Ucropia o morte

https://zaxid.net/golodomor_travmi_i_nikchemni_choloviki_n1511416
А у предків, які пережили Голодомор, травма була якраз інша. Річ у тім, що для них ані СРСР, ані УСРР як його складова ніколи не були «чужими державами»", а більшовицька влада не була чужою. Вони якраз травмувалися тим, що своя ж держава, яка, до речі, щойно провела українізацію, прирікала їх на голодну смерть. Мало хто з нас задумується, що Голодомор відбувався під україномовними гаслами, ще й кулішівським правописом про «соціялістичне перевиховання колгоспних мас», а хліб забирали ті самі колгоспні активісти, які ще вчора цю українізацію активно проводили. Невідомо, як саме відбилось ось це поєднання українізації з голодом у свідомості та підсвідомості селян, але підозрюю, що імідж української мови від цього не поліпшився.
Окреме питання – довіра до великих і красивих ідей, пафосних слів про народне щастя і всього такого. Припускаю, що саме цим можна пояснити слабкість позицій українського націоналізму на схід від Збруча. Відомо, що з приходом німецьких окупантів на Схід потягнулися тисячі активістів обох відламів ОУН, які так чи інакше намагалися принести свої ідеали тамтешнім українцям, але успіх – коли порівнювати з Галичиною та Волинню – був невеликий. Чи не тому, що населення передвоєнної УСРР / УРСР отримало болісне «щеплення»?
Зараз дехто з усіх сил намагається показати Голодомор як частину протистояння українського та російського етносів. Педалюється тема про російських переселенців, які буцімто кардинально змінили етнічну картину в Україні. Не втримаюсь від цитати. «А тоді річка настала. Людська річка… Повінь. О! Як тоді, після Голоду ці води полились! Наче десь греблю прорвало. В кожне село, в кожну спустошену голодом хату, затікала каламуть російської глибинки. Переселенці. Зозулине поріддя». Ці слова приписані сучасною письменницею буцімто свідку Голодомору. Чи варто пояснювати, що в реальності таких спогадів не було?
В реальності найбільшою травмою для тих, хто пережив Голодомор, було якраз те, що хліб забирали свої. Родичі. Сусіди. Знайомі. І що після всього їм треба було жити в одному селі з тими, хто вбивав їхніх близьких – і мовчати, щоб не накликати біду. Саме це, а не напівміфічні «переселенці з російської глибинки», найбільше травмувало суспільство. І якщо подивитися з висоти сьогодення, то чи не ця прихована травма є причиною нашого запеклого самоїдства, цієї фанатичної гризні в стилі «ах ви, гади, проголосували не за того президента, це через вас усі біди, це ви прирекли державу на смерть!» Хтозна.