| [ | Current Music |
| | Кому Вниз - Мамай | ] |
Ненависть
Частина перша. Порожнеча
Na ulicy Lenina
Przy bloku numer pięć
Matka zabiła syna
W tym pomagał jej zięć.
Ach, zabiła okrutnie
Rudu głowku o ganek
Chłopak miał oczka cudne
A na imię Abramek .
W. Szałkiewicz, Tango Manifest .
Висячий замок жалібно брязкнув, ламаючись під ударом сокири. Шлях на горище школи був вільний.
Попри тишу урочного часу юнака, здається, ніхто не почув. Похилий дах був перешкодою, але не надскладною для натренованого хлопця. Безглуздо було б зірватися зараз.
— Зачекай кілька хвилин, — сказав він порожнечі внизу.
Кілька акробатичних прийомів, і юнак міцно закріпився над вентиляційним люком. Знов топірець. Усе було незвичайно просто і йшло на диво успішно. Відкритий рюкзак звільнив важкий пакунок і товстий поліетилен. Час був, але кожна хвилина лунала страхом провалу. Ще 10 секунд, і пакунок полетів у шахту. Ще дві — і і вихід був щільно закритий.
...Одним з багатьох злочинів нацистського режиму було утримання мільйонів людей у концентраційних таборах та їхнє фізичне знищення. Одним із засобів такого знищення були винайдені в Сполучених Штатах газові камери, в яких використовувався чадний газ, вихлопні гази дизельних двигунів та так званий "Циклон Б", що являв собою сорбований на діатомітовій землі чи пресованій тирсі ціановодень. "Циклон Б" був винайдений Фріцем Габером для боротьби з комахами та спочатку використовувався саме з цією ме... — голос учителя обірвався. З виряченими очима він повільно впав на стіл.
Від побаченого Андрій, як і решта його однокласників, заклякли на місці. За кілька секунд почали падати на підлогу учні, які сиділи за першими партами.
— "Газ! Газ! Газ! Ціано... Ціановодень!" — шалено кричала, захлинаючись, дитина, вирвавшись з обійм кабінету та біжучи коридором школи.
До честі керівництва, тривогу підняли швидко. До честі керівництва, останнє заняття з цивільної оборони пройшло лише місяць тому. Залементував протяжний дзвоник і ввімкнувся гучномовець...
...Паніка в коридорах досягла рівня божевільні. Усього було два виходи зі школи. Розподілені за приміщеннями розумними людьми, які цю школу проектували.
Натовп дітей біг до основного виходу. Половина викладачів кричала щось, намагаючись призупинити шаленство тваринного жаху в цих маленьких дітях. Решта бігли разом з дітьми, розштовхуючи їх своїми дещо сильнішими ліктями. Сходи. Шалений потік. Хтось впав. Через нього перечепилися ще троє. Через них... Завтра в газетах напишуть про 53 душі, що помирали на сходах з розтрощеними тиснявою грудьми...
Ще один маленький натовп зібрався біля запасного виходу зі школи, який було віднесено до крила зі старшими класами. Металізовані від дурних злочинців (бо в школі давно не було чого красти) двері вперто не хотіли піддаватися дитячим ногам. А відкрити їх нормальним чином не було ніякої можливості ـ сторож-п'яниця, як завжди, забувся виконати свої потрібні раз на 20 років обов'язки з перевірки запасних виходів і буквально зараз відчалював у світ сорокаградусних водойм від випарів зеленої тваринки та газового трунку. Відстань від зловісної вентиляції до дітей у бетонному міху не залишала їм іншої долі, окрім моделювання поведінки відповідних клітин у цілком відповідному латексному виробі.
Лише небагатьом пощастило врятуватися. Вони проігнорували вимоги цивільної оборони і вилізли через вікно першого поверху свого класу. Ще кілька вчителяв витягли потім з будівлі і врятували, але вже божевільними.
Слухаючи лемент, хлопець на даху усміхався. Його отрута не була ціанідом. Він застосував рецепт японських самогубців ـ сірководень. Так просто: сульфід натрію дев'ятиводний та фосфатна кислота, банку з якою розтрощило при падінні. Вбивчий газ, не гірший за "Циклон Б". Отруйний, як і останній, але набагато підступніший. Від його імені сміються діти, згадавши тухлі яйця, екскременти і "Нафтусю". Хай сміються.
Кількості газу стане на загибель лишень десятої частини школи, навіть за умови тривалої дії ـ решту довершать самі люди. "Порожнече, тепер я твій!" ـ скрикнув він, і всюдисуща гравітація з м'яким повітрям обійняли його тіло в останньому польоті. Вниз, але яка різниця? Все рівне перед обличчям завше цнотливої Панни В Білому, що нині чекала на нього за дві секунди стрімкого польоту.
Частина друга. Помста .
Але ці адзінокія мы? Ці ёсць з намі сіла, здольная рэальна дапамагчы?
Адкажу: ёсць. Мы дзеці сатаны. Ён жа д'ябал, ён жа бес, ён жа люцыфер, ён жа шайтан,
ён жа вельзевул, ён жа Азазел і процьма іншых імёнаў. Сатана ўручыў нам зброю і сказаў:
"Забівайце! Разнявольце сваю звярыную існасць, адпомсціце за прычыненыя вам крыўды! .
Юрась Нераток, Салдат .
— Стой, сука! — автоматна черга перекреслила шлях юнакові. Але які шанси у товстого нахабного чужинця наздогнати хлопчину, якому всі ці камінчики та деревця знайомі, як рідні? Жодних.
— Да забей, Боря, хрен с ним. Что тот ублюдок значит? — зупинив його товариш по зброї.
Вони все бачили. Бачили палаючі хати. Чули автоматні черги. У тому селі не було місця чергам, потрібним при боротьбі з регулярними військами чи партизанами. Чому вони все-таки звучали? Те питання явно недоречно було ставити безтурботним 14-річним дітям, хоча відповідь вже повільно визрівала та кристалізувалася в їхніх цнотливих головах.
"Життя наші і селище наше — в руках Всевишнього," — говорили хлопцеві старі дідусі. "Гори й рівнини — його слуги вірнії, і не одне плем'я відступників та злочинців поховане під цими долинами".
Пусті байки? Страшилки для малечі? Чи правда століть? Господь не вберіг його дідів. Один загинув місяць тому, другого на його очах вбили чужинці. Хоча діди виконували заповіти.
"Колись матимеш захищати наші могили. Ми підемо, такий закон. Маєш бути сильним сином гір!" — нагадував старовинні слова шепіт річки. Річки, що не перший раз змінювала русло, непостійна, могутня, як і ці мінливі скелі.
Річка...
— Подай-ка стопочку, рядовой! Классно мы этих обезьян сегодня, а?!
Втім, рядовому було не до сміху і не до веселощів. Все це він уже одного разу пережив на собі. Не вживу — не вижив би. Але не одного разу йому казали, писали, нагадували — всього життя тому це робили з його дідами чужинці з заходу. Тепер він, тоді щирий ненависник цього, виявився по вуха в тому ж злочині.
— Да что ты, как не родной-то! Не переживай, рядовой, привыкнешь! Выпей-ка! — вмовляв добродушний сержант.
Коли п'яний табір заснув, темрява не спала. Так і не заснули тієї ночі ні гори, ні річка, ні понівечені дитячі душі, закляклі на вершині.
— Голубь, Голубь, отзовитесь! — сотий раз повторював радист. — Ничего, товарищ капитан. Будто стена какая-то в этом селении.
Стіна була. 12 метрів пульпи, нанесеної селевим потоком, що зійшов дві години тому. Через два дні одне з відділень наштовхнеться на залишки саморобної греблі на 500 метрів вище, і картина тієї ночі з математичною точністю вималюється перед капітаном.
А поки що складними перевалами йдуть у невідоме хлоп'ята, мізки, серця та душі яких вже прийняли в себе написаний вогнем пломеніючий наказ: "Знищувати недолюдків з півночі, шматувати на дрібні кавалки іменем життя живих та спокою пращурів, допоки Володар Світів не вирішить припинити їхнє жалюгідне існування".
