https://zaxid.net/revolyutsiyi_trivayut_10_13_rokiv_zaraz_mi_na_vosmomu_n1550183Ми в революційному процесі випередили Європу. І це не дивно. Звідки походять традиційні європейські цінності? З Північної Америки та їхньої революції. Саме там з’явилися концепти розподілу влади, незалежного суду, передбачених законів, відхід від монархії. Це постало на європейському фронтирі тільки 200 років тому. Сьогодні фронтиром для європейської цивілізації є Україна. А на фронтирі завжди бурлить, там завжди будуються нові сенси.
Очевидно, що Америка сьогодні вже не є фронтиром, а центром для європейсько-американської цивілізації. Україна далі залишається на фронтирі, але вже не на козацькому, безпековому, а на фронтирі як на місці, де поки що немає закладених сталих структур, які, до слова, з'явилися через індустріальну епоху. Останні 150-200 років європейської історії – це історія націй, розпаду імперій, але також історія індустріалізації, переходу до масового споживання.
Не думаю, що треба кому-небудь пояснювати (я як соціолог це чітко бачу), що зараз ми є на переході від індустріального до чогось іншого. З цим пов'язані технології, комунікації, штучний інтелект, біоінженерія та ще купа речей. Ця трансформація від одного ладу до іншого передбачає також сенсову перебудову. Про це вже багато написали в контексті пояснення, чому революції та війни супроводжували початок індустріалізації. Ми зараз є в тій самій ситуації, тільки наш контекст інший.
Ми є на фронтирі і ми є в часі, коли світ переходить від індустріальної до постіндустріальної епохи. То де будуть війни, де будуть формуватися нові сенси та нові структури? Саме там, де поки що немає інерції попереднього, де ця інерція є плинніша.
- Тобто фронтир як перевага. Чи можемо говорити про те, що Україна стане новим центром світових процесів, на кшталт того, як Америка стала у XIX столітті?
- Я не маю сумнівів, що так станеться. Питання, чи це буде та сама геополітична одиниця, в тих кордонах, у яких є зараз Україна, чи, можливо, буде трішки більшою. Тому що ми маємо розуміти, хочемо ми цього чи ні, але, як в анекдоті, «ми Русь хрестили, ми її і відспіваємо», – нам доведеться брати відповідальність.