|
|
Пишет docent (![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo.gif){kind=small} docent)@ 2012-01-04 07:04:00 |
 |
|
 |
|
|
|
|
|
|
 |
|
 |
Покаяшиеся. Том 2. Осип Вергун
Я уже писал об этом персонаже (http://yadocent.livejournal.com/53429.h
БАНДЕРІВСЬКІ ДУШОГУБИ ІВАН КАШУБА ТА СТЕПАН МУДРИК
Живучи тепер на рідній Україні серед радянських людей, які з радістю і натхненням працюють на себе і в ім'я великих ідей, я•пізнав справжиє щастя. Ніколи дотепер я не відчував нічого подібного. Еміграційне життя донедавна здається мені зараз якимсь порожнім, без змiстy і мети.
Пригадую багатьох своїх знайомих і друзів по Відню і Мюнхену та інших містах ФРН. Переважна більшість з них українці, люди чесні, розумні, але нещасливі. Вони нарікають на своє життя на чужині, звикли до свого безправного стану серед чужинців і якось пхають вперед свою долю, користуючись здебільшого ворожою інформащією про життя на Батьківщині, що її поставляють різні антирадянські націоналістичні організації. Але є й інші, які пориваються знати більше того, що їм підносить брехлива націоналістична преса. Вони цікавляться життям на нашій рідній землі, розвитком і добробутом українського народу – народу-будівника свого кращого майбутнього. Вони цікавляться також і життям української еміграції, і зокрема її націоналістичним відламком.
Після прес-конференції в Берліні в квітні 1962 року, на якій я розповів про відомі мені факти терористичної діяльності ЗЧ ОУН, і особливо її служби СБ, про їх співпрацю з іноземними розвідками, через редакцію «Вісті з України» я отримав багато листів від українців за кордоном з проханням докладніше розповісти про підлу роботу бандерівських ватажків, і зокрема таких, як шеф т. зв. служби безпеки ЗЧ ОУН Іван Кашуба та його помічник Степан Мудрик. Виконую їх прохання.
Широко відомо, що в кожному організованому суспільстві, народі і державі понад усе шанується право і правосуддя. Але в Західній Німеччині це не так. Порушники права і порядку, зверхники терористичної організації ЗЧ ОУН, яка офіційно перебуває в Мюнхені на Цепелінштрассе, 67, безкарно відбувають свої засідання, на яких виносять смертні вироки своїм політичним противникам, проводять «слідства», під час яких катують ні в чому не винних людей і карають смертю в спеціально підібраних місцях. Незважаючи на все це, кати знаходять захист і підтримку в західнонімецьких службах.
Легко назвати «аферою» чи «наклепом» дії людини, якій пощастило вирватись з-під есбістського терору і викрити злочини 6андерівських садистів, але тяжче, а то й просто неможливо в неофашистській дійсності, що панує в Західній Німеччині, добитися осуду громадськістю цього терору ЗЧ ОУН. Замордовані не можуть нічого сказати, вони мовчать. Але спитайте недокатованих жертв бандерівської СБ – Василя Олійника, його дружину і доньку, Омеляна Логуша. Катерину Верещак, Свирида Довгаля, Степана Данилюка, котрому ще не так давно поламали ребра бандити з СБ, Василя Волошина, Петра Іваночка та багатьох інших. Вони зможуть розказати про знущання, заподіяні їм есбістськими бандитами, якщо подолають страх перед Кашубою, Мудриком та іншими душогубами.
Федеральна кримінальна поліція (Бундескримінальамт) також могла б, якби того захотіла, подати комунікат про темні справи цих і їм підпорядкованих молодчиків серед українсьних емігрантів, а також і поміж німців. Але вона цього не хоче, бо час від часу використовує ці чорні елементи в своїх не менш чорних ділах.
Під час мого побуту у Відні та Мюнхені я мав не тільки офіційні, а й особисті зв'язки з Кащубою та Мудриком і мав змогу за довгі роки пізнати цих людей, їх характер, приватне життя та довідатися про їхню есбістську злочинну роботу.
Хто ж такі Іван Кашуба та Степан Мудрик? Якщо ви побачите Кашубу вперше, то ніколи й не подумаєте, що перед вами людина, руки якої заюшені людсьною кров'ю. Спокійний, середного росту, досить симпатичний та чемний, ввічливий та урівноважений. Не курить, п'є вино та пиво, хоч і не відмовляється провести вечір-другий в товаристві знайомих в якійсь з мюнхенських пивниць.
Але обличчя Кашуби облудне. За любою посмішкою Кашуби криється бажання напакостити; за спокійною мовою ховається заздалегідь продумана провокація; за ввічливістю він старанно приховує свою підозрілість до всіх і всього. В кожному він ладен бачити свого особистого ворога. Він не зупиниться ні перед чим, щоб помститись навіть своїм друзям.
