|
|
Пишет Apocalypse Won (![[info]](http://lj.rossia.org/img/userinfo.gif){kind=small} harllatham)@ 2023-04-05 12:30:00 |
 |
|
 |
|
|
|
|
|
|
 |
|
 |
Сифілітичний реалізм Івана Франка
Из работы Ярослава Грицака об Иване Франке
https://photos.app.goo.gl/gKVpX4n53HxhY
ближчі знайомі та його лікарі твердили, що його хвороба дуже давня, і що вона тягнеться від часів його докторантури у Відні (1892-1893). В особистому архіві Франка зберігся лікарський діагноз. Там перелічено цілий букет хвороб. Але найнебезпечнішою в тому списку був сифіліс. Цей діагноз підтверджував і Василь Щурат, який рік мешкав з Франком разом в Відні на квартирі.
У Франкові часи це була одна з найпоширеніших хвороб: на неї страждало щонайменше 10% міського населення. Вона була особливо поширеною серед митців та революціонерів, тих двох середовищ, що виступали проти лицемірства суспільної моралі та пропагували «вільну любов». До обох належав Франко. А тому його шанси захворіти були, якщо можна так сказати, вдвічі вищі за середні. Лікарі, які лікували покоління революціонерів 1917 року, зізнавалися, що ця хвороба серед їхніх пацієнтів була масовою. Правдоподібно, що власне від неї помер Лєнін. Серед українців-революціонерів з перших її жертв був відомий марксист Сергій Подолинський. За ним послідувала низка більш і менш знаних діячів -- разом із Франковим приятелем Павликом. Коли ж заходить мова про митців, то серед них існувало повір'я, що у своїй останній стадії хвороба посилює творчі можливості. Тому Ґі де Мопассан буквально полював за цією хворобою. У списку справжніх чи підозрюваних геніальних сифілітиків є Ґете і Флобер, Ніцше і Джеймс Джойс.
https://photos.app.goo.gl/X17M7Db3cgsbJ
Сифіліс був продуктом модернізації -- таким самим, як індустріалізація, урбанізація, демократизація («ми демократизуємося і сифілізуємося», іронізував один європейський консерватор). Він прийшов у Європу з Колумбом, а звідти ширився по всьому світі, відповідно до того, як європейська модель модерности домі нувала. На межі XIX і XX століття Відень був центром модерности, а отже, столицею «продажної любови». На вулицях міста дівчат легкої поведінки було важче уникнути, аніж знайти; деякі з них коштували рівно ж стільки, скільки пачка цигарок чи газета. Східна Європа була одним із головних постачальників «живого товару», зокрема тому, що східноєвропейські дівчата приваблювали віденських чоловіків своєю «східною екзотичністю». У Відні Франко зустрів своє КОЛИШНЄ велике кохання київську студентку, котра в 1870-1880-ті роки виконувала роль кур'єра між Києвом Львовом та Женевою, місцем осідку Драгоманова. Зустріч була шоком для Франка: його кохана була випхнута на «торг ганьби». Своє потрясіння Франко описав у вірші «Привид» (1892), котрий, до речі, вважають першим модерним урбаністичним твором в українській літературі.
Перший гострий напад хвороби стався з Франком, коли він повернувся з Відня. Хоча після цього він прожив ще майже 20 років, тоді йому здавалося, що життя наближається до кінця. А скільки ще залишалося непережитого, ненаписаного і незробленого! У цих душевних муках народилося багато його творів, серед них і збірка <<Зів'яле листя» -- Вершина його творчости.
https://photos.app.goo.gl/RbipeCSw9kn4a
10. Твори Франка написані на основі реальних фактів
Щонайменше так твердив сам Франко. Насправді, так не було. Не всі Франкові «Тюремні сонети» писалися у в'язниці. Його «Борислав сміється», як і «Захар Беркут», має дуже мало спільного з історичними реаліями. Рівно ж автобіографічні оповідання про малого Мирона нагадують Шевченкові розповіді про свое дитинство, а не реальні обставини його ранніх літ.
Франкові прижиттєві критики називали його твори «яскравою неправдою»: «Ми надіємося бачити дійсний світ, писав один із них, -- а бачимо Франківський, ми надіємося бачити людей реальних, а бачимо чисто Франківських». Франко не думав заперечувати. Навпаки: зізнавався, що вважає своїм завданням «представити реальне небувале серед бувалого і в окрасці бувалого». Такий метод писання дуже нагадує соціалістичний реалізм, метод, який від 1930-х років домінував у СРСР. Радянські франкознавці не проминали нагоди, щоб похвалити Франка як предтечу соцреалізму. Рідко хто з Франкових біографів, радянських і нерадянських, звертав увагу на те, що за таким i принципом Франко писав і власну біографію.
