбавлений можливості!
Коли я опинився на Україні, мої сумніви щодо цілей нав'язаної мені шпигунської poботи поглибились ще більше, а зустрінувшись віч-на-віч з радянською дійсністю, я повністю переконався, що все подаване націоналістичною пропагандою про життя в Радянській Україні не відповідає дісності, є брехливе і розраховане на обман українців, які опинилися поза межами своєї Батьківщини.
Пропаганді, яку роками ведуть націоналістичні провідники в Англії, ФРН та інших капіталістичних країнах, розрахована виключно на виховання в українських емігрантів ворожого ставлення до Радянського Союзу. Так потрібно справжнім хазяям ЗЧ ОУН – західнонімецьним імперіалістичним колам, до яких проповідники українсьиих націоналістів пішли на службу.•
Виходячи з цього, ясно, що ця шпигунська робота ведеться в напрямку підготовки імперіалістичними країнами Заходу нової війни. Я не хотів бути співучасником цієї підготовки до війни, не хотів ні збирати, ні передавати ніякої розвідчої інформації з країни, яка є моєю Батьківщиною, бо моя шпигунська робота, якої вимагали від мене БНД і провід ЗЧ ОУН, сприяла цій підготовці до війни, до нового пролиття крові рідного мені українського народу. Усвідомлюючи це, я раз і назавжди розірвав націоналістичні пута і засудив свій помилковий крок, який привів мене до служіння ворожим моєму народові силам. Я не тільки розірвав із своїм ганебним минулим, але й зможу практично виступити проти всього темного, підступного і ворожого, всього того, що намагаються ще робиrи провідники українських націоналістичних організацій в капіталістичних країнах проти українського народу й Радянського Союзу. Цей крок я зробив цілком свідомо. Моє рішення грунтується на моєму теперішньому переконанні, що сучасна Радянська Україна – це цвітучий край, а не така, якою її малюють націоналісти. Український народ будує своє щасливе життя натхненно, радісно і цілком вільно; націоналістичні балачки про його поневолення – це божевільна брехня, розрахована на простаків і дурнів.
Я розірвав раз і назавжди з українським націоналізмом, бо розцінюю його як ворожий українському народові витвір, що даремно пнеться загальмувати його хід до ще щасливішого завтра.
Я буду безконечно радий, якщо ті українці, що живуть далеко від своєї Радянської Батьківщини, прочитають ці рядки, уважно придивляться до свого оточення і побачать серед нього націоналістичних провідників, які, наче ті оси, кружляють навколо їх, намагаючись пустити своє отруйне жало в мозок і самісіньке серце. Гоніть геть від себе всіх цих націоналістичних ос. Тільки прогнавши їх, ви зможете зберегти себе і своїх близьких від ганебних вчинків, на які вони вас весь час штовхають nроти свого народу, проти народу, який завжди із співчуттям ставиться до всіх своїх синів і дочок, де б вони не жили.
Михайло ДАВИДЯК
Добавить комментарий:
