Меня прочитали ! Я.М.Антонюк, кандидат іст.наук, ст.викладач НУ “Острозька академія”
Діяльність Дубнівського «легендованого» окружного проводу ОУН
Постановка наукової проблеми та її значення.
Оцінка подій, які відбувалися протягом 1945 р. на Дубенщині, має давню історію. Починаючи з видання збірок (“Недолюдки”, 1963 і “Змова”, 1967) Юстина Омельчука [14] та сенсаційної як на початок 1990-х статті жителя смт Млинова Семена Чіснока (Часника) в газеті “Шлях перемоги” [26], точаться запеклі суперечки між прибічниками однієї або іншої версії подій. Факти, подані в згаданих публікаціях, викликали хвилю зацікавленості частини істориків діяльностю “легендованих” спецгруп, інший “табір” науковців донині використовує їх для ілюстрації злочинів ОУН і УПА.
Проблему намагався дослідити краєзнавець із м. Нетішина Микола Руцький, але за відсутності достовірних джерел вона залишилася відкритою [19; 20]. Лише нещодавно віднайдені науковцем із Рівного Ігорем Марчуком унікальні документи з Галузевого державного архіву Служби безпеки України дають змогу проаналізувати ті буремні події [15].
Виклад основного матеріалу й обгрунтування отриманих результатів дослідження.
Передісторія створення Дубнівського “легендованого” окружного проводу ОУН розпочалася в грудні 1944 р. з діяльності агентурної групи НКДБ “Ломоноса”, він же “Бувалий”. Особою, відомою під цими псевдо, був Трачук (за іншою версією – Чумак) Андрій, 1913 року народження, уродженець с. Рогізного Демидівського р-ну [5]. Аналізуючи його біографію, простежуємо послідовного й фанатичного борця з більшовиками. Саме він у серпні 1944 р. керував “зачисткою” Демидівського р-ну від радянських активістів [11, 293]. Лише за одну ніч зарізано та розстріляно 60 місцевих жителів [13]. За спробу кількох своїх підлеглих прочитати “Звернення радянської влади до виходу з повинню” наказав їх стратити [23].
14 листопада 1944 р. у Хрінницькому лісі Млинівського р-ну він розгромив відділ військ НКВС (убито 38 ворожих солдатів та 12 офіцерів) [8, 557–559].“Ломонос” був одним з ініціаторів утворення Народно-визвольної революційної організації, яку згодом засудив Провід ОУН і наказав саморозпуститися [22].
Під час “чистки” його куреня в с. Горбаків Гощанського р-ну, яку в грудні 1944 р. проводили референти СБ КП ОУН на ПЗУЗ Олексій Присяжнюк (“Мітла”) та Дубнівського надрайону ОУН Дмитро Казван (“Черник”), А.Трачук нервував. Тому, отримавши сигнал про небезпеку від П.Джурика (“Чубатого”), разом із прибічниками втік [7]. Тоді ж до них приєднався член боївки “Черника” – Сафат Панасюк (“Батько”) із с. Ільпибоки Демидівського р-ну [25].
( Read more... )Необходимое послесловие.
С прискорбием вынужден отметить, что неплохая задумка интересной темы, увы, сильно подпорчена халтурным исполнением.
1. Статью С.Чиснока из ссылки 26 автор именует «Долина смерті» в то время, как в оригинале она называется «Упирі». Я имею на руках бумажный оригинал этой статьи, так что за свои слова отвечаю. А вот почтенный к.и.н. Я.Антонюк очевидно ее в руках не держал, а воспользовался одной из перепечаток, возможно, книжкой Ю.Борця.
2. Также искажено название источника из ссылки 25: в оригинале нет слов «чекістів Демидівщини», они явно добавлены самим автором «для пущего разоблачительного эффекта». Это непростительно для научной работы.
3. Более того, воспоминания некоего «Мыколы Пачковского», которые автор обильно цитирует, ссылаясь на вышеупомянутые источники, НА САМОМ ДЕЛЕ В НИХ ОТСУТСТВУЮТ. А это уже можно назвать прямой и открытой ФАЛЬСИФИКАЦИЕЙ. Объяснение сему прискорбному факту то же, что и в п.1 – Антонюк не читал указанные газетные статьи, а воспользовался дополненным и переделанным вариантом с сайта aratta-ukraine. Но ссылки при этом делает не на ресурс, а на газеты.
4. Кроме того, автор весьма невнятно и путано излагает ход событий, в результате чего остается много неясностей. Был ли Панасюк в отряде Остапюка, как пишет Руцький? Если да, то почему не совпадают даты: отряд первого сдался 20 ноября 1945, а у второго автор указывает 11 января 1946. Если нет, то почему Омельчук, сдававшийся вместе с Панасюком, «зачислен» автором к Остапюку? Эти противоречия с опубликованными ранее материалами никак в тексте не объясняются.
5. Кстати, что касается Андрея Остапюка «Спивака», то согласно книге М.Руцького, который тоже находится среди источников опуса (ссылка 20), он был «завербован Демидовскими энкаведистами весной сорок четвертого», а Антонюк называет март 1945. Противоречие это также никак не комментируется автором.
6. Фактически единственный реальный источник, давший толчок к выходу этой статьи – это ксерокопии (даже не оригиналы) каких-то документов из ГДА СБУ, предъявленные неким ровенским историком И.Марчуком из его личного архива, без каких-либо конкретных архивных ссылок, что вынуждает квалифицировать их как сомнительные.
Прискорбно, что редакция «Исторических студий Волынского университета» публикует такую неуклюжую халтуру, которую лично я могу оценить не более чем на 3 балла (по 5-балльной системе).