|
|
Пишет dok_zlo_1 (![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo.gif){kind=small} dok_zlo_1)@ 2014-05-01 11:59:00 |
 |
|
 |
|
|
|
|
|
|
 |
|
 |
Про то как видят демократию сторонники майдана.
Под катом цитата широко распространяемая в промайданных блогах. За авторство по приведенной ссылке не ручаюсь, текст разошелся много где.
Несколько замечаний.
О том что на самом деле получается из таких "демократий - написано в книге картинкой из которой я воспользовался для иллюстрации.
Под катом цитата широко распространяемая в промайданных блогах. За авторство по приведенной ссылке не ручаюсь, текст разошелся много где.
Несколько замечаний.
- Демократия в стиле что даже у самого бедного демократа будет не меньше двух рабов, очень характерна для европейцев.
- Если случайно "кремезные" находятся у противной стороны, то это жэж террозим. А если у правильной - то "демократия"
- Кто то еще думает, что эпидемия "Белого братства" была случайной?
- В тексте ничего не менял, публикую "как есть" за исключением выделения болдом, простите не удержался.
Що таке прогресивна диктатура? Пояснюю на простому прикладі.
Маємо ми громаду на 100 людей. З них щось так чоловік 10 – підприємці різних калібрів, 1 – крупний підприємець, власник крупнотоварного бізнесу, ще людей 15 – вільно наймані працівники, решта – працівники силових відомств, пенсіонери, безробітні, інваліди, вчителі, лікарі та інші працівники бюджетної сфери.
Як керується ця громада? Раз на кілька років вона спільно обирає собі владу, яка, власне, розподіляє кошти бюджету, збирає податки, дбає про майбутнє, тощо й тощо. Все це називається демократія. Влада народу, тобто.
Гарно? А тепер сеанс викриття.
Серед цих ста про інтереси громади дбають в першу чергу ті самі 8 з десяти підприємців (двом - пофіг), щось так 6 найманих працівників – у першу чергу кваліфікованих (у них і в підприємців одна й та сама підстава – від добробуту громади залежить їхній особистий добробут), і ще чоловік 5 з усіх інших – з ідейних міркувань. Але! Один крупний підприємець зацікавлений, аби влада працювала виключно на нього-коханого. Тому більшості бюджетників він роздає по смачному тістечку і бюджтеники (+ частина вільнанайманих працівників) голосує так, як хоче той «хто пані танцює». Те, що таке голосування гробить майбутнє всієї громади, вищезгаданим бюджетникам до лампочки. Їхній девіз – «ми абиватєлі, нас абувайтє ви, і ми тагда за вашу власть».
Тобто. Те, що нам гордо назвали демократією, насправді – диктатура одної особи, яка купує голоси бюджтеника-люмпена, і для якої громада – лише ресурс для особистого збагачення. Перестане ресурс збагачувати – буде наражений на банкрутство і розпродаж з аукціону (як непродуктивна фірма).
І от проблема в тому, що проводити серед бюджетника розсіювальну роботу – справа марна. Бо якщо виправляти ситуацію – не менше половини бюджтеників треба зігнати з бюджету і примусити працювати в народному господарстві. В тому числі – створювати собі роботу самим. Бо коли один корову тримає, а шестеро молоко випивають, багатої й успішної громади не вийде, як таке.
Що робити громадянам які дбають про інтереси своєї громади? По-перше – перестати ганятися за химерами. Замість абстрактних гасел «ми хочемо демократії» або «ми хочемо як на Заході», сформулювати 3-4 ясні вимоги (наприклад – закон один для всіх!) і вимагати виконання цих вимог тут і зараз, за будь-яку ціну. А на всі камлання «це не демократично» чесно відповідати – «а ми не хочемо демократії. Якщо для виконання наших вимог потрібна диктатура – хай буде так!». Толку звісно спочатку не буде, проте з’явиться ідея.