З розповідей моїх друзів та знайомих – Єндика, Іваночка та від Мудрика й самого Кашуби – мені відомо:
Кашуба Іван відомий серед своїх приятелів під псевдами «Чад», «Пластун».
Після возз'єднання Західної України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою Кашуба служить в Радянському повітряному флоті, звідки по кількох місяцях дістає увільнення через хворобу забурень умислових.
З приходом гітлерівських військ до Львова 1941 року Кашуба активно працював у політичному відділі горезвісного кривавого батальйону «Нахтігаль». За дорученням оунівських головачів Кашуба організував у Львові та на його околицях т.зв. бандерівську поліцію, криваві злочини якої ще довго зберігатимуться в пам'яті людей по селах і містечках колишньої Галичини.
Але невдовзі на донос мельниківців, які звинуватили Кашубу в протинімецькій діяльності (що аж ніяк не відповідало дійсності), він був заарештований та відправлений у табір. В цьому таборі він пройшов «дійсну» школу під керівництвом оунівських ватажків.
Саме тут, в таборі Саксенхаузен, Бандера та інші nродовжували втовкмачувати в голову Кашубі оунівську науку братовбивчої різні, вчили ненавидіти свій народ та своїх противників в особі мельниківців, бульбівців та інших.
Пере6уваючи в німецькому концентраційному таборі, Кашуба утримувався на привілейованому становищі, співпрацював з «Абвером», займався вербуванням агентури для rітлерівсьної військової розвідки. В нагороду за спритну роботу німці призначили Кашубу на роботу в СС-Казіно, де він старанно також працював на кухні як різник.
Щоб не згубити цього тепленького місця, Кашуба не хотів і думати, а тим більш допомагати в'язням-українцям. Він дбав виключно про свій шлунок. Хто знав Кашубу в той час, пригадує його вгодованість, товсту шию, що ось-ось мала луснути від жиру. Григорій Наняк, який зараз живе в Мюнхені, напевно зможе розказати і більш докладно про Кашубу-різника, якого він добре знав в той час.
Коли гітлерівці, тікаючи з Радянсьної землі, звільнили Бандеру та інших націоналістичних ватажків , щоб з їх допомогою організувати підпільну роботу в тилу Радянської Армії на звільнених від німецької окупації землях Галичини, Лемківщини і Волині, Кашуба теж вийшов з табору, вийшов як досвідчений агент «Абверу». Завдання його полягали в тому, щоб слідкувати та доносити фашистам, як оунівські проводирі виконують завдання німців.
Співпраця з «Абвером» була ще одною школою, в якій Кашуба оволодів «Наукою зради і террору».
Так сито і в дружбі з гітлерівцями прожив Кашуба аж до кінця війни. В перших повоєнних роках він, маючи досвід і вербувальника гітлерівсьного вишколу, і фах досвідченого садиста та ката, за дорученням бандерівсьноrь nроводу роз’їжджав пo таборах депlстів, організовуючи в них табірну поліцію, карні групи СБ, та керував диверсійною роботою цих останніх.
Сам особисто в той час він жив в таборі Міттенвальд, де перебував і провід ОУН. Садистична натура Кашуби в поєднанні з його флегматичністю була високо оцінена самим Бандерою і його найближчими – Стецьком, Ленкавським. І тому 1949 року Кашубу призначають на посаду одного з керівників кривавої «служби безпеки». Таким чином, Кашуба стає грозою в проводі. Разом з Ковальським, Глуховецьким-Ілляшевським, Стронціцьким, Модестом Ріпецьким – «Гориславом», Венгльовським – «Дусько» та іншими він розпочав свою злочинну роботу серед еміграції. Це повною мірою відповідало його покликанню.
У таборі Зоммерказерне в Аугсбургу він зустрівся, а пізніше й близько зійшовся з Мудриком – відомим оунівським бандитом. Відтоді аж до сьогодні їх зв'язує надто тісна дружба, яка скріплюється не стільки особистими симпатіями, скільки заподіяними сполучно злочинами. Згодом Кашуба перетяг Мудрика в керівне звено СБ і став його кумом. Найбільш відданої людини 1Кашуба й не міг вибрати.
Кашуба, Мудрик та інші члени СБ, такі як Ковальсьний, Глуховецький-Ілляшевський здійснили довгий ланцюг терористичних акцій проти відомих та невідомих в еміграції українців. Під безпосереднім керівництвом Кашуби були зліквідовані українці Горліс-Горський, Булавський, Стельмащук та його наречeнa Тамара Чернецька, Саболь та ін. Вся «діяльність» Кашуби в цьому напрямку підтверджується документальними матеріалами, протоколами «допитів» жертв бандерівського терору, показаннями свідків, які й досі зберігаються в архіві СБ на Цепелінштрассе, 67 та у активіста СБ Модеста Ріпецьного, який тепер криється у США.