Мав рацію один з найкращих знавців української літератури Михайло Рудницький, коли твердив, що найцікавішим твором Франка е сам Франко.
Из работы Ярослава Грицака об Иване Франке
https://photos.app.goo.gl/gKVpX4n53HxhY
ближчі знайомі та його лікарі твердили, що його хвороба дуже давня, і що вона тягнеться від часів його докторантури у Відні (1892-1893). В особистому архіві Франка зберігся лікарський діагноз. Там перелічено цілий букет хвороб. Але найнебезпечнішою в тому списку був сифіліс. Цей діагноз підтверджував і Василь Щурат, який рік мешкав з Франком разом в Відні на квартирі.
У Франкові часи це була одна з найпоширеніших хвороб: на неї страждало щонайменше 10% міського населення. Вона була особливо поширеною серед митців та революціонерів, тих двох середовищ, що виступали проти лицемірства суспільної моралі та пропагували «вільну любов». До обох належав Франко. А тому його шанси захворіти були, якщо можна так сказати, вдвічі вищі за середні. Лікарі, які лікували покоління революціонерів 1917 року, зізнавалися, що ця хвороба серед їхніх пацієнтів була масовою. Правдоподібно, що власне від неї помер Лєнін. Серед українців-революціонерів з перших її жертв був відомий марксист Сергій Подолинський. За ним послідувала низка більш і менш знаних діячів -- разом із Франковим приятелем Павликом. Коли ж заходить мова про митців, то серед них існувало повір'я, що у своїй останній стадії хвороба посилює творчі можливості. Тому Ґі де Мопассан буквально полював за цією хворобою. У списку справжніх чи підозрюваних геніальних сифілітиків є Ґете і Флобер, Ніцше і Джеймс Джойс.
https://photos.app.goo.gl/X17M7Db3cgsbJ
Сифіліс був продуктом модернізації -- таким самим, як індустріалізація, урбанізація, демократизація («ми демократизуємося і сифілізуємося», іронізував один європейський консерватор). Він прийшов у Європу з Колумбом, а звідти ширився по всьому світі, відповідно до того, як європейська модель модерности домі нувала. На межі XIX і XX століття Відень був центром модерности, а отже, столицею «продажної любови». На вулицях міста дівчат легкої поведінки було важче уникнути, аніж знайти; деякі з них коштували рівно ж стільки, скільки пачка цигарок чи газета. Східна Європа була одним із головних постачальників «живого товару», зокрема тому, що східноєвропейські дівчата приваблювали віденських чоловіків своєю «східною екзотичністю». У Відні Франко зустрів своє КОЛИШНЄ велике кохання київську студентку, котра в 1870-1880-ті роки виконувала роль кур'єра між Києвом Львовом та Женевою, місцем осідку Драгоманова. Зустріч була шоком для Франка: його кохана була випхнута на «торг ганьби». Своє потрясіння Франко описав у вірші «Привид» (1892), котрий, до речі, вважають першим модерним урбаністичним твором в українській літературі.
Перший гострий напад хвороби стався з Франком, коли він повернувся з Відня. Хоча після цього він прожив ще майже 20 років, тоді йому здавалося, що життя наближається до кінця. А скільки ще залишалося непережитого, ненаписаного і незробленого! У цих душевних муках народилося багато його творів, серед них і збірка <<Зів'яле листя» -- Вершина його творчости.
https://photos.app.goo.gl/RbipeCSw9kn4a
10. Твори Франка написані на основі реальних фактів
Щонайменше так твердив сам Франко. Насправді, так не було. Не всі Франкові «Тюремні сонети» писалися у в'язниці. Його «Борислав сміється», як і «Захар Беркут», має дуже мало спільного з історичними реаліями. Рівно ж автобіографічні оповідання про малого Мирона нагадують Шевченкові розповіді про свое дитинство, а не реальні обставини його ранніх літ.
Франкові прижиттєві критики називали його твори «яскравою неправдою»: «Ми надіємося бачити дійсний світ, писав один із них, -- а бачимо Франківський, ми надіємося бачити людей реальних, а бачимо чисто Франківських». Франко не думав заперечувати. Навпаки: зізнавався, що вважає своїм завданням «представити реальне небувале серед бувалого і в окрасці бувалого». Такий метод писання дуже нагадує соціалістичний реалізм, метод, який від 1930-х років домінував у СРСР. Радянські франкознавці не проминали нагоди, щоб похвалити Франка як предтечу соцреалізму. Рідко хто з Франкових біографів, радянських і нерадянських, звертав увагу на те, що за таким i принципом Франко писав і власну біографію.
Мав рацію один з найкращих знавців української літератури Михайло Рудницький, коли твердив, що найцікавішим твором Франка е сам Франко.