Частина третя. Порятунок.
Я выделил вирус! Вирус злобы. Вирус, который когда-то очень давно попал в кровь
всех живых существ на планете и произвел необратимые изменения в нервных клетках
жителей планеты. От людей до комара. Это удивительное и страшное открытие .
Кир Булычев, Лиловый шар .
У залі було тихо. Жоден шум не міг пробитися крізь детально сплановані та ретельно виконані стіни Центру Безпеки. Сюди, де наразі пульсувала об'єднана думка найвищих повноважних представників регіонів цієї планети. Вони не завжди цікавилися думкою одне одного, але сьогодні на порядку денному стояло питання існування життя на планеті. Попри глупу ніч, засідання і не думали припиняти.
...Ні для кого не секрет, що високий рівень насилля, характерний для людської цивілізації в усі періоди її розвитку, нині виявляє загрозливі тенденції. Аналітики прогнозують цивілізаційні ризики у зв'язку з цим фактом. У той же час спроби аналізу цієї проблеми, озвучені тут раніше, зводяться по суті своїй до феноменологічного розгляду даного факту та виділення характеру зростання, а звідси, як правило — до ефемерних пошуків історичної події-"причини" чи фаталістичних прогнозів-екстраполяцій типу "коли ми всі помремо". Моя доповідь буде присвячена спробі аналізу питання з іншого погляду.
З нашої точки зору, причина нинішнього так званого "злету" лише в тому, що в цілях протидії потенційним небезпекам ми оцінюємо рівень ненависті за її руйнівними наслідками. Якщо говорити про реальний рівень, то населення Землі добрішає *перешіптування в залі*. Рушійною силою кризи сьогодення є іманентна жорстокість людини як елемент її боротьби за існування.
Але, як відомо, біологічний розвиток людства останніми століттями не встигає за соціальним. У даному разі порушується баланс між специфічною силою виживання — колективністю — та загальною силою виживання — індивідуальністю, яка є частиною відбору. Остання у випадку людини, як і ряд інших інстинктів, набула також високорівневого переосмислення. Людині ще не вистачає сил, щоб цілком відділитися від спільноти і вести боротьбу з іншими і природою самостійно. Але об'єднання людей вже мають надто великі сили, які загрожують самому існуванню людства — а в менших проявах мають наслідком фіксовані нами руйнівні наслідки. Саме в такому ключі і варто розглядати проблему .
— Ну, деякі особи цієї планети давно пропонують придушувати природні рушії побудови сучасного суспільства і обіцяють у результаті гармонію та позитив замість чоловічої ієрархії та насилля, — з усміхом відізвалася яскраво-руда жінка зліва. — Ви пропонуєте нам феміністичну маячню?
— Я прагну врятувати світ, ане кинути його в прірву суїцидальної утопії.
— Пропоную перерву на десять хвилин, — мовив літній голова.
Ні, так бути не повинно. Вони здогадалися. Знову збій. Такий шанс був! Людство приречене померти. Але чомусь кожен раз цей невдячний соціум народжує розумників, які рятують його від чергової загибелі. І потім чують прокльони на свою адресу, але покарати їх за це вже неможливо. Ні, дзуськи. Цього разу все піде згідно з планом. З 30 учасників ніхто не має вийти з будинку живим. І я теж — бо людина слабка .
Холодне повітря балкону, світанкове небо. Останні подихи. Кнопка...
Її очі не витримували напруги і сльозилися. Заважка це робота для двадцятирічної дівчини, якій би зараз під Місяцем гуляти з коханим та цвіркунів слухати. Добре, що перерва. Можна вмитися.
Глухий вибух сколихнув будівлю і збив дівчину з ніг. Її обсипало тиньком. Вже непотрібна система безпеки замурувала маленьку вбиральню наглухо.
Над понівеченим Центром займався кривавий світанок. Ранкову тишу розривали лише крики ворон, що співали зловісну глумливу симфонію майже приреченому людству. Майже...
03:37, 8 червня 2009 року, Tenebrosus Scriptor
|
![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo-lj.gif){kind=small}
![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo.gif){kind=small}