Ніколи не змиється з рук Кашуби кров Тамари Чернецької, яка була вбита особисто Кашубою тільки за те, що вона відкинула домагання Кашуби та заручилась з іншим українцем Стельмащуком.
Свідки, прізвища яких я тут не хочу подати, розповідали, що Кашуба перед тим, як вбити Тамару, довго знущався з неї , застосовував тортури, намовляв признатися в тому, що вона нібито була «радянським агентом». Свою підлість, свою особисту помсту Кашуба хотів подати громадськості як шляхетну справу і тому намагався, щоб в «протоколах допиту» було обов'язково записано, що Тамара була «агентом». Але люта душа Кашуби не зупинилася на цьому. Коли Кашуба та його підлеглі вбили Тамару, він почав переслідувати її батька Всеволода Чернецького, який видавав в той час журнал «Пу-Гу» в Аугсбургу. Щоб позбутися батька Тамари, Кашуба через свого вірного пса Мудрика зробив донос американцям на нього.
Розправився по звірячому Кашуба і з українцем Скобою, якого вбили його оунівські інквізитори в 1956 році.
За вказівками Кашуби допитувались та піддавались знущанням в бандерівських підвалах українці Іваночко і Волошин, яких Кашуба rакож звинуватив у зв'язках з «Совєтами».
Мудрик розповідав мені, що Кашуба відносно Іваночка і Волошина говорив: «Ми все одно їх зліквідуємо». Але зробити цього Кашубі не вдалося, бо про тортури, які були запроваджені щодо Іваночка і Волошина, дізналась українська емігрантська громадськість. Бандерівські головорізи поспішили їх відпустити, суворо попередивши, щоб вони нікому не розповідали про «методи слідства» у підвалах СБ.
Сліди роботи Кашуби можна знайти ще й сьогодні в підвалах Єгерказерне в Міттенвальді, де в довгім і широкім тунелі під камінням підлоги і в стінах замуровані жертви есбістського терору. Чи знають про це теперішні солдати німецького бундесверу, і зокрема високогірного стрілецького полку, розміщені зараз у цих казармах? – Напевно, ні.
У таборі Корнберг під Касселем, в якому бандерівські есбісти довгі роки катували безправних переміщених людей, недалеко від лісу є кілька будинків, в підвалах яких ще й сьогодні знаходяться закопані кістки замордованих емігрантів. Німецькі мешканці, котрі зараз там живуть, напевно теж не знають, що їх ліжка і ліжка їх дітей стоять на могилах закатованих.
Такий є Кашуба – один з керівних ватажків ОУН. Не кращу характеристику має він і як людина. Він не визнає ніяких моральних принципів, вироблених людством. Для нього, за словами Єндика, існує тільки одна мораль – мораль націоналистична. Яка це мораль, свідчить не тільки те, про що розповідається вище, а й те, як себе поводить Кашуба. Він нежонатий і зовсім не бажає одружуватись та обтяжувати себе родиною. До жінок він відчуває якийсь паталогічний потяг. Для нього нічого не значить згвалтувати дівчину, розбити родину, завдати душевну травму. Останнім часом у Мюнхені він залицявся до німки Цинти Кайзер, матері двох дітей, яка захопилась великими грішми, що обіцяв їй Кашуба, і покинула чоловіка та дітей.
Кашуба виявляє велику увагу Цинті, він не шкодує грошей, які викидає на дорогий одяг цієї жінки. Ще перед моїм від'їздом із Заходу він замовляв у мене шубу для Цинти, яка коштувала 1660 західнонімецьких марок. Це поміч для десятьох безробітних німців і для 15 безробітних емігрантів. Звідки такі гроші у Кашуби? Він взяв їх з каси організації, з каси, яка поповнюється за побори з емігрантів, одурманених націоналістичними ідеями та вигадками. Почисліть, скільки хворих українських емігрантів в Західній Німеччині (а їх налічується близьно 8 тисяч), можна було б підтримати матеріально тільки за одну шубу, яку Кашуба зшив для своєї коханки.
Та Цинта Кайзер не одна. яа кого Кашуба витрачає гроші. У Відні в нього живе ще одна коханка Софія Тайль-Люті, до якої він приїздить кожний раз, коди перебуває в Австрії. І кожний раз з новими подарунками, кожний раз з краденими грішми.
