Йшов грудень 1994-го. Чеченська республіка Ічкерія.
Сашко Білий повернувся до табору УНА-УНСО із Грозного коли вже вечоріло, не сам, а з великим героєм чеченського народу Шамілем Басаєвим. Побратим Дмитро із Дніпродзержинська вийшов до нього, привітався, обійнявся із Шамілем.
- Сашко, для тебе сюрприз.
- Розказуй, Дмитре.
- Впіймали кацапських псів. Цілих вісім.
- Та не вже, оце так приємна несподіванка. Допитали?
- Ще ні, на тебе чекали.
- Ну то пішли...
Сашко, Дмитро, Шаміль і ще кілька побратимів увійшло у намет, де зв'язані на колінах стояли полоненні російські вояки. Перше, що кинулось в очі (точніше, в ніздрі) - різкий запах сечі і гімна.
- Ви що, їх у вбиральню не водили? -запитав Сашко.
- Водили, вони вже тут всрались і обісцялись.
- Ясно. Ну що, собачі виблядки, де ваша частина? Зараз будемо відрізати то куску вашого смердючого тіла, поки не скажете.
- Ми всьо скажєм, нє убйівайтє - почав кричати один із полонених кацапчиків. - Прінєсітє карту, ми всьо пакажєм.
- Це ж треба, -здивувався Сашко, - навіть не цікаво. Принесіть їм мапу.
Солдатик показав пальцем на місце дислокації.
- Скільки вас, собак?
- Двєсті чєлавєк.
- Знаєш де це? -запитав Сашко у чеченця Гамзата.
- Да, знаю. Три часа ходьбы.
- Ну гаразд, завтра вирушимо на світанку. Підсмажимо кацапам сраки.
- А з цими що?- запитав побратим Дмитро.
-Атпустітє нас пажалуста, - почали жалібно просити полонені кацапчики.
- В розхід, - довго не роздумуючи наказав Сашко.
- Сашко, проблемка є, - продовжував Дмитро, - хлопці не хочуть руки кров'ю мазати.
- Може твої, Шаміль?
- Нет, Саша, это кацапы придумали, что чеченцы головорезы, мои тоже не будут.
- Що ж робити, - зажурився Сашко, - Самому кацапів на той світ відправити?
- Сашко, є ж вихід, ми про студента забули.
- Та й справді, клич Дмитре.
Дмитро зайшов у намет, де під гасовою лямпою над підручником схилився худенький студент в величезних окулярах. Вогники від лямпи, мов чортики, стрибали по скельцях окулярів.
- Арсенію?
- Так, слухаю.
- Є робота для тебе.
- То пішли, - сказав Арсеній, відкладаючи книжку і дістаючи якийсь пакунок.
Дмитро за Арсенієм рушили до намету з полоненими.
- Арсенію, ну ти знаєш, -сказав Сашко.
- Нема питань.
Арсеній розгорнув пакунок. Там виявився величезний тесак.
- Дід колись ним свині різав на Буковині. А потім мені подарував...
Арсеній зайшов в намет. Почулись крики.
- Нє нада, пажалуста! Аааааааа!!!!!
Через кілька хвилин крики стихли. Арсеній вийшов із намету весь у крові із закривавленим тесаком.
- Я вже більше не потрібен? - запитав Арсеній, протираючи хусткою заляпані кров'ю скельця окулярів.
- Ні, Арсенію, відпочивай. Дмитре, проведи.
Арсеній повернувся до свого намету, добре вимив руки від крові, а потім дістав підручник з економіки і почав спокійно читати далі, як би і не зарізав перед тим вісьмох кацапів. шокований Дмитро спочатку мовчки спостерігав за цим усім, а потім спитав?
- Арсенію, для чого тобі це?
- Що саме, Дмитре?
- Ну, навчання.
- Так сесія незабаром.
- Я в загальному.
- Хочу стати президентом України. Чи, хоча би прем'єр-міністром.
Дмитро лише посміхнувся.
Закінчувався 1994-ий рік....