Висоцький співав: «Нам вождя не доставало, настояних буйних мало…». Практика показує, від простих ясних ідей вожаки заводяться самі. Тобто потрібно, аби знайшлася одна людина, яка очолить чоловік 10-15 кремезних хлопців і всіх інших змусить грати за своїми правилами СИЛОЮ. А оскільки опертися йому на когось так само треба – він введе вибори, але впровадить майновий ценз, або правило «хто платить сам за себе податки – той голосує». Результат – рішення прийматиме один – диктатор, плюс 18 небайдужих, плюс один – суперпідприємець плюс 4 особи голоси для який суперпіприємець купить. Разом – 24 особи, з яких більшість – небайдужі.
Оце я й називаю – прогресивна диктатура.
Маємо ми громаду на 100 людей. З них щось так чоловік 10 – підприємці різних калібрів, 1 – крупний підприємець, власник крупнотоварного бізнесу, ще людей 15 – вільно наймані працівники, решта – працівники силових відомств, пенсіонери, безробітні, інваліди, вчителі, лікарі та інші працівники бюджетної сфери.
Як керується ця громада? Раз на кілька років вона спільно обирає собі владу, яка, власне, розподіляє кошти бюджету, збирає податки, дбає про майбутнє, тощо й тощо. Все це називається демократія. Влада народу, тобто.
Гарно? А тепер сеанс викриття.
Серед цих ста про інтереси громади дбають в першу чергу ті самі 8 з десяти підприємців (двом - пофіг), щось так 6 найманих працівників – у першу чергу кваліфікованих (у них і в підприємців одна й та сама підстава – від добробуту громади залежить їхній особистий добробут), і ще чоловік 5 з усіх інших – з ідейних міркувань. Але! Один крупний підприємець зацікавлений, аби влада працювала виключно на нього-коханого. Тому більшості бюджетників він роздає по смачному тістечку і бюджтеники (+ частина вільнанайманих працівників) голосує так, як хоче той «хто пані танцює». Те, що таке голосування гробить майбутнє всієї громади, вищезгаданим бюджетникам до лампочки. Їхній девіз – «ми абиватєлі, нас абувайтє ви, і ми тагда за вашу власть».
Тобто. Те, що нам гордо назвали демократією, насправді – диктатура одної особи, яка купує голоси бюджтеника-люмпена, і для якої громада – лише ресурс для особистого збагачення. Перестане ресурс збагачувати – буде наражений на банкрутство і розпродаж з аукціону (як непродуктивна фірма).
І от проблема в тому, що проводити серед бюджетника розсіювальну роботу – справа марна. Бо якщо виправляти ситуацію – не менше половини бюджтеників треба зігнати з бюджету і примусити працювати в народному господарстві. В тому числі – створювати собі роботу самим. Бо коли один корову тримає, а шестеро молоко випивають, багатої й успішної громади не вийде, як таке.
Що робити громадянам які дбають про інтереси своєї громади? По-перше – перестати ганятися за химерами. Замість абстрактних гасел «ми хочемо демократії» або «ми хочемо як на Заході», сформулювати 3-4 ясні вимоги (наприклад – закон один для всіх!) і вимагати виконання цих вимог тут і зараз, за будь-яку ціну. А на всі камлання «це не демократично» чесно відповідати – «а ми не хочемо демократії. Якщо для виконання наших вимог потрібна диктатура – хай буде так!». Толку звісно спочатку не буде, проте з’явиться ідея.
Висоцький співав: «Нам вождя не доставало, настояних буйних мало…». Практика показує, від простих ясних ідей вожаки заводяться самі. Тобто потрібно, аби знайшлася одна людина, яка очолить чоловік 10-15 кремезних хлопців і всіх інших змусить грати за своїми правилами СИЛОЮ. А оскільки опертися йому на когось так само треба – він введе вибори, але впровадить майновий ценз, або правило «хто платить сам за себе податки – той голосує». Результат – рішення прийматиме один – диктатор, плюс 18 небайдужих, плюс один – суперпідприємець плюс 4 особи голоси для який суперпіприємець купить. Разом – 24 особи, з яких більшість – небайдужі.
Оце я й називаю – прогресивна диктатура.
О том что на самом деле получается из таких "демократий - написано в книге картинкой из которой я воспользовался для иллюстрации.