Демагогічні гасла проводирів ЗЧ ОУН щодо грошових збірок на так звані «визвольні фонди», «фонди бандер і Ко», «фонди АБН» і т.п. ще й до нього часу дурманять голови деяким українським емігрантам. Куди пливуть ці грошики, видно хоча б з поведінки самого Кашуби. Придивіться уважно до ньоrо!
Заступнином Івана Кашуби і його найближчим співробітником в діяльності СБ є його кум Мудрик Степан, відомий серед членів ЗЧ ОУН по псевду «Степан Мечник». Цей типовий за поклинанням поліцист народився в селі Криве, коло Радехова на Львівщині. Спочатку був nоплентачем ОУН, а з 1937 р. став її членом. З того часу до сьогоднішнього дня він виконує тільни поліційну роботу, чи то в німців під час окупації України чи в таборі ІРО в Лейпхаймі , чи в охороні членів проводу ЗЧ ОУН.
Провід використовує Мудрика для т.зв. особливих доручень по провадженню різних гострих дій в самій ОУН, жорстоних допитІв підозрілих та винонання смертних вироків. Недарма в Мюнхені серед українських емігрантів, говорячи про Мудрика та його кімнати допитів, кажуть: «Прощайтесь з надіями. як туди йдете». І справді, багато з тих, хто входить в «слідчі» кімнати Мудрика, гублять не тільки надії, а й саме життя. З приладів. які вживає Мудрик при допитах, відомий його винахід – сталевий дріт у формі зашморгу, яким він душить свої жертви.
Мудрик не є «ідейним націоналістом». Його опановує хвороблива жадоба бути «важним», мати владу над людьми. Займаючи певне становище в СБ ЗЧ ОУН, він повною мірою знаходить вдоволення в поліційно- есбістськІй терористичній роботі.
На відміну від свого зверхника і кума Кашуби Мудрик старається зовні вести пристойне родинне життя. Але це фальшива маска. Він не меншою мірою, ніж інші есбісти, веде розпусне і гуляще життя, тільки в більш рафінований i укритий спосіб. Інші есбісти мало чим відрізняються від своїх шефів.
Про їх злочини можна говорити та писати цілі книги. Кожна сторінка кожної такої книжки була б залита кров'ю ні в чому не винних, закатованих ними людей. Довголітній інформатор СБ Степан Данилюк – «Гуцул» з Мюнхена, котрому добре відома «робота» СБ, якось сказав про Кашубу: «Коли я дивлюсь на руки Кашуби, то мені здається, що з його nальців ллється кров замучених ним людей». Данилюку можна вірити, бо він має досить підстав, щоб так говорити.
Виникає законне питання: чому на всі ці терористичні злочини, які зробили і роблять Кашуба, Мудрик та їх комnанія, не звертають уваги офіційні органи влади в Західній Німеччині? Відповідь знайти на це дуже просто, якщо придивитись ще до однієї сторони діяльності Кашуби і Мудрика. Ще з самого початку свого життя в Західній Німеччині Кашуба пов'язався з німецькою поліцією та став її таємним конфідентом серед емігрантів. Від поліції він отримав німецькі документи на фальшиве прізвище, хоч у нього й були документи на своє особисте прізвище, які отримувади всі емігранти в ІРО. Цей зв'язок давав йому можливість маснувати свої злочини і сіяти наклепи на небажаних оунівцям українців, компрометувати їх перед місцевою німецькою владою.
Згодом від співпраці з поліцією Кашуба перейшов до співпраці з баварським «фермассунгшутцамтом» та геленівсьною розвідкою. Зараз він підтримує зв'язки з Вальтером Шенком, колишнім шефом СД у Львові, який працює в т.зв. міністерстві по справам біженців у Дюссельдорфі. Але Кашуба не був би Кашубою, якби він не співпрацював би і з американською розвідкою та не забезпечував би собі підтримку з боку американців. Кашубу можна було часто бачити в товаристві американського розвідника Кирила Масловича та агента цієї ж розвідки Листка – родича бандерівського ватажка Степана Процика.
Провокації проти українських емігрантів і особисто проти Чернецького Кашуба здійснював через американсьного контррозвідника «Яроша», який працював у Аугсбургу. З цією людиною підтримував безпосередні контакти підручний Кашуби Степан Мудрик. Поза тим Кашуба був пов'язаний з американськими розвідниками через Тараса Леха та Зенона Козакевича. Спільні злочини цих ворогів проти українського народу в минулому, їх зоологічна ненависть до Радянського Союзу сьогодні – є им ланцюгом, що їх разом в'яже.
Немає такої підлости, на яку не пішли б Кашуба та Мудрик, виконуючи злочинні плани своїх панів геленів та інших. Треба постійно мати на увазі ці їх «якості» і все, що вони роблять, про що вони говорять, сприймати як їх підступну брехню і злочинну діяльність проти нашого народу.
О.ВЕРГУН
Я уже писал об этом персонаже (http://yadocent.livejournal.com/53429.h
БАНДЕРІВСЬКІ ДУШОГУБИ ІВАН КАШУБА ТА СТЕПАН МУДРИК
Живучи тепер на рідній Україні серед радянських людей, які з радістю і натхненням працюють на себе і в ім'я великих ідей, я•пізнав справжиє щастя. Ніколи дотепер я не відчував нічого подібного. Еміграційне життя донедавна здається мені зараз якимсь порожнім, без змiстy і мети.
Пригадую багатьох своїх знайомих і друзів по Відню і Мюнхену та інших містах ФРН. Переважна більшість з них українці, люди чесні, розумні, але нещасливі. Вони нарікають на своє життя на чужині, звикли до свого безправного стану серед чужинців і якось пхають вперед свою долю, користуючись здебільшого ворожою інформащією про життя на Батьківщині, що її поставляють різні антирадянські націоналістичні організації. Але є й інші, які пориваються знати більше того, що їм підносить брехлива націоналістична преса. Вони цікавляться життям на нашій рідній землі, розвитком і добробутом українського народу – народу-будівника свого кращого майбутнього. Вони цікавляться також і життям української еміграції, і зокрема її націоналістичним відламком.
Після прес-конференції в Берліні в квітні 1962 року, на якій я розповів про відомі мені факти терористичної діяльності ЗЧ ОУН, і особливо її служби СБ, про їх співпрацю з іноземними розвідками, через редакцію «Вісті з України» я отримав багато листів від українців за кордоном з проханням докладніше розповісти про підлу роботу бандерівських ватажків, і зокрема таких, як шеф т. зв. служби безпеки ЗЧ ОУН Іван Кашуба та його помічник Степан Мудрик. Виконую їх прохання.
Широко відомо, що в кожному організованому суспільстві, народі і державі понад усе шанується право і правосуддя. Але в Західній Німеччині це не так. Порушники права і порядку, зверхники терористичної організації ЗЧ ОУН, яка офіційно перебуває в Мюнхені на Цепелінштрассе, 67, безкарно відбувають свої засідання, на яких виносять смертні вироки своїм політичним противникам, проводять «слідства», під час яких катують ні в чому не винних людей і карають смертю в спеціально підібраних місцях. Незважаючи на все це, кати знаходять захист і підтримку в західнонімецьких службах.
Легко назвати «аферою» чи «наклепом» дії людини, якій пощастило вирватись з-під есбістського терору і викрити злочини 6андерівських садистів, але тяжче, а то й просто неможливо в неофашистській дійсності, що панує в Західній Німеччині, добитися осуду громадськістю цього терору ЗЧ ОУН. Замордовані не можуть нічого сказати, вони мовчать. Але спитайте недокатованих жертв бандерівської СБ – Василя Олійника, його дружину і доньку, Омеляна Логуша. Катерину Верещак, Свирида Довгаля, Степана Данилюка, котрому ще не так давно поламали ребра бандити з СБ, Василя Волошина, Петра Іваночка та багатьох інших. Вони зможуть розказати про знущання, заподіяні їм есбістськими бандитами, якщо подолають страх перед Кашубою, Мудриком та іншими душогубами.
Федеральна кримінальна поліція (Бундескримінальамт) також могла б, якби того захотіла, подати комунікат про темні справи цих і їм підпорядкованих молодчиків серед українсьних емігрантів, а також і поміж німців. Але вона цього не хоче, бо час від часу використовує ці чорні елементи в своїх не менш чорних ділах.
Під час мого побуту у Відні та Мюнхені я мав не тільки офіційні, а й особисті зв'язки з Кащубою та Мудриком і мав змогу за довгі роки пізнати цих людей, їх характер, приватне життя та довідатися про їхню есбістську злочинну роботу.
Хто ж такі Іван Кашуба та Степан Мудрик? Якщо ви побачите Кашубу вперше, то ніколи й не подумаєте, що перед вами людина, руки якої заюшені людсьною кров'ю. Спокійний, середного росту, досить симпатичний та чемний, ввічливий та урівноважений. Не курить, п'є вино та пиво, хоч і не відмовляється провести вечір-другий в товаристві знайомих в якійсь з мюнхенських пивниць.
Але обличчя Кашуби облудне. За любою посмішкою Кашуби криється бажання напакостити; за спокійною мовою ховається заздалегідь продумана провокація; за ввічливістю він старанно приховує свою підозрілість до всіх і всього. В кожному він ладен бачити свого особистого ворога. Він не зупиниться ні перед чим, щоб помститись навіть своїм друзям.
З розповідей моїх друзів та знайомих – Єндика, Іваночка та від Мудрика й самого Кашуби – мені відомо:
Кашуба Іван відомий серед своїх приятелів під псевдами «Чад», «Пластун».
Після возз'єднання Західної України з Українською Радянською Соціалістичною Республікою Кашуба служить в Радянському повітряному флоті, звідки по кількох місяцях дістає увільнення через хворобу забурень умислових.
З приходом гітлерівських військ до Львова 1941 року Кашуба активно працював у політичному відділі горезвісного кривавого батальйону «Нахтігаль». За дорученням оунівських головачів Кашуба організував у Львові та на його околицях т.зв. бандерівську поліцію, криваві злочини якої ще довго зберігатимуться в пам'яті людей по селах і містечках колишньої Галичини.
Але невдовзі на донос мельниківців, які звинуватили Кашубу в протинімецькій діяльності (що аж ніяк не відповідало дійсності), він був заарештований та відправлений у табір. В цьому таборі він пройшов «дійсну» школу під керівництвом оунівських ватажків.
Саме тут, в таборі Саксенхаузен, Бандера та інші nродовжували втовкмачувати в голову Кашубі оунівську науку братовбивчої різні, вчили ненавидіти свій народ та своїх противників в особі мельниківців, бульбівців та інших.
Пере6уваючи в німецькому концентраційному таборі, Кашуба утримувався на привілейованому становищі, співпрацював з «Абвером», займався вербуванням агентури для rітлерівсьної військової розвідки. В нагороду за спритну роботу німці призначили Кашубу на роботу в СС-Казіно, де він старанно також працював на кухні як різник.
Щоб не згубити цього тепленького місця, Кашуба не хотів і думати, а тим більш допомагати в'язням-українцям. Він дбав виключно про свій шлунок. Хто знав Кашубу в той час, пригадує його вгодованість, товсту шию, що ось-ось мала луснути від жиру. Григорій Наняк, який зараз живе в Мюнхені, напевно зможе розказати і більш докладно про Кашубу-різника, якого він добре знав в той час.
Коли гітлерівці, тікаючи з Радянсьної землі, звільнили Бандеру та інших націоналістичних ватажків , щоб з їх допомогою організувати підпільну роботу в тилу Радянської Армії на звільнених від німецької окупації землях Галичини, Лемківщини і Волині, Кашуба теж вийшов з табору, вийшов як досвідчений агент «Абверу». Завдання його полягали в тому, щоб слідкувати та доносити фашистам, як оунівські проводирі виконують завдання німців.
Співпраця з «Абвером» була ще одною школою, в якій Кашуба оволодів «Наукою зради і террору».
Так сито і в дружбі з гітлерівцями прожив Кашуба аж до кінця війни. В перших повоєнних роках він, маючи досвід і вербувальника гітлерівсьного вишколу, і фах досвідченого садиста та ката, за дорученням бандерівсьноrь nроводу роз’їжджав пo таборах депlстів, організовуючи в них табірну поліцію, карні групи СБ, та керував диверсійною роботою цих останніх.
Сам особисто в той час він жив в таборі Міттенвальд, де перебував і провід ОУН. Садистична натура Кашуби в поєднанні з його флегматичністю була високо оцінена самим Бандерою і його найближчими – Стецьком, Ленкавським. І тому 1949 року Кашубу призначають на посаду одного з керівників кривавої «служби безпеки». Таким чином, Кашуба стає грозою в проводі. Разом з Ковальським, Глуховецьким-Ілляшевським, Стронціцьким, Модестом Ріпецьким – «Гориславом», Венгльовським – «Дусько» та іншими він розпочав свою злочинну роботу серед еміграції. Це повною мірою відповідало його покликанню.
У таборі Зоммерказерне в Аугсбургу він зустрівся, а пізніше й близько зійшовся з Мудриком – відомим оунівським бандитом. Відтоді аж до сьогодні їх зв'язує надто тісна дружба, яка скріплюється не стільки особистими симпатіями, скільки заподіяними сполучно злочинами. Згодом Кашуба перетяг Мудрика в керівне звено СБ і став його кумом. Найбільш відданої людини 1Кашуба й не міг вибрати.
Кашуба, Мудрик та інші члени СБ, такі як Ковальсьний, Глуховецький-Ілляшевський здійснили довгий ланцюг терористичних акцій проти відомих та невідомих в еміграції українців. Під безпосереднім керівництвом Кашуби були зліквідовані українці Горліс-Горський, Булавський, Стельмащук та його наречeнa Тамара Чернецька, Саболь та ін. Вся «діяльність» Кашуби в цьому напрямку підтверджується документальними матеріалами, протоколами «допитів» жертв бандерівського терору, показаннями свідків, які й досі зберігаються в архіві СБ на Цепелінштрассе, 67 та у активіста СБ Модеста Ріпецьного, який тепер криється у США.
Ніколи не змиється з рук Кашуби кров Тамари Чернецької, яка була вбита особисто Кашубою тільки за те, що вона відкинула домагання Кашуби та заручилась з іншим українцем Стельмащуком.
Свідки, прізвища яких я тут не хочу подати, розповідали, що Кашуба перед тим, як вбити Тамару, довго знущався з неї , застосовував тортури, намовляв признатися в тому, що вона нібито була «радянським агентом». Свою підлість, свою особисту помсту Кашуба хотів подати громадськості як шляхетну справу і тому намагався, щоб в «протоколах допиту» було обов'язково записано, що Тамара була «агентом». Але люта душа Кашуби не зупинилася на цьому. Коли Кашуба та його підлеглі вбили Тамару, він почав переслідувати її батька Всеволода Чернецького, який видавав в той час журнал «Пу-Гу» в Аугсбургу. Щоб позбутися батька Тамари, Кашуба через свого вірного пса Мудрика зробив донос американцям на нього.
Розправився по звірячому Кашуба і з українцем Скобою, якого вбили його оунівські інквізитори в 1956 році.
За вказівками Кашуби допитувались та піддавались знущанням в бандерівських підвалах українці Іваночко і Волошин, яких Кашуба rакож звинуватив у зв'язках з «Совєтами».
Мудрик розповідав мені, що Кашуба відносно Іваночка і Волошина говорив: «Ми все одно їх зліквідуємо». Але зробити цього Кашубі не вдалося, бо про тортури, які були запроваджені щодо Іваночка і Волошина, дізналась українська емігрантська громадськість. Бандерівські головорізи поспішили їх відпустити, суворо попередивши, щоб вони нікому не розповідали про «методи слідства» у підвалах СБ.
Сліди роботи Кашуби можна знайти ще й сьогодні в підвалах Єгерказерне в Міттенвальді, де в довгім і широкім тунелі під камінням підлоги і в стінах замуровані жертви есбістського терору. Чи знають про це теперішні солдати німецького бундесверу, і зокрема високогірного стрілецького полку, розміщені зараз у цих казармах? – Напевно, ні.
У таборі Корнберг під Касселем, в якому бандерівські есбісти довгі роки катували безправних переміщених людей, недалеко від лісу є кілька будинків, в підвалах яких ще й сьогодні знаходяться закопані кістки замордованих емігрантів. Німецькі мешканці, котрі зараз там живуть, напевно теж не знають, що їх ліжка і ліжка їх дітей стоять на могилах закатованих.
Такий є Кашуба – один з керівних ватажків ОУН. Не кращу характеристику має він і як людина. Він не визнає ніяких моральних принципів, вироблених людством. Для нього, за словами Єндика, існує тільки одна мораль – мораль націоналистична. Яка це мораль, свідчить не тільки те, про що розповідається вище, а й те, як себе поводить Кашуба. Він нежонатий і зовсім не бажає одружуватись та обтяжувати себе родиною. До жінок він відчуває якийсь паталогічний потяг. Для нього нічого не значить згвалтувати дівчину, розбити родину, завдати душевну травму. Останнім часом у Мюнхені він залицявся до німки Цинти Кайзер, матері двох дітей, яка захопилась великими грішми, що обіцяв їй Кашуба, і покинула чоловіка та дітей.
Кашуба виявляє велику увагу Цинті, він не шкодує грошей, які викидає на дорогий одяг цієї жінки. Ще перед моїм від'їздом із Заходу він замовляв у мене шубу для Цинти, яка коштувала 1660 західнонімецьких марок. Це поміч для десятьох безробітних німців і для 15 безробітних емігрантів. Звідки такі гроші у Кашуби? Він взяв їх з каси організації, з каси, яка поповнюється за побори з емігрантів, одурманених націоналістичними ідеями та вигадками. Почисліть, скільки хворих українських емігрантів в Західній Німеччині (а їх налічується близьно 8 тисяч), можна було б підтримати матеріально тільки за одну шубу, яку Кашуба зшив для своєї коханки.
Та Цинта Кайзер не одна. яа кого Кашуба витрачає гроші. У Відні в нього живе ще одна коханка Софія Тайль-Люті, до якої він приїздить кожний раз, коди перебуває в Австрії. І кожний раз з новими подарунками, кожний раз з краденими грішми.
Демагогічні гасла проводирів ЗЧ ОУН щодо грошових збірок на так звані «визвольні фонди», «фонди бандер і Ко», «фонди АБН» і т.п. ще й до нього часу дурманять голови деяким українським емігрантам. Куди пливуть ці грошики, видно хоча б з поведінки самого Кашуби. Придивіться уважно до ньоrо!
Заступнином Івана Кашуби і його найближчим співробітником в діяльності СБ є його кум Мудрик Степан, відомий серед членів ЗЧ ОУН по псевду «Степан Мечник». Цей типовий за поклинанням поліцист народився в селі Криве, коло Радехова на Львівщині. Спочатку був nоплентачем ОУН, а з 1937 р. став її членом. З того часу до сьогоднішнього дня він виконує тільни поліційну роботу, чи то в німців під час окупації України чи в таборі ІРО в Лейпхаймі , чи в охороні членів проводу ЗЧ ОУН.
Провід використовує Мудрика для т.зв. особливих доручень по провадженню різних гострих дій в самій ОУН, жорстоних допитІв підозрілих та винонання смертних вироків. Недарма в Мюнхені серед українських емігрантів, говорячи про Мудрика та його кімнати допитів, кажуть: «Прощайтесь з надіями. як туди йдете». І справді, багато з тих, хто входить в «слідчі» кімнати Мудрика, гублять не тільки надії, а й саме життя. З приладів. які вживає Мудрик при допитах, відомий його винахід – сталевий дріт у формі зашморгу, яким він душить свої жертви.
Мудрик не є «ідейним націоналістом». Його опановує хвороблива жадоба бути «важним», мати владу над людьми. Займаючи певне становище в СБ ЗЧ ОУН, він повною мірою знаходить вдоволення в поліційно- есбістськІй терористичній роботі.
На відміну від свого зверхника і кума Кашуби Мудрик старається зовні вести пристойне родинне життя. Але це фальшива маска. Він не меншою мірою, ніж інші есбісти, веде розпусне і гуляще життя, тільки в більш рафінований i укритий спосіб. Інші есбісти мало чим відрізняються від своїх шефів.
Про їх злочини можна говорити та писати цілі книги. Кожна сторінка кожної такої книжки була б залита кров'ю ні в чому не винних, закатованих ними людей. Довголітній інформатор СБ Степан Данилюк – «Гуцул» з Мюнхена, котрому добре відома «робота» СБ, якось сказав про Кашубу: «Коли я дивлюсь на руки Кашуби, то мені здається, що з його nальців ллється кров замучених ним людей». Данилюку можна вірити, бо він має досить підстав, щоб так говорити.
Виникає законне питання: чому на всі ці терористичні злочини, які зробили і роблять Кашуба, Мудрик та їх комnанія, не звертають уваги офіційні органи влади в Західній Німеччині? Відповідь знайти на це дуже просто, якщо придивитись ще до однієї сторони діяльності Кашуби і Мудрика. Ще з самого початку свого життя в Західній Німеччині Кашуба пов'язався з німецькою поліцією та став її таємним конфідентом серед емігрантів. Від поліції він отримав німецькі документи на фальшиве прізвище, хоч у нього й були документи на своє особисте прізвище, які отримувади всі емігранти в ІРО. Цей зв'язок давав йому можливість маснувати свої злочини і сіяти наклепи на небажаних оунівцям українців, компрометувати їх перед місцевою німецькою владою.
Згодом від співпраці з поліцією Кашуба перейшов до співпраці з баварським «фермассунгшутцамтом» та геленівсьною розвідкою. Зараз він підтримує зв'язки з Вальтером Шенком, колишнім шефом СД у Львові, який працює в т.зв. міністерстві по справам біженців у Дюссельдорфі. Але Кашуба не був би Кашубою, якби він не співпрацював би і з американською розвідкою та не забезпечував би собі підтримку з боку американців. Кашубу можна було часто бачити в товаристві американського розвідника Кирила Масловича та агента цієї ж розвідки Листка – родича бандерівського ватажка Степана Процика.
Провокації проти українських емігрантів і особисто проти Чернецького Кашуба здійснював через американсьного контррозвідника «Яроша», який працював у Аугсбургу. З цією людиною підтримував безпосередні контакти підручний Кашуби Степан Мудрик. Поза тим Кашуба був пов'язаний з американськими розвідниками через Тараса Леха та Зенона Козакевича. Спільні злочини цих ворогів проти українського народу в минулому, їх зоологічна ненависть до Радянського Союзу сьогодні – є им ланцюгом, що їх разом в'яже.
Немає такої підлости, на яку не пішли б Кашуба та Мудрик, виконуючи злочинні плани своїх панів геленів та інших. Треба постійно мати на увазі ці їх «якості» і все, що вони роблять, про що вони говорять, сприймати як їх підступну брехню і злочинну діяльність проти нашого народу.
О.ВЕРГУН
Добавить комментарий:
